Ста́лін Йо́сип Віссаріо́нович (справжнє прізвище — Джугашві́лі, груз. იოსებ ჯუღაშვილი (вимовл. Іосеб Джугашвілі), * 9 (21) грудня 1879, Ґорі — † 5 березня 1953, Москва, підмосковна («ближня») дача) — державний, політичний і військовий діяч СРСР. Генеральний секретар ЦК РКП(б) (1922–1925) та ЦК ВКП(б) (1925–1934), керівник уряду СРСР (Голова Раднаркому від 1941, Голова Ради Міністрів у 1946–1953), Генералісимус Радянського Союзу (1945).Правління Сталіна супроводжувалося встановленням диктаторського режиму[1]; (яке обґрунтовувалося так званою «диктатурою пролетаріату»), порушенням прав і свобод людини, воєнними злочинами і злочинами проти людства, створення системи масових репресій і ГУЛАГу[2]; проведенням геноциду українського народу та депортацією народів у СРСР та інших країнах, чисельнними людськими втратами. За деякими оцінками, Сталін — один із найжорстокіших диктаторів в історії людства.На період перебування Сталіна при владі припадають: форсована індустріалізація СРСР та колективізація селянства; окупація прибалтійських країн, анексія Західної України і Західної Білорусі; перемога СРСР у Другій світовій війні із взяттям під контроль значної частини Східної Європи шляхом встановлення прокомуністичних маріонеткових режимів; перетворення СРСР на наддержаву із значним науковим, військовим і промисловим потенціалом, безпрецедентне посилення геополітичного впливу Радянського Союзу у світі та поділ світової спільноти на два табори, що ворогували між собою.13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва, здійснивши попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) Йосипа Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарей ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, постановив закрити кримінальну справу у зв'язку зі смертю 

Життєпис

Учень духовної семінарії.Першим біографом Й. Сталіна був І. Товстуха, українець за походженням, один з найближчих співробітників Й. Сталіна. Він успішно переписав історію революції 1917 року в Росії і більшовицького перевороту в жовтні 1917. У біографії, написаній І. Товстухою, Й. Сталін перетворився «із сірого мишеняти на великого організатора більшовицького перевороту, найпершого соратника Леніна. Видана до 50-річчя Сталіна офіційна біографія фактично за винятком кількох останніх абзаців цілком відтворювала художній вимисел Товстухи, за яким відверто відчувається „творча“ рука самого об'єкта дослідження. Так Сталін, водячи рукою і пером свого помічника, народив міф про Сталіна — великого революціонера і найпершого соратника Леніна, що впритул аж до XX з'їзду КПРС у різних модифікаціях, з численними додатками, гіперболічними перебільшеннями, гіпертрофованою апологетикою і прямою фальсифікацією подавався як введений у ранг закону історичний документ».До початку 1930-х років у офіційній радянській історіографії загалом були завершені, за висловом Л. Троцького, «перебудова, перелицювання та пряма підробка» революційного минулого, що розпочалися з так званої літературної дискусії про «Уроки Жовтня», під час якої, за пропозицією тогочасного Генерального секретаря ЦК РКП(б) Й. Сталіна, Політбюро й Секретаріат ухвалили рішення про централізоване вилучення у всіх громадян та установ для архіву ЦК РКП(б) усіх матеріалів, що мали відношення до історії партії, та про суворе обмеження доступу до цих документів, особливо тих, що стосувалися періоду революції та громадянської війни.Результатом цієї операції стали роботи, у яких спотворювався дійсний сенс історичних подій, їх хронологія, змінювався склад дійових осіб, провадилась їх дискредитація. У масовій свідомості настирливо укорінювалась фальшива теорія «двох керманичів» Жовтневої революції. Від партії та народу старанно приховувалися, а отже, були недосяжні навіть для істориків, дійсні документи революції, що могли посвідчити про найближче оточення В. Ульянова, про справжні справи, вчинки, погляди Л. Троцького, Л. Каменєва, Г. Зинов'єва, М. Бухаріна, Й. Сталіна та інших діячів ЖовтняКоли М. Горький захотів написати біографію Й. Сталіна, йому відмовили у доступі до архівних документів. 1931 року «старий більшовик» Омелян Ярославський також отримав відмову

Перші роки

Офіційна дата народження — 21 грудня 1879 року. Насправді — 18 грудня 1878. Зміна пов'язана з вибором Сталіна дати за гороскопом.Народився у місті Ґорі у сім'ї шевця, робітника взуттєвої фабрики Адельханова у Тифлісі, що за пропискою вважався селянином села Діді-Ліло Тифліської губернії. 1893 року закінчив Ґорійське духовне училище (оцінки в атестаті — п'ятірки, навіть з поведінки).Того ж року вступив до Тифліської духовної православної семінарії. На той час серед учнів семінарії були розповсюджені різноманітні ідеї — від народницько-націоналістичних до марксистсько-інтернаціоналістичних. Від 1897 року бере активну участь у роботі марксистських гуртків семінарії, налагоджує зв'язок з нелегальною соціал-демократичною організацією у Тифлісі, починає брати участь у нелегальних робітничих зборах. У зв'язку з підозрою у нелегальній діяльності його виключають із семінарії, як «неблагонадійного». 1898 року формально вже стає членом тифліської організації РСДРП. За рік до цього він вступив до грузинської соціал-демократичної організації «Месаме-дасі», а з 1901 — став революціонером. Писав вірші грузинською мовою, які публікувались у місцевій пресі, проте авторство Сталіна ставиться під сумнів.

Псевдонім

Псевдонім «Сталін» Йосип Джугашвілі вибрав собі 1912 р., перед цим змінивши близько тридцяти інших прізвиськ і партійних кличок. Для найближчого оточення у нього була інша кличка — «Коба» («безстрашний»)

Партійна діяльність

1898 р. став членом РСДРП. У 1901–1902 р. — член Тифліського, Батумського комітетів РСДРП. З 1901 р. Сталін, перебуваючи на нелегальному становищі, організовував страйки, демонстрації, влаштовував збройні напади на банки, передаючи експропрійовані гроші «на потреби революції». У 1902 р. у Батумі був вперше арештований та засланий до Східного Сибіру, проте незабаром із заслання втік.Після II-го з'їзду РСДРП (1903), що відбувся в Брюсселі і Лондоні, стався розлам партії на більшовиків і меншовиків. Сталін підтримав вождя більшовиків Леніна і за його дорученням розпочав створення мережі підпільних марксистських гуртків на Кавказі. Учасник революції 1905–1907. У грудні 1905 року делегат 1-ої конференції РСДРП (Таммерфорс).У 1906–1907 роках Йосип Сталін брав участь в організації низки експропріацій в Закавказзі. У 1907 році був одним з керівників Бакинського комітету РСДРП. З 1902 по 1913 рік Сталін шість разів піддавався арештам і висилкам, чотири рази тікав. У 1912 році увійшов до складу Російського бюро ЦК РСДРП.

