Внутрішньополітичне становище України на початку 50-х років 5 березня 1953 р. Помер Й. Сталін. Березень — червень 1953 «Колективне керівництво» у складі: Г.Маленкова — Голови Ради Міністрів СРСР, усунений з цієї посади в 1955 році, яку обійняв М. Булганін, М. Хрущова — Першого секретаря ЦК КПРС, Л. Берії — очолював Міністерство внутрішніх справ і держбезпеку.
Під прикриттям розмов про створення «колективного керівництва» в партійно-державній верхівці точилася гостра боротьба за владу.
1. Л. Берія спробував захопити владу. Він намагався встановити повний контроль правоохоронних органів над партійними. В У країну було переведено найближчих помічників Л. Берії — генерал-полковника П.Мешика і генерал-лейтенанта С. Мільштейна, які обіймали посади відповідно міністра і заступника міністра внутрішніх справ.
2. Начальники обласних управлінь МВС отримали таємну вказівку встановити нагляд за роботою партійних органів. (Начальник львівського управління МВС генерал Т. Строкач піддав сумніву доцільність виконання такої директиви і доповів про це першому секретареві львівського обкому компартії
З. Сердюку, який, своєю чергою, повідомив про це першому секретареві компартії України Л. Мельникову). Л. Мельников після цього повідомлення не вжив ніяких заходів. За наказом Л. Берії Т. Строкача звільнили з роботи і відкликали до Москви. Він зумів вручити наявні у нього матеріали першому секретареві ЦК КПРС М. С. Хрущову, які засвідчували намір Л. Берії та його прибічників в Україні. Червень 1953 р. З посади першого секретаря ЦК КГ1(б)У було звільнено Л. Мельникова і на цю посаду обрано О. Кириченка (вперше українець за походженням таку високу посаду). 26 червня 1953 р. Л. Берію було заарештовано за звинуваченнями у шпигунстві й підготовці державного перевороту і таємно страчено. Заарештовано міністра внутрішніх справ УРСР та його заступника. Т. Строкач став міністром МВС УРСР. 1955 р. З посади Голови Ради Міністрів СРСР звільнено Г. Маленкова і призначено на цю посаду М. Булганіна.
Вихідці з України обійняли провідні посади в союзному керівництві Тривала робота М. Хрущова в Україні у попередні роки зумовила те, що найближче його оточення формувалося з осіб, які разом з ним працювали в республіці.
1. Р. Малиновський, А. Гречко, К. Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, а два попередні згодом стали міністрами оборони СРСР.
2. В. Семичастний обійняв пост голови союзного КДБ 3. О. Кириченко, М. Підгорний, Д. Полянський, П. Шелест ввійшли до складу Політбюро ЦК КПРС. Наприкінці 50-х років М. Хрущов зосередив у своїх руках величезну владу, обійнявши у 1958 р. ще одну посаду - Голови Ради Міністрів СРСР. Ще через кілька років відновив практику одноосібного керівництва. «Відлига»(1953-1964 pp.) Нова атмосфера, яка склалася в суспільстві після смерті Й. Сталіна, сприймалася як «відлига» після суворих порядків. «Відлига» — певний відхід від суворої та жорстокої сталінської тоталітарної системи й спроби реформування напрямку модернізації і лібералізації. Це надія суспільства на кращі часи, «потепління» нових відносин у суспільстві, відхід від політики сталінського керівництва на самоізоляцію і розгортання «холодної війни». Свою назву період дістав від назви повісті письменника І.Еренбурга «Відлига», що з’явилася у 1954 р.
Причини «відлиги»
1. Розгортання науково-технічної революції вимагало змін у розвиткові радянського суспільства.
2. «Змагання двох систем» — капіталістичної та соціалістичної — потребувало нових темпів і прискорення економічного розвитку на основі науково-технічного прогресу, підвищення життєвих стандартів.
3. Треба було скоротити розрив у відставанні від західних держав.
4. Виникла необхідність реальніше підійти до соціально-економічних проблем, вивести промисловість і сільське господарство з кризи.
5. Потрібно було припинити масові репресії.
6. Належало частково лібералізувати громадянське і культурне життя.
