Митрополит Андре́й Шепти́цький, ЧСВВ (мирське ім'я Рома́н Марі́я Алекса́ндр Шепти́цький; * 29 липня 1865, Прилбичі — † 1 листопада 1944, Львів) — граф, єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких.За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику к-сть експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВДисти розстріляли його брата Лева і всю його сім'ю у родинному маєтку Шептицьких в Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року, його наступником став Йосиф Сліпий.

                                                       Дитинство та юність

Роман Шептицький народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Майбутній Галицький Митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду графів, який у XIX столітті зазнав полонізації, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище «Шептицький» від родового маєтку — села Шептиці (Шептич). При хрещенні отримав імена Роман, Александр, Марія. Його тато — граф Ян (Іван) Шептицький, мати — графиня Софія Фредро. Бабуся — Зофія з Яблоновських гербу Гжимала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у віці 2-х років, Єжи (Юрій) помер у віці 17-ти років. Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький. Четвертий — Казимир — успішний адвокат, який у віці 43 років полишив світську кар'єру і став монахом студитом і відомий як Климентій Шептицький. П'ятий — Александр. Шостий — Станіслав Генерального штабу і військовий аташе Австро-Угорщини в Римі перед Першою світовою війною, потім став генералом польської армії. Сьомий у 1939, під час першого російсько-більшовицького вторгнення, був замордований більшовиками в Прилбичах разом із дружиноюПро ранні роки життя Митрополита відомо з книги-спогадів його матері Софії Шептицької. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов'ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 р. разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 р. розпочав військову службу у Кракові. 8 січня 1884 р. його привели із казарми додому та діагностували скарлатину (супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів). У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужав, однак лікарі наполягли на звільненні з військової служби. Батькові вдалося звільнити Романа з війська, у травні родина повернулася з Кракова до Прилбичів.Восени 1884 р. Роман і Олександр разом поїхали до Німеччини (Вроцлав) на правничі студії в університеті. У 1886 р. вперше відвідав Рим. Влітку 1887 р. завершив університетські студії. 11 серпня цього року на пропозицію батька вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув в Добромильський монастир, щоб ознайомитись з життям отців василіян. У жовтні 1887 р. батько відправив Романа у подорож до Росії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Поділля, Київ, Москву.8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції у папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років. 27 квітня 1888 р. Роман повернувся до Кракова, через 3 тижні здобув науковий ступінь доктора права

Монаше та священиче служіння

 

29 червня 1888 р. граф Ян та графиня Софія супроводили сина до Добромильського монастиря отців Василіян. 13 вересня 1888 р. Роман склав перші чернечі обіти і прийняв ім'я Андрей. З жовтня 1888 по червень 1891 брат Андрей, проживаючи у Краківській Єзуїтській обителі на площі св. Варвари, відвідує університетські курси з богослов'я та філософії. Упродовж Великого посту 1891 року, як пише у своїх спогадах Софія Шептицька, брат Андрей харчується лише раз на день:

«          В половині великого посту отець Карло Кочоровський Ч. І. перестеріг мене, що брат Андрей їсть лише один раз на день, а ранком і у вечорі випиває тільки склянку чаю, що уважає нечуваним умертвленням в його віці, рості й при теперішній виснажливій праці. Причому ректор колегії, який знав оцю гарячу аскетичну душу, дозволяв йому на всі можливі пости. »

— Софія Шептицька, Молодість і покликання о. Романа Шептицького

У червні 1891 р. супроводжував на Буковину французького прелата, де ознайомився з життям буковинських старовірів.З 3 серпня по 4 жовтня 1891 р. важко занедужав на тиф, через що батьки були змушені забрати сина до Прилбичів та викликати лікарів з Кракова та Львова. За порадою лікарів 17 жовтня 1891 р. вирушив на реабілітаційний курорт у Закопане. 17 травня 1892 р. брат Андрей повернувся у Добромильський монастир.11 серпня 1892 р. брат Андрей склав вічні обіти у Кристинопольському монастирі. 3 вересня 1892 р. єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвятив його на священика. 11 вересня 1892 р. ієромонах Андрей відслужив першу Божественну Літургію у родинному селі в Прилбичах.Упродовж 1892–1894 р. Андрей Шептицький завершив богословські студії у Кракові, які були перервані його важкою недугою. У той же період (1892–1896) отець Андрей виконував служіння магістра новиків у Добромильському монастирі. 20 липня 1896 його призначили ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. 19 травня 1897 разом з отцем Платонідом Філясом починає видавати часопис «Місіонар» — місячник-бюлетень «Апостольства молитви». У 1898–1899 викладає богослов'я у Кристинопольському монастирі