Жовтневий заколот

Під час Лютневої революції (1917) Сталін повернувся до Петрограда і у травні був кооптований до Політбюро ЦК. З березня 1917 року брав участь у підготовці і проведенні Жовтневого перевороту: входив до складу Політбюро ЦК РСДРП(б), був членом Військово-революційного центру керівництва збройним повстанням.До приїзду Леніна з еміграції був одним з керівників ЦК РСДРП і Петербурзького комітету партії більшовиків. У 1917 році — член редколегії газети «Правда», Політбюро ЦК партії більшовиків, Військово-революційного центру. Спочатку Сталін підтримував Тимчасовий уряд. Стосовно Тимчасового уряду і його політики виходив з того, що демократична революція ще не завершена, і скидання уряду не є практичним завданням. Проте потім приєднався до Леніна, який виступав за перетворення «буржуазно-демократичної» лютневої революції на «пролетарську соціалістичну революцію».14 — 22 квітня був делегатом I загальноміської конференції петроградських більшовиків. 24 — 29 квітня на VII Всеросійській конференції РСДРП(б) виступив у дебатах щодо доповіді про теперішній момент, підтримував погляди Леніна, виступив з доповіддю з національного питання; обраний членом ЦК РСДРП(б).У травні — червні був учасником антивоєнної пропаганди; був одним з організаторів перевиборів Рад і муніципальної кампанії в Петрограді. 3 — 24 червня брав участь як делегат I Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів; був вибраний членом ВЦВК і членом Бюро ВЦВК від фракції більшовиків. Також брав участь у підготовці демонстрацій 10 і 18 червня; опублікував низку статей у газетах «Правда» і «Солдатська Правда».Зважаючи на вимушений перехід Леніна в підпілля Сталін виступив на VI з'їзді РСДРП(б) (липень — серпень 1917) із звітною доповіддю ЦК. На засіданні ЦК РСДРП(б) 5 серпня був вибраний членом вузького складу Центрального комітету. У серпні — вересні головним чином вів організаційно-журналістську роботу. 10 жовтня на засіданні ЦК РСДРП(б) проголосував за резолюцію про збройне повстання, був вибраний членом Політичного бюро, створеного «для політичного керівництва на найближчий час».У ніч на 16 жовтня на розширеному засіданні ЦК виступив проти позиції Л. Б. Каменєва і Г. Е. Зінов'єва, які проголосували проти рішення про повстання; був вибраний членом Військово-революційного центру, у складі якого увійшов до Петроградського ВРК.24 жовтня (6 листопада), після розгрому юнкерами друкарні газети «Рабочий Путь», Сталін забезпечив вихід газети, в якій опублікував редакційну статтю «Що нам потрібно» із закликом до скинення Тимчасового уряду і заміни його Радянським урядом, вибраним представниками робітників, солдатів і селян. Того ж дня Сталін і Троцький провели нараду більшовиків — делегатів 2-го Всеросійського з'їзду Рад РСД, на якому Сталін виступив з доповіддю про хід політичних подій. У ніч на 25 жовтня (7 листопада) брав участь у засіданні ЦК РСДРП(б), який визначив структуру і найменування нового радянського уряду.З початку 30-х і до середини 50-х років у радянській історичній літературі укорінилась, набула статусу офіційної та цілковито пануючої сталінська концепція історії громадянської війни в СРСР. Цілеспрямовано й наполегливо створювався і насаджувався у свідомості радянського народу міф про Сталіна як другого вождя партії і Червоної Армії.Бажаного ефекту досягали комплексним застосуванням різноманітних методів фальсифікації історії. Роль В. І. Леніна та інших крупних партійних, державних та військових працівників замовчувалася і принижувалася, а заслуги Сталіна у створенні збройних сил Радянської Республіки, у здійсненні розгрому білогвардійців та інтервентів всіляко звеличувалися та вихвалялися.Після Жовтневого перевороту Сталін за рішенням Другого Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів включений до складу Раднаркому як народний комісар у справах національностей (1917 — 1923). У роки громадянської війни та російської більшовицької інтервенції в Україну та Польщу Сталін входив до складу очолюваної Левом Троцьким Революційної Військової Ради Російської республіки, а у квітні 1922 року був обраний генеральним секретарем ЦК РКП(б). Своїй кар'єрі у партії Сталін завдячував Володимирові Леніну. Як і Ленін, Сталін цікавився національним питанням і написав працю «Марксизм і національне питання» (1913 рік). Сталін продовжував близьке співробітництво з Леніном і після 1917 року, але не без конфліктів. Після обрання Сталіна генеральним секретарем ЦК РКП(б) Ленін застерігав керівництво РКП(б) від зосередження влади в руках Сталіна. Верхівка РКП(б) приховала від рядових членів партії ці попередження.На посаді генерального секретаря Сталін розбудував партійний апарат й спирався на нього як на керівну політичну силу. Завдяки цьому Сталін розгромив у 1920-их pp. спершу ліву опозицію, очолювану Львом Троцьким, а пізніше праву — Миколи Бухаріна, О. Рикова та ін.