Андрі́й Атанасович Ме́льник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції.

                                                  В Легіоні УСС

У 1914–1916 Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 Мельник потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).

                                                      Участь у Визвольних змаганнях

6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.У 1920–1921 — інспектор військових місій УНР у Празі.Участь в УВО та громадському житті ГаличиниУ 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 1932–1938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 1933–1938 — голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.

Голова ОУН

Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. 26 серпня 1939 року в Римі відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах націократії — «влади нації в державі, що спирається на зорганізовані й солідарні співпраці всіх соціально-корисних верств, об'єднаних — відповідно до їх суспільних функцій — в представницьких органах державного кермування», головою ОУН надалі обрано А.Мельника. На початку 1940 після розколу ОУН залишився очолювати матірну ОУН. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26 лютого 1944 був ув'язнений в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. У 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН.

Діяльність з об'єднання української еміграції

Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа. 31 жовтня 1965 на кладовищі Боневуа відкрито й освячено пам'ятник на могилі А.Мельника.

Вшанування пам'яті

Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у Дрогобичі, Івано-Франківську та Рівному.У відділі історії музею «Дрогобиччина» створено «Меморіальну кімнату Андрія Мельника», яка присвячена життю та діяльності Голови Проводу (від особистих речей до тематичної літератури).