7. М. Хрущов прагнув усунути від влади частину сталінської партійно-державної еліти.
8. У верхах точилася боротьба між прихильниками М. Хрущова та сталіністами.
Основні риси «відлиги»
• Масова реабілітація репресованих.
• Десталінізація суспільства.
• Певна децентралізація управління.
• Лібералізація.
• Демократизація суспільства.
• Послаблення тотального контролю за всіма сферами діяльності.
• Послаблення всеохоплюючої секретності й самоізоляції.
• Послаблення русифікації.
• Проведення соціально-економічних та політичних реформ. Обмеження «відлиги» Влада не дозволяла будь-яких не погоджених з нею проявів громадянської позиції.
Висновки
1. «Відлига» торкнулася лише окремих аспектів життя радянського суспільства.
2. Дещо розкріпачила творчу активність українського народу в боротьбі за справжню демократію.
3. Сприяла піднесенню української свідомості, національної гідності, духовної свободи.
Стан промисловості (1951-1955 рр. — п’ятий п’ятирічний план розвитку народного господарства)
1. Значно зросли капіталовкладення у розвиток важкої промисловості, але уповільнилися темпи розвитку легкої й харчової промисловості, які, як і раніше, дуже відставали від важкої.
2. Відбувався пріоритетний розвиток машинобудування та металургії.
3. Розвивалася паливно-енергетична галузь:
• велося будівництво Каховської ГЕС (введено в дію у 1953 р.);
• знищено тисячі гектарів родючих чорноземів і багатющі дніпровські плавні, примусово переселено людей з рідних земель, порушено екологічну рівновагу великого регіону;
• будували Миронівську, Слов’янську та Придніпровську ТЕС;
• зростав видобуток вугілля, нафти й газу;
• у 1951—1958 рр. в республіці було збудовано 263 нові шахти;
• поряд зі старими нафтовими родовищами Прикарпаття нафту почали давати родовища Полтавської та Харківської областей;
• в Україні діяло 18 газових родовищ, потужності яких зростали.
4. Частка української промисловості у загальносоюзній економіці зросла з 35% до 67%.
Соціальне та економічне життя населення
1. Важке соціально-економічне життя в країні, панували занепад і економічна криза.
2. Потрібно було нагодувати, одягти людей, підняти їхній культурний рівень.
3. На селі катастрофічно не вистачало техніки, запчастин, пального.
4. У 1950 р. проведено укрупнення колгоспів і перетворення частини їх на радгоспи, що призвело в майбутньому до зростання і занепаду неперспективних сіл.
5. Особисте підсобне господарство колгоспників занепадало, бо було обкладено великими податками.
6. Заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію були низькими.
7. Вересневий пленум ЦК КПРС (1953 р.) дав оцінку тяжкого становища в сільському господарстві.
Одначе вихід із цієї ситуації вбачався в удосконаленні наявної колгоспної системи. Входження Кримської області до складу УРСР
Причини передачі Кримської області до УРСР
1. Історична та територіальна близькість Криму до України.
2. Спільність економіки, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною.
3. Катастрофічне становище господарського і культурного життя Криму після депортації кримських народів та потреба в його відновленні. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією, враховуючи спільність економіки, територіальної близькості, тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом та Україною, прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». 26 квітня 1954 р. Прийнято Закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».
Наслідки: • розширився курортний потенціал республіки;
• збудовано нові промислові підприємства, школи, лікарні;
• споруджено багато житла;
• повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією;
• Україна додатково напружувала зусилля для відродження Криму, витрачаючи фінансові та матеріальні ресурси;
• в Україні зросла чисельність росіян, бо населення Криму почало швидко зростати за рахунок переселенців з Росії, які опиралися проведенню українізації.
У травні 1992 р. Верховна Рада Росії визнала рішення Президії Верховної Ради 1954 р. як таке, що не має юридичної сили. Ці дії Росії було рішуче засуджено і відкинуто Україною. Уряд незалежної України виходив і виходить із того, що Крим є невід’ємною складовою частиною України. Така позиція відповідає вимогам міжнародного права, Гельсінській угоді 1975 р., яка передбачає непорушність кордонів.
