Доктор Дмитро Іванович Донцов (* 30 серпня 1883, Мелітополь — † 30 березня 1973, Канада) — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.
Біографія
Народився 17 (30 за новим стилем) серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883. У 1900, після закінчення Мелітопольського реального училища, залишив рідне місто і переїхав до Царського Села біля Петербургу, де продовжив освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчив 1907.Студентом почав інтенсивну політичну діяльність і 1905 вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі арештовували: 1905 у Петербурзі та 1908 у Києві. Після другого арешту й восьми місяців ув'язнення заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїхав у Галичину (Австро-Угорщина). У 1909–1911 роках навчався у Віденському університеті, там же познайомився з українською студенткою і його майбутньою дружиною Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри у Відні, 1911 переїхав до Львова, де продовжив навчання і, в 1912, одружився.1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті вийшов з УСДРП.1917 року одержав ступінь доктора юридичних наук у Відні.З 1914 проживав у Відні й Берліні, а з 1916 — у Швейцарії, активно включився у роботу Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914, згодом став першим головою СВУ.На початку 1918 повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах, 24 травня наказом гетьмана став директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського (Бюро преси при міністерстві внутрішніх справ). Разом з Липинським, Шеметом створив Партію хліборобів-демократів.Протягом 1919–1921 — шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР у Берні (Швейцарія).З 1922 — знову у Львові, редагував журнали «Літературно-науковий вістник», «Заграва», «Вістник», друкувався у німецькій, швейцарській та польській періодиці.1926 написав свою провідну роботу «Націоналізм».Займався публічною діяльністю, виступаючи заочним опонентом апологетів ідеї комунізму, роблячи розляглі доклади перед громадою. Жовтнем 1929 у Львові виступив з критичною доповіддю про сутність здійснюваної в УРСР політики українізації; промова теоретика українського націоналізму стала відвертою альтернативою промові Скрипника, виголошеній у Львові вереснем 1929.У 1939 емігрував за кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 до самої смерті жив у Монреалі (Канада), там же у 1948-1953 рр. викладав українську літературу у місцевому університеті.Помер 30 березня 1973 у Канаді. Похований у США на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.
Ідеологія "чинного" націоналізму Д. Донцова
Дмитро Донцов увійшов у вітчизняну історію як творець ідеології чинного націоналізму, який в історіографії досить часто ототожнюється з радикалдьними інтегральними націоналізмами Західної Європи, на кшталт французького[2]. Проте дане твердження лишається предметом численних дисусій до яких включаються не лише професійні історики, а й політики та публіцисти. Загалом у центрі полеміки питання природи українського націоналізму, який надумку ряду досоідників є генетично споріденим з праворадикальними політичними течіями та практиками міжвоєнної Європи, зокрема націоналізмом та фашизмом.
Засади ідеології "чинного" націоналізму Д. Донцова
Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.Вища мета — незалежність держави.Мета виправдовує всі засоби.Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії.
Оцінки "чинного" націоналізму Д. Донцова в історіографії
Націоналізм Донцова не знаходив однозначного відображення в історіографії. Загалом усталилось кілька кардинально різних поглядів на його природу. Піонером у вивченні українського націоналізму черед українських вчених був Іван Лисяк-Рудницький. Лисяк-Рудницький не написав грунтовної праці присвяченої тематиці українського націоналізму, проте він все ж лишив багато висновків з даного питання на сторінках власних статтей. На сторінках статті "Націоналізм" Лисяк-Рудницький твердив. що:"Найближчих родичів українського націоналізму слід шшукати не так у німецькому нацизмі чи італійському фашизмі - продуктах індустріальних і урбанізованих громадянств, як скорше серед партій цього типу в аграрних економічно відсталих народів Східної Европи: хорватські усташі,румунська Залізна Гвардія, словацькі глінківці, польська ОНР (Oboz Narodowo-Radykalny) тощо. Український націоналізм був явищем генетично самостійним, хоч у своєму розвитку він зазнавав безпосередніх впливів з боку відповідних чужоземних зразків.Відкидаючи "аграрний" арґумент І.Лисяка-Рудницького, Я.Грицак все ж вважає, що ОУН не варто ідентифікувати з фашистськими рухами як такими, вона стояла ближче до радикальних правих рухів (згідно з типологією авторитарного націоналізму, запропонованою Стенлі Пейном).Проте бачення Рудницького не лишалось усталеним і вже в своїх пізніх працях він вже твердив про генетичну спорідненість українського націоналізму з фашизмом та дещо менше з нацизмом, обмежуючись, проте винятково зовнішніми ознаками схожості.На думку Г. Касьянова, попри існування спільних рис між українським націоналізмом та фашизмом, все ж немає підстав для їх ототожнення. Касьянов наголошує, що український націоналізм на ооснові зовнішніх ознак врешті можна ототожнювати і з тоталітарною радянською ідеологією. При цьому історик наголошує, що причин для ототожнення українського націоналізму з фашизмом та іншими праворадикальними ідеологіями не має, оскільки український націоналізм, на відміну від фашизму, "був ідейною течією та політичним рухом бездержавної нації, а якщо формулювати конкретніше, нації, яка втратила державність".Однозначно вказує на відверто фашистський характер віктор Поліщук, що вказує на те, що інтегральний націоналізм Дмитра Донцова цілком відповідав засадам праворадикальних ідеологій та практик мієвоєнної Європи. Поліщук твердить, що кожен фашизм є інтегральним націоналізмом, тож український інтегральний націоналізм є однозначно фашизмом. Протедане твердження було заперечене Олександром Зайцевим, який зауважив таку логіку досить дивною, оскільки не жоден інтегральний націоналізм за умовчанням є фашизмом.Подібній думці опонує дослідник Тарас Курило, що послідовно дотримується думки, що український націоналізм був генетично споріднений з фашизмом та іншими праворадикальними течіями та практиками міжвоєнної Європи, відносячи український націоналізм ддо споріднених фашистських притаманних тому часу (generic fascism).Дещо інше бачення українського націоналізму знаходимо на сторінках прації Олександра Зайцева "Український інтегральний націоналізм", який стверджує, що націоналізм Д. Донцова був ближче за своєю природодою до європейських інтегральних націоналізмів, що проте не виключає його радикального характеру.Справжній дискурс щодо питання природи націоналізму Донцова розгорнувся в 2012 році між Тарасом Курилом та Олександром Зайцевим, коли з'явився цілий ряд публікацій присвячених українському націоналізмові. Дискусія вказала на проблему відсутності фахово-критичного переосмислення питання українського націоналізму.
Вшанування пам'яті
На його честь названо вулицю у Львові, вулицю у Івано-Франківську, вулицю у Ковелі, вулицю у Коломиї, вулиця у Стрию.На його честь також названо вулицю і провулок у Луцьку.Меморіальна дошка у Мелітополі.На його честь також названо 35 курінь УПЮ імені Дмитра ДонцоваУ 2007 році для вивчення спадщини видатного українського мислителя був створений Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова
