Індустріалізація Перехід до форсованої індустріалізації До 1926 р. Завершилася відбудова народного господарства. Для побудови соціалізму потрібно було виконати такі завдання (так званий ленінський план побудови соціалізму):
1. Індустріалізація.
2. Колективізація.
3. Культурна революція.
Індустріалізація — процес створення великого машинного виробництва як основи всіх галузей економіки.
Передумови індустріалізації
1. Технічна відсталість радянської держави.
2. Потреби оборони (СРСР був у ворожому оточенні й можливість війни проти більшовицького режиму не відкидалася).
3. Багатоукладність економіки більшовицька влада намагалася ліквідувати через індустріалізацію.
4. Намагання більшовиків через індустріалізацію збільшити кількість робітничого класу, серед якого мали підтримку.
Грудень 1925 p. XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на проведення індустріалізації, на “побудову соціалізму в окремо взятій країні”, на розвиток галузей групи “А” (паливної, енергетичної, хімічної, металургійної, машинобудівної) з метою перетворення країни, в могутню індустріальну державу з великим військовим потенціалом.
Завдання індустріалізації
• Здобуття техніко-економічної незалежності.
• Перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу.
• Підвищення технічної бази сільського господарства.
• Зміцнення обороноздатності країни.
Джерела індустріалізації
1. Використання коштів від націоналізованої промисловості.
2. Збільшення прямих і непрямих податків.
3. Використання трудового ентузіазму трудящих і примусової праці політичних в’язнів.
4. Колективізація сільського господарства. Всі кошти направляли на розвиток важкої промисловості. .
5. Внутрішні позики: 1927-1929 pp. Розповсюджено три позики індустріалізації; 1930 р. Позика “п’ятирічка за 4 роки»; 1931 р. Позика “третього вирішального року”; 1932 р. Позика “четвертого завершального року” та інші позики.
6. Жорстока експлуатація робітників і селян.
Труднощі індустріалізації
• Можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування.
• Нестача кваліфікованих кадрів.
• Зниження життєвого рівня населення — були черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Особливості індустріалізації:
• індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості;
• основна увага приділялася розвитку важкої промисловості і відбувалося відставання легкої та харчової;
• жорстка централізація економіки;
• командно-адміністративні методи управління;
• індустріалізація здійснювалася в рамках жорсткого, плану, часто нереального і необґрунтованого;
• здійснювалася лише за рахунок власних джерел фінансування;
• індустріалізація здійснювалася форсованим темпом;
• здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства.
Директивне господарювання На початку 1928 р. в управлінні промисловістю СРСР стали переважати не плани-прогнози, а плани-директиви. XV з’їзд ВКП(б) прийняв директиви зі складання 1-го п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1928- 1932 рр. Проект плану мав два варіанти — відправний та оптимальний (напружений). Відповідно до основних показників п’ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України, затверджені у травні 1929 p. XI Всеукраїнським з’їздом рад, і стали державним законом: капіталовкладення в економіку України — 13 млрд. крб., виробництво електроенергії передбачалося збільшити у 2,5 разу, продукцію машинобудування — в 3 рази, хімічну промисловість — у 3,5 разу. Мала місце безсоромна експлуатація робітничого класу, насамперед на основі примусу, страху. Експлуатувався масовий трудовий ентузіазм трудящих, впроваджувалися нові методи інтенсифікації праці робітників, зокрема через організацію масового виробничого змагання. 31 січня 1929 р. В країні підписано першу господарсько-політичну угоду про змагання. Шахтарів зобов’язували перевиконати планові завдання, підвищити продуктивність праці, знизити собівартість продукції. Навесні у виробничому змаганні України брали участь 310 тис. душ. З 1929 р. здійснювався перехід до форсованої індустріалізації. Й. Сталін у статті „Рік великого перелому” обнародував темп приросту промислової продукції другого року п’ятирічки — 32%. Ці цифри не підкріплювалися відповідними матеріальними ресурсами. На XVI з’їзді ВКП(б) Й. Сталін виступив із пропозицією досягти 45% темпів приросту промислової продукції на третій рік п’ятирічки. Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п’ятирічку зробила великий крок уперед. Проте плани 1-ї п’ятирічки виконано не було. Середньорічний приріст промислової продукції не перевищував 10%.
