Біографія          

                                         
                              Володи́мир Олекса́ндрович Анто́нов-Овсі́єнко (* 9 (21) березня 1883 — † 10 лютого 1938) — український радянський військовий діяч, дипломат.

                                  Народився в Чернігові в сім'ї офіцера. Навчався в Воронезькому кадетському корпусі (1902–1904), потім у Петербурзькому юнкерському училищі.

                                           Політична діяльність

Член Російської соціал-демократичної робітничої партії з 1903 року. В 1905 році — один з організаторів військових повстань у Ново-Александрії (Польща) і Севастополі. Пізніше проводив революційну роботу в Фінляндії, Петербурзі, Москві. Не раз зазнавав арештів. В 1910 році емігрував у Францію, де примкнув до меншовиків. У травні 1917 вступив до партії більшовиків; один з керівників жовтневого повстання в Петрограді.Брав участь у розробці плану воєнних дій проти Української Народної Республіки. 26 грудня (за іншими даними 22 грудня) 1917 року, стягнувши до Харкова значну кількість військ, захопив місто, перетворивши його на центр маріонеткового більшовицького уряду в Україні.1918 року командував наступом більшовиків на Україну. Під час штурму Києва в останніх числах січня 1918 вперше під час Громадянської війни застосував бойові задушливі гази; організував класовий терор в захопленому Києві, внаслідок якого загинуло (за різними підрахунками) від двох до трьох тисяч киян — в тому числі генерали царської армії та армії УНР Б. Бобровський, А. Разгон, Я. Сафонов, М. Іванов, міністр Я. Гандзюк.Навесні 1918 року — член Народного Секретаріату, головнокомандувач військ радянської України.17 листопада 1918 рішенням ЦК РКП(б) та РНК РСФРР створено Реввійськраду Окремої групи військ Курського напрямку — майбутнього Українського фронту — у складі Антонова-Овсієнка, В.Затонського та Й.Сталіна.З січня по червень 1919 року — командувач Українського фронту, у квітні керував діями українського фронту при спробах створення в Криму радянської республіки.11 травня   1919 призначений командуючим усіма збройними силами Радянської України.З серпня 1922 по лютий 1924 років — начальник Політичного управління, звідки був знятий за активну участь у троцькістській опозиції. В 1928 році порвав з нею.З 1925 року на дипломатичній роботі: представник СРСР у Чехословаччині, Литві, Польщі.В роки громадянської війни в Іспанії (1936–1937) генеральний консул СРСР у Барселоні.З 1934 року по 1935 рік прокурор РРФСР; в 1937 — нарком юстиції РРФСР.Розстріляний у 1938 році як троцькіст.

Нагороди
Орден Червоного прапора. За роботу на керівній посаді ПУР. Наказ РВР № 696 від 1923 р. (див. Державні нагороди СРСР).