Грінчéнко Борис Дмитрович(27 листопада (9 грудня) 1863 — 23 квітня (6 травня) 1910) — український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, а «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови».Один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців, співзасновник УРП (1904).
Біографія
Народився на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області. Походив із дрібнопоміщицької родини, в якій розмовляли російською мовою. Рано навчившись читати, хлопець виявив нестримний потяг до книжок. Вчився в реальному училищі у Харкові. Тут Грінченко зблизився з народницькими гуртками, вивчав й поширював їхні видання, що стало причиною арешту та кількамісячного ув'язнення. На цьому його навчання закінчилося: довелося іти заробляти на власний хліб. Якийсь час, працюючи у казематі, Борис жив у сім'ї шевця. Навчившись шити чоботи, на заощаджені копійки від заробітку купував книжки і займався самоосвітою.У 1874 р. вступив до Харківської реальної школи. Саме тоді, під впливом «Кобзаря», він почав збирати та записувати почуті пісні, легенди, казки та інші фольклорні матеріали. «Першими вчителями літературними» Б. Грінченко називає В. Скотта, Дж. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.Склавши при Харківському університеті іспити на звання народного вчителя, Грінченко з 1881 до 1893 р.(за винятком 1886–1887 рр., коли був статистиком у Херсонському губернському земстві) вчителював на Слобожанщині і Катеринославщині.У 1887 році разом з молодою дружиною мешкав на Донбасі в селищі Олексіївка (Катеринославська губ., зараз Луганська обл.) та працював у народній школі Христі Алчевської.1891 року засновано Братство тарасівців, активним діячем якого невдовзі став Грінченко.У 1884–1900 працював у Чернігівському земстві, активно співпрацював з місцевою Громадою. На кошти Івана Череватенка організував у Наддніпрянській Україні видавництво популярних книжок українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустеля Сахара», «Жанна д'Арк», життєписи Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.). З 1902 жив і працював у Києві. З 1904 — став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії.
Наприкінці 1904 очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію, наприкінці 1905 об'єдналася з УДП в Українську демократично-радикальну партію. За дорученням київської Громадиредагував «Словарь української мови» (т.т. 1-4, 1907-1909), з 1906 — працівник газети «Громадська думка» та редактор журналу «Нова Громада». В 1906–1909 очолював київську «Просвіту».Меморіальна дошка Борису Грінченку на будівлі Чернігівської обласної державної адміністрації (2011 р.)Грінченко належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. В період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні виступав за послідовне проведення національно-культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у «Листах з Наддніпрянської України» (газета «Буковина», 1892–1893).Помер 6 травня 1910 року в Оспедалетто (Італія). Похований письменник на Байковому кладовищі, біля дочки. Дружина попросила, щоб залишили місце і для неї.
Творчість Бориса Грінченка
Літературну діяльність розпочав у 80-тих роках 19-го століття. Автор близько 50 оповідань («Чудова дівчина», 1884; «Сама, зовсім сама», 1885; «Олеся», 1890; «Украла», 1891; «Дзвоник», 1897 та ін.), повістей(«Соняшний промінь», 1890; «На розпутті», 1891; «Серед темної ночі», 1900; «Під тихими вербами», 1901), збірок поезії («Пісні Василя Чайченка», 1884; «Під сільською стріхою», 1886; «Під хмарним небом», 1893 та ін.).Історичній темі присвячені драми: «Серед бурі» (1897), «Степовий гість» (1897), «Ясні зорі» (1884–1900).Перекладав твори Фрідріха Шиллера, Йогана-Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго та ін.Впорядкував і видав у трьох книгах «Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (т.т. 1-3, 1895-99). Йому належать цінні збірки народної творчості «Пісні та думи» (1895), «Думи кобзарські» (1897), «Веселий оповідач» (1898), «Изъ устъ народа. Малорусскіе рассказы, сказки и пр.» (1901) та ін.Плідно працюючи в галузі народної освіти, свої педагогічні погляди виклав у працях: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906) та ін. Боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив кілька шкільних підручників, серед яких «Українська граматика», «Рідне слово».Одним із найяскравіших творів Грінченка є вірш «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн» (1898 р.), в якому поет висловив своє бачення ставлення української псевдоінтелігенції до України.
Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн
Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерті!
Не хваліться, що живе ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава.
Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Нас на світ рабами.
Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом.
Україна вам не мати,
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.
Ви ж давно не люди — трупи
Без життя і сили,
Ваше місце — кладовище,
Яма та могили.
Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
«Ще не вмерла Україна»
Будемо співати.
Як живі покинуть мертвих,
Прийде та година,
Що ділами, не словами
Оживе Вкраїна.
Бібліографічна діяльність
Грінченко належав до активних дописувачів критико-бібліографічного відділу журналу «Зоря». Свої зведені праці з поточної бібліографії він публікував під назвою «Новості української літератури» і «Нові українські книжки» під псевдонімами В. Чайненко і В. Вільхівський. Це були інформаційно-бібліографічні повідомлення з побіжними оцінками видань або збірники рецензій. Такий зведений матеріал бібліограф подав за 1886 та 1889 рр. У 1890-і рр. він вміщував в «Зорі» окремі рецензії, іноді оцінював і львівські книжки. Грінченко вимагав від редакції «Зорі» систематичної роботи в ділянці поточної бібліографічної інформації, вказував на недостатнє рецензування продукції галицьких друкарень, пропуски окремих творів, висловлювався за публікацію оглядів щомісячних періодичних видань.Особливою увагою Грінченка користувалася література для народного читання. Він присвятив їй спеціальну статтю «Популярні книжки», нерідко робив відгуки на новинки цієї літератури.
Пам'ять
22 серпня 2011 року в Києві було відкрито пам'ятник Борисові Грінченку (скульптор — Микола Обезюк, архітектор — Микола Босенко).Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка щороку відзначає Премією імені Бориса Грінченка учених, просвітян, громадських і політичних діячів, які зробили значний внесок у розбудову незалежної України, утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності й добробуту українського народу, просвітницьку і подвижницьку діяльність в ім'я України.4 липня 2012 року українським Парламентом було ухвалено Постанову «Про відзначення 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка».22 листопада 2013 року Національним банком України введено в обіг пам'ятну ювілейну монету[2] «Борис Грінченко» номіналом 2 гривні.
Борис Грінченко та університет, який названо його ім'ям
Науково-педагогічний склад, студенти Київського університету імені Бориса Грінченка доглядають могилу Вченого у Києві на Байковому кладовищі.До 145-ї річниці з дня народження Б. Грінченка було розроблено нагрудний знак «За особистий внесок у розвиток Університету» та запроваджено іменну стипендію найкращим студентам.Перший нагрудний знак «За особистий внесок у розвиток Університету» з барельєфом Грінченка передані дружині колишнього ректора Міжрегіонального інституту удосконалення вчителів Віктора Григоровича Слюсаренка (нині покійного).У 2011 році до 20-ї річниці незалежності України в Києві було відкрито пам'ятник Борису Грінченку, збудований коштом викладачів та студентів Київського університету імені Бориса Грінченка за підтримки Київської міської державної адміністрації.Біографічно-літературний портал «Грінченко онлайн»[3] містить результати досліджень про життя та творчість Бориса Дмитровича, а також найповнішу в інтернеті бібліотеку його творів, унікальність котрої полягає в наявності хронологічного категоризатора за періодами художньої діяльності автора. Ресурс був розроблений студентами-інформатиками Іваном Степурою та Миланою Сабліною, які посіли з ним І місце на Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Борис Грінченко очима студентів ХХІ століття».
Грінченко і Луганщина
У селі Олексіївка Перевальського району розташований «Меморіальний музей Б. Д. Грінченка». «До музею веде короткий степовий шлях. На подвір'ї Олексіївської школи — стара будівля, перед якою височить пам'ятник талановитому педагогу, видатному письменнику і публіцисту, критику і мовознавцю, видавцю та громадському діячу — Борису Дмитровичу Грінченку.»У Постанові ВРУ 2013 року про відзначення 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка відзначено, що до дня народження (9 грудня) силами Луганської облради та Луганської ОДА буде забезпечено ремонтні та реставраційні роби у меморіальному музеї Б. Д. Грінченка в смт Михайлівці Перевальського району Луганської області.
