Дмитро́ Захарович Мануї́льський (партійні псевдоніми — «Мефодій», «Фома», «Іван Безграмотний»; * 21 вересня (3 жовтня) 1883, с. Святець, Теофіпольський район, Хмельницька область — † 22 лютого 1959, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський комуністичний партійний діяч, секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б) в Комінтерні, один із провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях (1928–1943), академік АН УРСР з 1945. Міністр закордонних справ УРСР (1944–1953).
Біографія
Народився у селі Святець Кременецького повіту Волинської губернії у родині православного священика.3 1903 навчався в Петербузькому університеті. Того ж року став членом РСДРП.1905–1906 — займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Петербурзі.1906 — за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслання в Якутії. Втік з Вологодської тюрми до Києва.З 1907 — член Київського комітету РСДРП. Восени 1907 емігрував у Париж.1911 — закінчив юридичний факультет Сорбонни.
Партійна діяльність
1912–1913 — незаконно перебував у Петербурзі та Москві, згодом знову емігрував за кордон. Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917 (див. Пломбований вагон).У травні 1917 після більшовицького перевороту 1917 — стає членом колегії Наркомату продовольства РСФРР.З травня 1918 — заступник голови делегації РРФСР на мирних переговорах з Українською Державою.12 червня 1918 — разом із Християном Раковським підписав умови попереднього миру з Українською Державою.1918 — скерований ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. Деякий час був близький до фракції так званих федералістів у КП(б)У.1919–1920 — член Всеукраїнського ревкому.1920—1922 — народний комісар землеробства УСРР.1920—1921 — учасник польсько-радянських мирних переговорів у Ризі.З грудня 1921 — протягом незначного часу перший секретар ЦК КП(б)У, редактор газети «Комуніст».1920–1923 і 1949–1952 — член Політбюро ЦК КП(б)У.З 1924 — член президії, у 1928–1943 — секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б) в Комінтерні, один із провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях.14 липня 1944 призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР.У квітні 1945 очолював делегацію УРСР на міжнародну конференцію у Сан-Франциско, що оформила створення ООН, та на Паризькій мирній конференції 1946. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної асамблеї ООН, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції.1945—1946 — виступивши, ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування та цькування української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків Мирона Петровського та Івана Крип'якевича, письменників Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, Максима Рильського та інших.1946—1953 — заступник голови Ради Міністрів УРСР.Похований у Києві на Байковому кладовищі (надгробок — бронза, граніт, скульптори О. П. Олійник і М. К. Вронський; встановлений у 1966)