Наприкінці 1920-х років Сталін поступово відмовився від концепції світової пролетарської революції і почав дотримуватись ідеї про «побудову соціалізму в одній країні», що її висунув В. Ленін у роботі «Про лозунг Сполучених Штатів Європи» (1915), на основі якої проголосив ліквідацію НЕП і розпочав політику прискореної індустріалізації країни на базі суцільної колективізації шляхом пограбування села, із застосуванням терору. Прискорена індустріалізація призвела до порушення економічної рівноваги і руїни всього народного господарства. Щоб утримати населення в покорі, Сталін посилив терор системою концентраційних таборів, кількість в'язнів у яких досягла 10 млн. Разом з тим Сталін розбудував каральний апарат від первісної ЧК через ҐПУ й НКВС, сприяв возвеличенню себе як «безпомилкового вождя», «вірного ленінця», «батька народів» тощо. Запобігаючи можливій опозиції, Сталін запровадив терор і в самій партії; внаслідок чисток і так званих «московських процесів» 1936 — 1938 з ВКП(б) виключено майже половину її членів; 139 членів ЦК було розстріляно (зокрема, більшість членів уряду та Політбюро), із 1 966 делегатів XVII-го з'їзду партії (1934 рік) до XVIII з'їзду (1939 рік) 1 108 було заарештовано. В армії ліквідовано більшість вищого і старшого командного складу.Посилення терору супроводжувалося централізацією влади шляхом звуження прав національних республік; прославленням російського народу як «першого серед рівних», відновленням традицій Російської Імперії, обвинуваченням неросійських діячів у «буржуазному націоналізмі», внаслідок чого у державно-партійному апараті дедалі більшої сили набирали російські великодержавні імперські елементи.У більшовицькій партії Сталіна вважали знавцем національного питання, в якому він у цілому був послідовником Леніна, підкреслюючи «право націй на самовизначення аж до відокремлення», але з тим, щоб до відокремлення справа ніколи не дійшла. Після революції він підкреслював Другу частину ленінської формули: збереження неподільності імперії.«Компетентність» Сталіна в українських справах засвідчив ще в 1918 р. В. П. Затонський, який, зокрема, заявив на І з'їзді КП(б)У: «...Тов. Сталін вважав, що є дві України — Західна та Східна, які різняться мовою настільки, що мешканці їх не розуміють один одного (це не казка, а бувальщина)...» Вже у 1920 році Сталін був проти «відділення окраїнних областей» (України, кавказьких країн тощо) — джерел сировини, палива і харчових запасів для «Центральної Росії». У грудні 1922 року при створенні СРСР він пропонував, замість рівноправного союзу «суверенних республік», т. зв. автономізацію (див. Національна політика КПРС). Але тоді ще були сильні відцентрові тенденції в національних республіках і перемогла концепція СРСР з залишенням керівної ролі в ньому за РРФСР.Сталін скористався з цього і поступово звів нанівець декларовані в конституціях права національних республік. Сталін спирався на російські шовіністичні елементи в державно-партійному апараті, які стали у його руках знаряддям відбудови імперії. Проти цього на XII з'їзді партії у 1923 році виступив Микола Скрипник, засуджуючи русофільство партійного апарату.Особливий наголос Сталін поставив на переслідуванні національного руху в Україні як найбільшій республіці, що стояла на перешкоді його централістичним планам. У листі до Лазара Кагановича 1926 року застерігав проти національних тенденцій у КП(б)У (Микола Хвильовий, Олександр Шумський та інші); цим листом датується початок розгрому українського відродження, етапами якого були заслання української інтелігенції на Соловки, «процес Спілки Визволення України» та ін.Найтяжчого удару Сталін завдав Україні у роки колективізації; 1932 року за його прямими вказівками було змінено політику хлібозаготівель, що призвело до загибелі від голоду кількох мільйонів українських селян. Водночас було винищено національно свідомі кадри української інтелігенції, на яких було покладено провину за Голодомор. На XVII з'їзді КПРС (26 січня 1934) Сталін засудив націоналістичний ухил Миколи Скрипника, стверджуючи, що небезпечнішим для СРСР є місцевий, а не «великоросійський націоналізм». Складовою частиною сталінського терору була так звана «єжовщина».У міжнародній політиці Сталін використовував Комінтерн для втручання у внутрішні справи інших країн в інтересах СРСР, а також для контролю над комуністичними партіями та ліквідації національних антибільшовицьких прагнень у них. Наприкінці 30-их p. стало зрозуміло, що сталінський соціалізм — це побудований на визиску безправного робітництва і селянства державний капіталізм, економіка якого, завдяки знеособленню централізованого управління і відсутності приватної ініціативи, перебувала в хронічній руїні, а в зовнішній і внутрішній політиці Сталін почав повторювати політику російських царів. Зокрема у зовнішній політиці він повернувся до традиційного засобу російського самодержавства затьмарювати внутрішні труднощі зовнішньою експансією та «зовнішньою загрозою».

