Йо́сиф Сліпи́й (у світі Йо́сиф Коберни́цький-Дичко́вський; * 17 лютого 1892, с. Заздрість — † 7 вересня 1984, Рим) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Римо-Католицької Церкви; з 1 листопада 1944 року Митрополит Галицький та Архиєпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року Верховний Архиєпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви
Юність
Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький-Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. Дід мав сільське прізвисько «Сліпий»: за переданням, цей псевдонім походив від одного з предків, якого у 1709 року московити осліпили за те, що він воював під Полтавою проти царя Петра І на стороні гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла XII.У 1898–1901 роках навчався в початковій школі села Заздрість. З другого класу вивчав польську, німецьку мови. 1911 року з відзнакою закінчив Тернопільську українську гімназію, здобув атестат зрілості. Під час візитації Тернопільщини митрополит Андрей відвідав гімназію, де вперше побачив юного Й. Сліпого в церковному хорі гімназії. Юнак запам'ятався йому високим зростом (під 2 метри), могутнім, красивим басом. Фактично, митрополит взяв його під опікуВступив до Львівської духовної семінарії у 1911, де, зустрівшись з митрополитом Андреєм Шептицьким, молодий юнак спитав поради: «чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства» Глава УГКЦ розвіює сумніви Йосифа: «можна дуже добре користуватися наукою і навчанням в час служби Богові і це зовсім не є в контрасті з тайною священства». Як зазначає біограф Йосифа Сліпого — єпископ Іван Хома, — митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосипа посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум».Після повернення з ув'язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 в Унівській лаврі висвячує Йосифа Сліпого на священика. У 1918 в Інсбруці захищає докторську працю на тему «Die Auffassung des ewigen Lebens nach dem heiligen Evangelisten» Johannes (Поняття про вічне життя в єванґелії св. Йоана); 1921 — габілітаційну працю «Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios» (Тринітарне вчення візантійського патріарха Фотія).По недовгій душпастирській праці з 1922 професор догматики греко-католицької Львівської духовної семінарії, з 1926 — її ректор. Організатор Богословського наукового товариства, з 1926 — його незмінним головою: написав для нього статут, згуртував навколо себе науковців. З 1923 засновник, редактор квартальника «Богословія». Розбудував у 1929 за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 став ректором Львівської Богословської академії — урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929.
Участь у світському й духовному житті
З 1926 — член кураторії Українського національного музею у Львові, з 1931 — заступник голови Українського католицького союзу.За наукові заслуги, активність у розбудові культурно-національного і релігійного життя в 1930 його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.З 1935 — соборовий крилошанин, митрат, архідиякон Львівської митрополичої капітули.Відбув низку наукових подорожей Західною Європою, до Святої Землі, брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі, Пінську, в 1936 організував унійний з'їзд у Львові.
Період радянської та німецької окупацій
Під час першої радянської окупації Західної України (22 грудня 1939) митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архієпископа Серрейського.30 червня 1941 Й. Сліпий підтримав Акт відновлення Української держави.По смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року був ув'язнений радянською владою; засуджений на 8 років важких робіт. Рік по тому, під тиском подібних репресій, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви.Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ'я (зокрема пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема в Потьмі (табори: Дубравлаг).Під час ув'язнення тривалий час хворів, неодноразово перебував на межі між життям та смертю. Під час одного з приступів був врятований колишнім капеланом Литовських повстанців — «Лісових братів» (дав пеніцилін для заштрику).Його взяли під захист вояки УПА.За даними Миколи Посівнича, Й. Сліпий називав роки ув'язнення втраченими. Був пригнічений, бо найкращий період життя (з точки зору продуктивної праці) минув у товаристві кримінальників, вульгарних слідчих, наглядачів. Кілька разів йому ламали руки, ноги, мав букет хвороб, обморожені кінцівки…
На волі після заслання
Унаслідок численних заходів впливових осіб, на клопотання папи Івана XXIII митрополита Йосифа Сліпого звільнено з ув'язнення. Його першим запитанням по отриманні документа про свободу було: «А чи стала вільною Церква»9 лютого 1963 прибув до Риму, оселився у Ватикані. Є, одначе, деякі підозри, що взамін за звільнення московськими комуністами Сліпого Ватикан зі свого боку пішов на деякі прокомуністичні поступки, що особливо проявились вже в окремих угодовських рішеннях ІІ Вселенського Ватиканського Собору… Тим не менш 11 жовтня митрополит Йосиф на Вселенському соборі Католицької церкви у Ватикані запропонував створити патріархат Української Католицької Церкви. Апостольська Столиця 23 грудня 1963 визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конґреґації; 25 січня 1965 папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архієпископу йому належав титул «Блаженніший». З весни 1975 Й. Сліпий користувався титулом патріарха, — та Рим його таким не визнав. Під час прийому Йосифа Сліпого на аудієнції Папа Іван-Павло II, висловлюючи повагу, підвівся та сам підійшов його привітати, що й ішло врозріз із протоколом.Керівники СРСР, починаючи від Микити Хрущова, категорично забороняли Йосифу Сліпому повертатись в Україну (від радянського паспорта не відмовився).