Єпископ Станіславівський

2 лютого 1899 імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславівського єпископа. 17 вересня 1899 відбулась єпископська хіротонія, а 20 вересня 1899 — інтронізація на Станіславівську катедру. За час єпископства у Станіславівській єпархії Андрей Шептицький написав до вірних шість послань: Перше слово Пастиря (до вірних), Наша програма (до духовенства), Правдива віра (до вірних на Буковині), Християнська родина (до духовенства та вірних), До моїх любих гуцулів (гуцульським говором), На грані двох віків (до духовенства та вірних)Період єпископства у Станіславові тривав недовго — 14 місяців. За цей короткий інтервал встиг відвідати багато парохій, ознайомитись з їх життям. Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»): «Періш усего Ви, дєді і нені христєнецкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення».На запрошення західноукраїнський художник Юліан Маркевич оздобив Станіславівську катедру фресками візантійського стилю. Владика подбав також, щоб австрійський уряд виділив земельну ділянку та 300 тис. корон для побудови єпархіальної семінарії у Станіславові.

Митрополит Галицький

Після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 12 січня 1901 у соборі св. Юра у Львові.

Реформа богословської освіти

Кир Андрей вважав, що виховання добрих священиків — це запорука успішної проповіді Євангелія. Тому особливу увагу він приділяв процесу формування майбутніх душпастирів.У березні та квітні 1901 р. Митрополит здійснив візитацію Львівської семінарії, на підставі якої прийняв рішення про реорганізацію закладу. Андрей Шептицький дбав також про відкриття єпархіальних семінарій у Станіславові (1906 р.) та в Перемишлі (1907 р.). Він також дуже регулярно відправляв найздібніших студентів до університетів Рима, Інсбруку, Фрібуру в Швейцарії і до Авґустінеума у Відні. А через десять років завдяки низці реформ Митрополит уже мав достатню кількість підготованих і освічених священиків.1923 р. при Львівській семінарії було засновано Українське богословське наукове товариство, яке було покликане розвивати українське богослов'я. 1924 р. Митрополит заснував богословський щоквартальник «Богословію». А в 1929 р. постала Львівська богословська академія, яка стала центром вищих студій для греко-католиків. 2 лютого 1939 р. кир Андрей заснував Український католицький інститут церковного з'єдинення ім. Митрополита Рутського, який очолив архимандрит Климентій Шептицький.

Розвиток монашого життя

У 1901 р. заснував монастир Студійського правила, у 1913 р. запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Такі ж плани виношував стосовно Згромадження Салезіян, щоб гарантувати опіку над українською молоддю. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, Студиток, Милосердя, Святого Вікентія, святого Йосифа, священомученника Йосафата.

Екуменічна діяльність

Як митрополит двічі відвідав Росію (1907, 1912 рр.) та Білорусь. Сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви. У березні 1917 організував у Петрограді Синод Російської католицької церкви і призначив отця Леоніда Федорова Екзархом для католиків візантійського обряду в Росії.Кир Андрей був ініціатором Велеградських з'їздів (1907–1927 рр.), участь в яких брали представники різних християнських конфесій.

Розвиток структур УГКЦ

21 вересня 1914 р. під час свого короткого перебування в Києві Митрополит висвятив о. Йосифа Боцяна, ректора Львівської духовної семінарії, на єпископа Луцького. У 1917 р. він призначає екзарха для греко-католиків Великої України з осідком у Києві — о. Михайла Цегельського.22 грудня 1939 р., передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит таємно висвятив на єпископа свого наступника — ректора Львівської духовної семінарії о. Йосифа Сліпого. У жовтні 1939 р. кир Андрей призначив Екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єп. Миколи Чарнецького для Волині та Полісся, о. Климентія Шептицького для Росії та Сибіру та ін.

 

Єпископські конференції

Бажаючи зблизити членів українського єпископату, Кир Андрей зініціював єпископські конференції. У його задумі ці конференції мали об'єднати увесь слов'янський католицький єпископат східного обряду. Перша така зустріч відбулась у Львові 29-30 листопада 1927 р. (друга — у Львові в 1928 р., третя — у Римі в 1929 р., четверта — в Римі в 1932 р., п'ята — у Львові в 1934 р.). Під час кожної конференції єпископи особливу увагу приділяли виданню нових літургійних книг.

Політична діяльність

В 1901 році закрив греко-католицьку семінарію на знак підтримки сецесії українських студентів із Львівського університету. В 1903 році приєднався до бойкоту з українськими депутатами Галицького сейму. Засудив дії Мирослава Січинського (вбивцю намісника, графа Анджея Потоцького) в посланні перед Томиною Неділею 1908 р. Ця подія підживила неприхильне ставлення української громадськості до митрополита. Не було дозволено провести богослужіння за загиблим Каганцем Марком у Соборі Святого Юра 1908 року. Зокрема, газета «Діло» писала:

 

«          Де ж був львіський митрополит… коли лилась невинна хлопська кров, коли плакали хлопські вдовиці і сироти?… Чи й перед богом… графська кров дорожча від хлопської, а плач хлопських вдів і сиріт… менше ціниться, як плач вдови і сиріт графа, який лишив їм сотки міліонів маєтку?       »

Найбільшим політичним досягненням Шептицького стала в 1914 р. домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.