До вершини влади

У жовтні 1938 року, відповідаючи на питання журналіста Х. Нікербокера , яким чином Сталін, лояльний член комуністичної партії, що боровся як революціонер-підпільник за суспільні ідеали, перетворився на узурпатора, Карл Густав Юнг сказав:
На мою думку, перетворення Сталіна сталося під час революції 1917. Можливо, що до цього він безкорисливо служив на благо Справи і, ймовірно, ніколи не задумувався про особисту владу для самого себе внаслідок того щасливого випадку, що йому до того часу не траплявся навіть натяк на можливість прагнути чогось подібного до особистої влади. Для нього не існувало проблеми. Але у ході революції Сталін з самого початку побачив, як захоплюють владу. Я впевнений, що він сказав самому собі зі здивуванням: «Але ж це так легко!» Він повинен був слідкувати, як Ленін та інші досягають вищого ступеня повної влади, і сказати собі: «Так ось як це робиться! Що ж, я зможу перевершити їх. Треба лише прибрати того, хто попереду мене».До середини 1930-х років Сталін сконцентрував у своїх руках всю повноту державної влади і фактично став одноосібним вождем народів радянського союзу. Інші більшовицькі лідери — Троцький, Зінов'єв, Каменєв, Бухарін, Риков та інші, що входили до антисталінської опозиції, були поетапно виключені з владної комуністичної партії, а потім фізично знищені як «вороги народу». У другій половині 1930-х років у країні був встановлений режим жорстокого терору, який досяг апогею в 1937–1938 роках. Пошук і знищення «ворогів народу» зачепило не лише найвищі партійні органи і керівництво армії, але й широкі кола радянського суспільства. Мільйони громадян країни за надуманими, недоведеними звинуваченнями у шпигунстві, шкідництві, саботажі були репресовані, заслані до концтаборів або страчені у слідчих органах НКВД чи в'язницях.

