Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил. Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки

1.чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

2.розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

3.статево-вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

4.структура зайнятості населення;

5.національний склад населення;

6.демографічна політика держави.

    Основними показниками, які характеризують демографічну ситуацію, є коефіцієнти народжуваності, смертності та міграції. Вони вимірюються як обчислені у тисячних долях (проміле, позначається знаком ) числа відповідних випадків (народження, смерті, міграції) на 1000 жителів.Як і інші європейські країни, Україна перебуває на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає і формується звужений тип відтворення населення. Найнегативнішою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. При цьому природний приріст населення має від'ємне значення.У 1991 р. загальна кількість померлих у державі вперше перевищила кількість новонароджених. У 90-ті роки ця тенденція посилилась і почала уповільнюватись лише на межі нового тисячоліття. Однак зменшення чисельності населення спостерігається в усіх без винятку областях України. Масштаби депопуляції (переважання кількості померлих над новонародженими) впродовж останніх років найбільшими були в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Луганській областях, найкраща демографічна ситуація (яка, однак, також характеризується негативними явищами депопуляції) зберігається в Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Львівській, Волинській і Чернівецькій областях, тобто в Західній Україні. Означені явища зумовлені складним і різноплановим впливом тих чи інших факторів (політичних, економічних, соціально-психологічних, біологічних та ін.).В основному депопуляція пояснюється більш ніж 30%-м скороченням сумарного коефіцієнта народжуваності. Це, з одного боку, віддзеркалює світові тенденції демографічних змін, а з іншого — є наслідком глибокої кризи. До того ж, до старшого віку увійшли численні вікові групи (так звані когорти), народжені перед другою світовою війною та після неї.Як наслідок економічної кризи, різко знизився рівень міграційної мобільності населення, причому інтенсивність зовнішніх міграційних контактів зменшилась істотніше, ніж внутрішньодержавних. На демографічну ситуацію в країні найістотніше впливе віковий склад населення. За останніх десять років значно зросла частка осіб пенсійного віку.

    Щодо статево-вікової структури населення, то аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання кількості жінок у загальній чисельності її населення. Кожного року абсолютне переважання жінок дещо зростає, хоча відносні показники засвідчують незначне вирівнювання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Переважання чисельності жінок над кількості чоловік пояснюється, насамперед, нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави на роботу в інші країни, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з іншого. Найгіршим є співвідношення коефіцієнтів смертності між жінками і чоловіками у працездатному віці. Коефіцієнт смертності жінок у віці 40-50 років становив в останні роки 4,8-6,6 чол. на тисячу населення цього віку, а чоловіків — відповідно 13,1-19,5 чол. Не останню роль при цьому відіграють антисоціальні явища (алкоголізм, наркоманія тощо), більш поширені серед чоловіків.Наявну нині структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення. Отже, в Україні спостерігається явище демографічної кризи, причому в сільській місцевості вона значно гостріша, ніж у місті — на одну особу працездатного віку припадає більше однієї особи з непрацездатних вікових груп. Найгостріша щодо цього ситуація склалася в Чернігівській області. Складними залишаються й проблеми формування та розвитку шлюбно-сімейних відносин, збільшується кількість розлучень, зростає чисельність дітей, що народжуються поза шлюбом. Однак, коефіцієнт народжуваності дітей на одну жінки останнім часом незначним чином зростає, що свідчить про деяке покращання тенденцій розвитку демографічної ситуації в державі.

    Наслідки демографічної кризи для продуктивних сил нашої країни є небезпечними з усіх точок зору. Аналіз статистичних даних засвідчує, що в 1996-2000 рр. продовжувалось зменшення загальної кількості населення України, яке становило майже 1,8 млн. осіб. Такі зміни позначились і на коефіцієнтах його територіального зосередження. За останній десятирічний період територіальне зосередження населення зазнало певних змін. Так, у Центральному і Карпатському районах воно зросло відповідно на 0,2 і 0,3%, у Придніпровському і Донецькому коефіцієнти зменшились на 0,1 та 0,5% відповідно.Показник густоти населення, який віддзеркалює ступінь заселеності території в Україні загалом і в усіх регіонах (областях) у 2000 р. був менший, ніж у 1996 р. Причому найсуттєвішим зменшення щільності населення (на 3-6 осіб на 1 км2 ) було в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Не змінився цей показник лише в Івано-Франківській і Рівненській областях. На території інших економічних районів та областей густота населення зменшилась на 1-2 особи на 1 км2.Демографічною базою соціальної продуктивної сили виступає насамперед працездатне населення працездатного віку. Коефіцієнти територіального зосередження цієї категорії населення свідчать про те, що найбільша його частка від загальної кількості в Україні зосереджена в Донецькому і Південному районах — понад 15%, найменша — в Подільському (дещо перевищує 8%) та Поліському (понад 9%) районах.

    Певні надії на поліпшення демографічної ситуації в державі пов'язуються з міграцією. Міграція — це переміщення населення з постійного місця проживання, пов'язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка). У більшості розвинутих країн саме цілеспрямована й керована зовнішня міграція є фактором стабілізації демографічної ситуації. Переміщення населення може бути зі зміною місця проживання або без його зміни. Можливі і сезонні виїзди на збирання врожаю, на лісозаготівлю тощо. За роки незалежності України різко знизився рівень міграційної мобільності населення, як наслідок економічної кризи та зниження рівня життя українських громадян — якщо на рубежі 1980-1990 рр. у міграціях щорічно брали участь 3-3,5 млн. жителів України, то нині — менше 2 млн. Починаючи з 1994 р., сальдо міграції населення України набуло від'ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни. Після цього сальдо міграцій (баланс між прибулими і вибулими) населення України утримується на рівні -80...-145 тис. чол. на рік, причому структура вибуття та прибуття за напрямами не зазнає суттєвих змін. Це свідчить про формування відносно стабільної міграційної поведінки населення України. Від'ємне сальдо міграцій не є позитивним фактором формування демографічної ситуації. Цілеспрямована гнучка зовнішня міграційна політика в нашій країні в майбутньому дасть можливість збалансувати демографічну ситуацію, сприятиме відродженню сільської мережі розселення, припиненню деградації головної продуктивної сили суспільного виробництва.Перспективи демографічних процесів в Україні перебувають також у безпосередній залежності від збереження позитивних зрушень у виробництві, майбутніх тенденцій економічного розвитку, успіху проведення соціально-економічних реформ, ефективності заходів щодо укріплення національної валюти й економіки в цілому, протидії масовому безробіттю, можливостей забезпечення соціального захисту населення тощо.
 

Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.
 

    Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвит­ку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і від­сутності навіть простого заміщення одних поколінь людей нови­ми. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а помер­ло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а по­мерло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'єм­ним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини. В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донець­кій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) облас­тях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.). Херсон­ській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.Масштаби депопуляції (переважання померлих над народже­ними) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рані­ше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі ко­ефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кірово­градської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чер­нігівської областей.

    Другим регіоном за величиною відносних показників природ­ного приросту населення є південні території України — Авто­номна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Терно­пільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні зна­чення показників природного приросту є значними.Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природ­ного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, фор­мується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населен­ня. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — най­вищий потенціал демографічного відтворення.Важливими факторами, що впливають на відтворення насе­лення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особ­ливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніп­ров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з ви­соким рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я на­селення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятли­вих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині по­над 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем ра­діоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується на­самперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 краї­нах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6%о, то у 1990 р. — 12,1, а у 1995 р. — 15,5%о. Дещо знизився цей показник у 1996— 1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4%0.