Переорганізація життя УГКЦ
Верховний архиєпископ від приїзду до Риму намагався організувати самоуправу помісної Української Католицької Церкви, очоленої патріархом (його виступ на 2-й сесії Другого Ватиканського Собору). Не знайшов зрозуміння для своїх планів у Апостольській Столиці, на думку якої створення українського католицького Патріархату — «не на часі».У роках 1968, 1970, 1973 і 1976 кардинал Сліпий відбув архиєрейські подорожі країнами Європи, Америки, Азії, Австралії, щоб зміцнити зв'язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську Греко-Католицьку Церкву на чужині. Брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).Олег Турій стверджує, що Й. Сліпий — прихильник консервативної, суворої схоластичної методики у філософії та церковному житті.
Синоди УГКЦ
Як Верховний архиєпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів Української Греко-Католицької Церкви, з яких важливіші: 1969, 1971 і 1973 років. На останньому із них була ухвалена конституція патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у «Благовіснику Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964.
Активність у Римі
У Римі за його сприяння було побудовано Собор святої Софії (посвячений у 1969).Придбав, відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей, госпіціюм (посвячений 1971).Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963), науково-видавничу працю при ньому.Активізував працю Українського богословського наукового товариства (відновлене в екзилі 1960) та відновив видання «Богословія» (з 1963), 1976 — журнал «Дзвони».У науково-дослідницькій праці зосередився на своїй спеціальності, наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богословія. З його догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і Святого Таїнства:
«Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios», 1921
«De principo spirationis in SS. Trinitate», 1926
«Про Святі Тайни», 1953
«Die Auffassung des „Lebens“ nach dem Evangelium und I.Briefe des Hl. Johannes», 1965
Також цінні його праці на історичні, екуменічні теми.
Праці патріарха Йосифа були зібрані й перевидані як видання Українського Католицького Університету в Римі у 1968–1976 роках (томи І-VIII).
Почесні звання
За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964 року, членом Тіберійської Академії в Римі — з 1965 року, почесним доктором УВУ — з 1969 року та трьох американських і одного канадського університетів.
Перепоховання
27-29 серпня 1992 року прах кардинала перепоховано із собору святої Софії в Римі до крипти собору св. Юра у Львові.
Пам'ятники
У с. Заздрість встановлено пам'ятний знак до 100-річчя від дня народження Йосипа Сліпого (1992) і його погруддя (1994, скульптор Е. Мисько).2004 у м. Тернопіль перед катедрою УГКЦ за участю Преосвященішого кардинала Любомира Гузара відкрито, освячено пам'ятник Сліпому (скульптор Роман Вільгушинський, архітектор А. Водоп'ян).2005 р. у м. Харкові було встановлено пам'ятну дошку, яку демонтовано за наказом місцевої влади у 2010 р. та відновлено у 2011 р.
