Ярослав Володимирович, відомий як Ярослав Осмомисл (*1130 - †1 жовтня 1187) — князь галицький (1153-1187).
Початок правління і боротьба з Києвом
Успадкував Галич по смерті батька — князя Володимира Володаревича, засновника Галицької держави, 1153 року. Як і батько, був змушений захищати незалежність Галичини від київських князів.Невдовзі по смерті Володимира, київський князь Ізяслав II Мстиславич напав на Галичину. Вирішальна битва відбулась 17 лютого 1154 року над Серетом, під стінами Теребовлі. Перемогу в битві здобули галичани: союзники Ізяслава, зокрема, володимирський князь Святополк Мстиславич, втікли з поля бою, галичани відійшли назад до Теребовлі, сам Ізяслав залишився з невеликою дружиною на полі бою. Проте Ізяслав хитрістю виманив частину галицького війська з міста і несподіваною атакою захопив багатьох у полон. Зрештою, Ізяслав наказав стратити полонених, а сам відступив до Києва.
Ось як описує події Повість минулих літ:
І зступилися полки, і була січа люта, і билися вони од полудня до вечора, і настало серед них замішання, і не знали вони, котрі побідили: Ізяслав гонив галичан, а брати його повтікали. Бо тоді побіг Святополк [Мстиславич], володимирський князь, а вслід за ним і Володимир Мстиславич, і Мстислав Ізяславич. Ізяслав же тут і став на бойовищі на ніч, а галичани вбігли тоді в город свій Теребовль. Ізяслав бо захопив галицьких мужів, а галичани захопили Ізяславових у розвідці. І зостався Ізяслав з невеликою дружиною на бойовищі, і поставив він стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і захопили [вої Ізяслава] безліч колодників. На ту ж ніч, убоявшись, що він зостався був із малою дружиною на бойовищі, Ізяслав сказав: «Аби не зібралися вони на нас із города»,— бо колодників було більше, ніж його дружини. І побачив він многе-множество пов’язаних колодників-галичан, і тоді повелів рубати їх, а ліпших мужів із собою забрав. А на другий день Ізяслав же Мстиславич пішов у Київ, до себе додому, тому що брати його і дружина його розбіглися були. Був же плач великий по всій землі Галицькій.Після смерті Ізяслава Мстиславича (1154) наступило замирення між Галичем і Києвом (за винятком 1158–1161 років за правління Ізяслава III Давидовича).
Розбудова держави
Літопис вперше згадує його під 1150 роком у зв'язку з одруженням з Ольгою — дочкою князя Юрія Довгорукого. Названий в «Слові о полку Ігоревім» — Осмомислом (що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий).Ярослав Осмомисл поширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю. Він мав велике військо, при допомозі якого став одним з наймогутніших князів на Русі. Про це згадує автор «Слова о полку Ігоревім»:підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинив ворота Дунаєві.Зійшовши на престол, усвідомлював небезпеку, що чаїлася в Берладській землі. Особливо з огляду на переховування там Івана Берладника, який уже давно зазіхав на галицький трон. Прагнучи перекрити шлях з Берладської землі на Галич, 1153 року заклав городище Черн. 1159 року Іван Берладник з 6-тисячним військом лавців та берладників обложив головне місто Галицького Пониззя — Ушицю, але зазнав нищівної поразки. Цією перемогою Ярослав Осмомисл розпочав підкорення бунтівної Берладщини.Ярослав Осмомисл утримував добрі зв'язки з суздальським князем Юрієм Довгоруким, разом з іншими князями брав участь у походах проти половців. Відгомоном цієї боротьби було «Слово о полку Ігоревім». З іншими сусідами, Польщею і Угорщиною, Ярослав Осмомисл утримував мирні відносини, як також з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою.За Ярослава Осмомисла розбудовано і укріплено багато галицьких міст, його заходами у 1153-1157 роках збудовано в Галичі Успенський собор.На внутрішньому відтинку спочатку Ярослав Осмомисл пробував жити в згоді з боярами, вони йому допомагали під час війни з Ізяславом Мстиславичем, але розбагатівши від торгівлі, боярство перетворилося на родову аристократію з військовими дружинами і почали втручатися у державні й приватні справи князя. 1172 року Ярослав Осмомисл покинув свою дружину Ольгу Юріївну і взяв нешлюбну жінку, боярську дочку Настасію з Чагрів. Бояри спротивилися і примусили князя повернути Ольгу, а Настасію спалили як чарівницю. Також бояри спротивилися останній волі Ярослава Осмомисла: при смерті він бажав поділити Галицьке князівство між синами, призначаючи Олегові Галич, а Перемишль — Володимирові. Бояри прогнали Олега.Мудрою політикою за 35-річного князювання Ярослав Осмомисл створив могутню державу, з якою рахувалися всі його сусіди.
Смерть
Був похований в Успенському соборі Галича. 1937 року, під час розкопок в Галичі, археолог Ярослав Пастернак виявив саркофаг з залишками Ярослава Осмомисла. Проте, у вересні 1939 року розпочалась Друга світова війна, і Галичину окупували війська СРСР. Останки Ярослава Осмомисла були заховані від загарбників в крипті собору святого Юра у Львові, сам Ярослав Пастернак емігрував до Канади, де помер 1969 року. Знову віднайдені останки Ярослава Осмомисла були лише 1991 року під час розкопок в крипті після повернення храму УГКЦ. 1995 року була здійснена реконструкція портрета Ярослава Осмомисла. Світлину саркофага в підземеллі церкви Крилоса можна бачити в журналі «Літопис Червоної Калини»