Фактичний видобуток вугілля в Донбасі становив 45 млн тонн замість 6,6 млн. Політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від, 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу, країні було оголошено, що п’ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці. На другу п’ятирічку (1933 — 1937 pp.) було запропоновано помірковані середньорічні темпи зростання промислової продукції - 16,5%. Інтенсивніше стала впроваджуватися нова техніка, більше уваги приділялося підготуванню кваліфікованих кадрів. На заводах і фабриках з’явилися сотні тисяч новаторів виробництва. У нічну зміну проти 31 серпня 1935 р. вибійник шахти “Центральна Ірмине” О. Стаханов застосував новий метод роботи, що ґрунтувався на розподілі виробничих операцій між вибійником і двома кріпильниками. За зміну видобуто 102 тони вугілля, що в 14,4 разу перевищувало норму. Держава використала трудові здобутки „стахановців”, щоб переглянути норми виробітку в бік збільшення на 35 — 45%. Це призвело до посилення експлуатації робітничого класу. Другий п’ятирічний план теж не було виконано. Третій п’ятирічний план, прийнятий XVIIІ з’їздом ВКП(б), на 1938 -1942 рр: теж не було виконано. Європа стояла на порозі нової війни, тому було різко збільшено витрати на оборону. Вжито надзвичайних заходів: 1. Грудень 1938р. Постанова ЦК ВКП(б) і РНК “Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу, зі зловживаннями у цій справі”. 2. Червень 1940р. Указ Верховної Ради СРСР “Про перехід на 8-годинний робочий день і семиденний робочий тиждень та про заборону самовільного залишення робітниками й службовцями підприємств та установ’’. Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників.
Це досягалося двома шляхами:
1. Соціалістичне змагання за перевиконання завдань, що ґрунтувалося на ентузіазмі, моральному заохоченні (нагородження грамотами, орденами тощо).
2. Адміністративний примус, переслідування в кримінальному порядку (за брак в роботі, запізнення тощо). Успіхи індустріалізації в Україні за роки довоєнних п’ятирічок 1. Кількість промислових підприємств зросла за роки довоєнних п’ятирічок в 11 разів. 2. Відбулося зростання промислового потенціалу, в 7 разів.
3. Було збудовано: Дніпрогес (жовтень 1932 р, — введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію — тоді найбільшу у Європі), “Залоріжсталь”, “Криворіжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпроалюмінійбуд”, Краматорський машинобудівний завод, Харківський тракторний (у жовтні 1931 р. завод випустив перший трактор) та багато інших.
4. У Донбасі споруджено 100 шахт.
5. Україна стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.
6. Україну перетворено з аграрної країни на індустріальну.
7. Трудівники України створили потужну індустріальну базу, що вивела республіку на рівень економічно розвинених країн світу.
8. Україна посіла друге місце в Європі за виплавлянням чавуну, четверте — за видобутком вугілля.
9. Сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція. Удвічі зросла чисельність робітників.
Негативні наслідки індустріалізації
• Посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління.
• Ігнорувалися економічні закони регулювання економіки.
• Змінилося співвідношення між великою і дрібною промисловістю, до складу якої входили кустарно-ремісничі заклади та окремі товаровиробники. Частка великої промисловості зросла до 92,5%.
• Держава відмовилася від нової економічної політики і почала примусовими засобами визискувати з селян додаткові кошти на форсування індустріалізації.
• Заборонялася приватна торгівля (вона була одержавлена).
• Знизився життєвий рівень населення — черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.
• Обсяг товарів народного споживання відставав від потреб, скоротилося виробництво в легкій та переробній галузях промисловості.
• Не було матеріального принципу стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами, головно розгортанням “соціалістичного змагання”.
• Взято курс на мілітаризацію промисловості.
• Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася репресіями. Нераціональне і нерівномірне розміщення продуктивних сил.
• Сталася ізоляція радянської економіки від світової.
• Низький життєвий рівень населення.
Життя й побут верств і груп населення Для заохочення трудящих широко застосовувалися моральні стимули, а для ударників і стахановців — матеріальні: у 1930 р. ударник на виробництві одержував у 8 — 10 разів більшу зарплату, ніж чорнороб. Довоєнні п’ятирічки передбачали обов’язкове “затягування поясів” трудящими. Будівельники гігантських об’єктів нерідко жили у жахливих умовах: у холодних бараках, де не було ні підлоги, ні печей, де часто протікала покрівля. Не вистачало ліжок, постільної білизни, меблів, навіть сірників. Майже не існувало лазень і пралень, лютували епідемії тифу, дизентерії, кору, малярії. Населення було погано забезпечено продовольством і товарами першої необхідності. У побут радянських людей надовго увійшли черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. У другій п’ятирічці (1933—1937 pp.) дещо підвищився життєвий рівень населення.