Загальна позиція митрополита у політичних справах: закликає духовенство не ув'язуватися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит він був депутатом Віденського парламенту і галицького сейму (пожиттєвим членом Верхньої палати, або Палати панів), але в стінах обох цих закладів до 1914 р. з'явився лише двічі і обидва рази виступав не на політичні, а на теми просвітництва.

Благодійність та меценатство

Однією з мало згадуваних соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священиків.Під час Другої світової війни православні священики і миряни Кам'янця зверталися до митрополита Шептицького по допомогу — фінансову і суто церковну: книги, ризи, літургійне начиння тощо, — посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, — і митрополит у допомозі не відмовив.Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»Засновує Український Національний Музей, купив у 1905 р. для нього приміщення за 34000 доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.Церковні, гуманітарні фундації: найперша — Єпархіальна бібліотека в Станиславові (передав 4 тисячі книг із особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народна лічниця (яку згодом (1930–1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Андрей Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910 р.).На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Він також надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих навчальних закладах Європи.На сиротинці передав разом 1 млн доларів; посилав подарунки на Песах єврейським убогим дітям.Заходами Комісії охорони природи при НТШ митрополит дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйко, що біля Підлютого, та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори (Пуків на Рогатинщині). То були одні з перших природних заповідників у Західній Україні. Сприяв відкриттю курортів (наприклад, у Черчому).Під його керівництвом певні кошти вкладались в прибуткові підприємства, акції яких котувались на європейських біржах. Прибутки спрямовувались або на благодійність, або на потреби кліру.

 

Радянська та нацистська окупації (1939–1944)

Страхітливі злочини «перших совітів» були причиною його привітання «побідоносному німецькому війську» 5 липня 1941 року. Були на те й особисті причини: 27 вересня 1939 в Прилбичах брата А. Шептицького, Лева, з дружиною, всіма членами сім'ї й челяддю (разом 13 осіб), розстріляли працівники НКВД; над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, сімейний маєток Шептицьких було пограбовано, знищені цінні стародавні документи. Митрополит Шептицький не втрачав жодної можливості опікуватися ввіреною йому паствою. Так, 6 липня 1941 у Львові на зборах громадян для захисту інтересів українських мешканців було створено Українську раду сеньйорів, яку очолив К.Левицький, а почесним главою став митрополит А.Шептицький]. 30 серпня 1941 року у Львові проголосив про поновлення своєї діяльності Український Червоний Хрест (УЧХ), організований під протекторатом митрополита Андрея Шептицького.Проте невдовзі після вступу німецьких військ на українські землі Шептицький розчарувався в намірах німців і як ніхто з інших єпископів у Європі відкрито й беззастережно виступив проти нацизму в багатьох пастирських посланнях. Двічі митрополит звертався з протестом щодо нищення єврейського населення у Галичині до райхсфюрера СС Гіммлера (грудень 1941; лютий 1942).29—31 серпня 1942 р. написав листа до Папи Пія XII. Зокрема, в цьому листі митрополит так охарактеризував нацизм:Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунку, спотворення всіх ідей цивілізації та порядку; ця система егоїзму, перебільшеного до абсурдної межі тотального божевільного націонал-шовінізму, ненависті до всього, що є красивим та добрим, ця система становить собою таке щось феноменальне, що найпершою реакцією при вигляді цього монстра є оніміле здивування. Куди заведе ця система нещасний німецький народ? Це може бути не що інше, як дегенерація людства, якої ще не було в історії.21 листопада 1942 — послання «Не убий», в якому містилися заклики до примирення політичних сил українського суспільства, засуджувалися політичні вбивства, містилися застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців таких злочинів.Така позиція митрополита приводила до обшуків нацистами собору св. Юра, під час яких гітлерівці розкривали навіть труни покійників.За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Наказав сховати понад 300 єврейських дітей та цінні єврейські документи. У рятуванні євреїв йому допомагали, серед інших, сестра Йосифа Вітер (1946 її ув'язнено комуністичним режимом загалом на 30 років) і рідний брат Климент (37 євреїв; на фабриці взуття, яка належала студитам, — ще 16 євреїв; арештований радянським режимом 1947). Варто зауважити, що Митрополит приховував цю свою порятункову акцію від більшої частини духовенства тому, що цього вимагали обставини. З неприхованою симпатією пише про шляхетну поведінку Андрея Шептицького під час війни рабин Давид Кагане у своєму «Щоденнику львівського гетто».Передчуваючи, що радянська влада буде нищити Церкву, митрополит заповідав, щоб священики, ченці і черниці вчилися якогось ремесла.Усупереч часто поширеному твердженню митрополит Андрей не висловлював ніякої офіційної підтримки стосовно створення дивізії «Галичина». Варто зазначити, що митрополит погодився послати туди священиків-капеланів для духовної обслуги вояків. У 1999 році в часописі «Патріархат» було опубліковано лист Михайла Демковича-Добрянського, колишнього члена УЦК, котрий був безпосереднім свідком справ, пов'язаних із заснуванням дивізії. У тому листі він, зокрема, заявив так:

«          Я, підписаний Михайло, син Івана і Марії Демкович-Добрянських, складаю оцю присягу на святий Хрест і Євангеліє. Моєю присягою хочу потвердити мою заяву про те, що митрополит Андрей не уділив свого благословення дивізії «Галичина», що поголоски про таке благословення неправдиві. Бо не відповідають дійсності. Слуга Божий Андрей, що стосується дивізії «Галичина», висловився двома актами:

1. Позитивно визнав потребу української збройної формації.

2. Призначив 12 військових капеланів під проводом о. Василя Лаби — професора Богословської академії, який раніше (в Австрійській армії і в Галицькій армії) був капеланом.

Ані в часи, коли творилася дивізія, ані пізніше ніхто з українських діячів, які мали близьке відношення до дивізії, не знав нічого про благословення Митрополита для дивізії Галичина, бо такого акту не було. Багато визначніших громадян висловлювались про потребу військової формації, найвиразніше сформулював це Дмитро Паліїв. Його версію Володимир Кубійович (голова УЦК прим. І. Б.) приписав Митрополитові. Але від позитивного визнання потреби української збройної формації до благословення дивізії досить далеко. Коли в половині 70-х років офіційний постулятор Ватикану передав українському постулятору близько 50 запитань у зв’язку з діяльністю Митрополита, отці Хома і Музичка передали мені для опрацювання понад 20 тем, решту дали о. Івану Гриньохові. Ані серед моїх, ані серед його тем не було згадки про благословення дивізії «Галичина». Ватиканський постулятор не міг би цього не згадати

 »— Михайло Демкович-Добрянський, «Патріархат»

.Помер Владика 1 листопада 1944 року, близько 13 години, після ускладнення по грипу, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти. Похований у підземеллі собору святого Юра. Його похорон у зайнятому радянськими військами Львові перетворився на грандіозну маніфестацію.

Критика діяльності А.Шептицького

Роль соціальної доктрини митрополита Шептицького визнається усіма богословами України. Зокрема, київський православний філософ Юрій Чорноморець вважає:Митрополит Андрей Шептицький був прихильником соціального вчення Льва XIII і оригінально його розвивав. Не лише пристосовував до українських умов, а мав версію соціального вчення, яка була оригінальною в горизонті всієї Католицької Церкви, всього католицького богослов'я. У нас же бояться говорити про нього як про оригінального мислителя, оригінального неотоміста, який створив власне етичне і соціальне вчення. І якщо те вчення не таке, як вчення Івана-Павла II чи Бенедикта XVI, то воно не стає неактуальним для України. Бо завдання, які ставилися в соціальному вчення митрополита Андрея ще не виконані. Не побудовано ні громадянського суспільства на принципах солідарності. Немає правової держави, заснованої на природному моральному законі. Немає сталої демократії та захисту прав людини, які теж є вимогами природного закону за теорією митрополита Андрея. І методологія позитивного суспільного творення — солідаризм в сім'ї, громаді, нації, церкві, яку пропонує митрополит Андрей, і сьогодні актуальна.

Вшанування пам'яті

З 1990 року в Івано-Франківську є Майдан Шептицького.1 липня 2004 на сесії Львівської міської ради було прийнято рішення про перейменування вулиці Олександра Невського на вулицю Митрополита Андрея, на честь митрополита Андрія Шептицького.29 липня 2011 року в селі Прилбичах за фінансової та організаційної підтримки народного депутата України Петра Писарчука було відкрито перший в Україні пам'ятник Блаженному Климентію та його братові Митрополиту Андрею Шептицькому.1 червня 2013 року вступило в силу рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Орджонікідзе на вулицю Митрополита Андрея Шептицького.У львівській школі № 34 ім. Маркіяна Шашкевича 1992 року відкрито Музей Митрополита Андрея Шептицького.Львівське видавництво «Апріорі», благодійний фонд ім. о. д-ра Дмитра Блажейовського та фундація «Андрей» випустили у світ церковний календар на 2014 рік. Його текст, документи та світлини присвячені 70-тій річниці від дня відходу у вічність митрополита Андрея (Шептицького).На честь нього названий 19 курінь УПЮ імені Андрея Шептицького.Меморіальна дошка на будівлі (Львів), в якій довгий час проживав Андрей Шептицький