Іва́н Микола́йович Вагиле́вич (пол. Iwan Wahylewycz, рос. Иван Вагилевич; псевд. і крипт.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика; *2 вересня 1811 —†10 червня 1866) — священик УГКЦ, український поет,філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Один з авторів альманаху «Русалка Дністровая».
Біографія
Народився у сім'ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області).Початкова освіта — школа в Бучачі; потім — гімназія Станіславова.Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок «Зоря» у1835 році (заборонена цензурою) та «Русалка Дністровая» у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства і видана в Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю». Через діяльність у ній Івана Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він закінчив семінарію.У 1846–1848 роках був душпастирем у селі Нестаничі (тепер Радехівського району). За даними Романа Горака, перший його запис в метричних книгах парафії — від 14 листопада 1846, останній — 23 серпня 1848. Сюди був скерований митрополичою консисторією за сприяння митрополита М. Левицького, перебував під наглядом графині Коморовської. Проживав в тому самому будинку, що М. Шашкевич.Під час «весни народів» Іван Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції: проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністюПольщі, став редактором газети угрупування української шляхти «Собор Руський» — «Дневник руський» і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.
Після розгрому революціонерів кардинал Михайло (Левицький) позбавив Івана Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації вирішив перейти на лютеранство. Так він втратив підтримку своїх покровителів — князя Лева Сапіги та графа Маврикія Дідушицького. Останній був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер — Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні. Іван Вагилевич пропрацював лише дев'ять місяців у 1851 р. на посаді кустоша (директора) бібліотеки.Іван Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: був перекладачем української мови, друкував статті в «Газеті львівській», коригував виступи депутатів Галицького сейму, з 1862 року недовго працював перекладачем «Крайового виділу»Брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті.Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Короткий некролог був надрукований в газеті «Слово». Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, надписом українською мовою проте існують твердження, що ця могила не автентична. Зокрема, Роман Горак стверджував про його встановлення як символічного у 1987 році неподалік могил М. Шашкевича, І. Франка.
Сім'я
Дружина — Амалія, померла 3 лютого 1882 у віці 55 років. Останні роки мешкала по вулиці Калічій, 4. Діти:Володимир, учень класичної гімназії, помер 11 березня 1863 у віці 16 років,Михайло, помер 3-річним 5 січня 1864 року.З родиною проживав якийсь час в будинку Тадея Василевського по вулиці Каліча гора, 5.
Наукова діяльність
Писав українською і польською мовами. Перекладав також із чеської мови. Основна його мовознавча праця «Граматика малоруської мови в Галичині» (1844 р., опублікована 1845 р., польською мовою) відіграла помітну роль у лінгво-дидактиці краю. Інша праця — «Розправа про південно-руську мову» (1843, польською мовою) залишилася у рукопису.Попри складні життєві обставини, він не залишав своїх наукових занять і плідно співпрацював з Авґустом Бельовським на ниві історичної науки, передусім джерелознавства. Так Вагилевич взяв участь у виданні фундаментальних видань Akta grodzkie i zemskie та Monumenta Poloniae Historica. Писав також власні праці, які мають зразкове джерелознавче підґрунтя.Підготував опис дако-романської мови з додатком дакійсько-польського словника «Наука про дакійсько-романську мову» (не опублікована, польською мовою). Збирав і опрацьовував лексичні матеріали для словників, зокрема, українсько-німецько-латинського.Етнографічні праці — «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» (1837 р.), «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» (1839 р.) та «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» (1841 р.) — містять цінний діалектичний матеріал.З етнографічними працями Івана Вагилевича пов'язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини.
Творчі набутки
Автор романтичних балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав «Слово о полку Ігоревім» українською і польською мовами, давши науковий коментар (опубліковано у ЗНТШ, т. 234. Праці філологічної секції. Л., 1997).З 1835 року і до кінця життя виступав, в основному, як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні розвідки в руських (українських), чеських і польських виданнях («Русалка Дністровая», «Часопис чеського музею», «Варшавська бібліотека», «Бібліотека Оссолінських», «Родинне коло», «Дневник Руський», «Gazeta Lwówska» та іншій місцевій періодиці). Наукова спадщина Івана Вагилевича й досі не зібрана і не вивчена.
Співавторство «Русалки Дністрової» → 1837 році
«Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» → 1837 році
«Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» → 1839 році
«Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» → 1841 році
«Про упирів та відьом» → 1840 році
«Монастир Скит у Маняві» → 1848 році
«Замітки о руській літературі» → 1840 році
«Наука про дакійсько-романську мову» → 1845 році
«Граматика малоруської мови в Галичині» → 1844 році
«Розправа про південно-руську мову» → 1843 році
«Замітки о руській літературі» → 1848 році
«Початкові правила малоруської граматики» → 1846 році
Літературна розвідка «Передговор к народним руським пісням» (передмова з Русалки Дністрової)
Співавторство «Akta grodzkie i zemskie» та «Monumenta Poloniae Historica»
Поезії з «Русалки Дністрової»
«Мадей»
«Жулин і калина»
«Колядки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
«Ладкані» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
«Гагілки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
Переклади на польську та руську-українську мови:
«Дочка Слави» → поема чеського письменника Яна Коллара → !!! році
«Краледворський рукопис» → окремі твори В. Ганки та Й. Лінди → !!! році
«Слова о полку Ігоревім» → на українську та польську мови → !!! → !!! році
«Повість минулих літ» → на польську мову → !!! році
Вшанування Івана Вагилевича
Незважаючи на всю суперечливість життя та творчості Івана Вагилевича , він залишається для українців шанованою персоною, будучи одним із зачинателів українського руху просвітництва та першовідкривачем багатьох фольклорних українських тематик. Тому в багатьох містах та селах України шанують автора «Руської трійці»: називаючи вулиці його іменем, ставлячи меморіальні дошки та пам'ятники.31 грудня 2013 року в Івано-Франківську відкрили перший в світі пам'ятник «Руській Трійці». Серед постатей на пам'ятнику є, зокрема, Іван Вагилевич.