Пакт Молотова-Ріббентропа

У грудні 1936 року керівник військової розвідки Радянського Союзу у Західній Європі В. Кривицький через начальника Іноземного відділу Головного управління Державної безпеки НКВС СРСР Абрама Слуцького отримав пряму вказівку Й. Сталіна заморозити розвідувальну мережу у Німеччині. У цей час особистий представник Й. Сталіна Давид Канделакі, що обіймав посаду «торгівельного представника», вів надзвичайно секретні перемовини з фінансовим радником Гітлера Ялмаром Шахтом. Вони стосувались поліпшення політичних та економічних відносин поміж Німеччиною та СРСР.Таємні переговори у 1936–1939 роках то пожвавлювались, то припинялись. Врешті-решт у 1939 році обидві зацікавлені сторони активізували діяльність, що завершилась підписанням Договору про ненапад з Таємним протоколом, як невід'ємною частиною договору.1939 року було укладено таємний додаток до Договору про ненапад між СРСР та націонал-соціалістичною Німеччиною, який отримав назву Пакт Молотова-Ріббентропа. Йому передувала довга передісторія і тонка політично-дипломатична гра в передвоєнній Європі і світі. Гітлер, маючи нестримне бажання німецького реваншу після Першої світової війни, розумів, що напад на Польщу, який був необхідний Гітлерові задля об'єднання всіх німецьких етнічних територій, може перерости у протистояння з демократіями Європи, або навіть у війну. До війни проти Франції і Великобританії восени 1939-го року Гітлер готовий не був. Ще більше Гітлер не був готовий до війни на 2 фронти, що означало би безсумнівну поразку Німеччини. Тому йому надзвичайно важливо було укласти договір зі Сталіном. Одним з прикладів контактів Гітлера та Сталіна може служити привітання Гітлером Сталіна з днем народження, опубліковане в газеті «Правда» № 353 (8038) за 23 грудня 1939 року та відповідь Сталіна в тій же газеті випуск № 355 (8040) за 25 грудня того ж року.Сталін же був, зі свого боку, теж дуже зацікавлений в постанні спільних кордонів СРСР з Німеччиною. Вони мала стати «коридором комунізму» з Росії і її колоній в Європу західну(див. Експорт революції). Ним визначався розподіл зон впливу обох держав у Східній Європі у випадку теріторіально-політичних змін. Основним результатом пакту став поділ країн Східної Європи між Німеччиною та СРСР: поділ Польщі (1939), приєднання до СРСР балтійських країн (1940), війна з Фінляндією (за що СРСР було виключено з Ліги Націй, як агресора), і анексія Буковини і Бесарабії у Румунії (1939 — 1940 рр.). Це було продовженням політики «Світової революції», і підготовкою до майбутньої війни з Німеччиною.Цікавий факт: за пунктами Пакту «Молотова-Рібентропа» Литва відходила до сфери німецьких інтересів, так само і Румунія мала лишатись недоторканною. Але Сталін проігнорував домовленості і влітку 1940 року Литва була майже без бою окупована Червоною Армією. Стосовно Північної Буковини і Бесарабії, які були анексовані наступного року після підписання договору, це була помилка Сталіна. Справа в тому, що Німеччина повністю залежала від румунської нафти, яку видобували у Плоєшті. Після анексій 1940-го року сталінська бомбардувальна авіація разом зі штурмовими десантними корпусами вже безпосередньо загрожували цим нафтопромислам. Деякі історики вказують, що саме це переконало Гітлера у необхідності розпочати підготовку до війни проти Радянського Союзу.Деякі фахівці вважають, що основною метою укладення договору з боку СРСР було втягнення європейських держав у війну і після їхнього виснаження, внаслідок військових дій, захоплення їх та приєднання до Радянського Союзу, як союзних республік (тобто продовження ідеї Леніна про «світову революцію»). Так, на підготовку наступальної війни СРСР проти фашистської Німеччини у 1941 році вказує те, що Червона армія стягнула війська, артилерію й авіацію до західних кордонів Радянського Союзу. Однак внаслідок випереджаючого удару Гітлера у червні 1941 року СРСР зазнав тяжких втрат у першій фазі війни.Лише завдяки допомозі союзників, а також коштом мільйонних людських втрат народів СРСР тоталітарна система Сталіна вийшла переможницею з Другої світової війни.Під час війни Сталін брав участь у конференціях з лідерами США і Великобританії: у Тегерані, Ялті й Потсдамі. На цих конференціях Й. Сталін домігся перерозподілу світу, внаслідок чого СРСР приєднав значні нові території у Східній Європі та на Далекому Сході і утворив блок сателітних країн, де силоміць були встановлені комуністичні режими.

Друга світова війна

Німецько-радянсько-польська війна 1939 рокуПід час цієї війни і пізніше була досягнута домовленність про взаємне переселення німців з СРСР і з «області державних інтересів Німеччини» (тобто з відповідних окупованих частин Польщі) — осіб української, білоруської і литовської національностей. У половині жовтня 1939 була створена радянсько-німецька мішана комісія з переселення. Від німців її очолював радник посольства Німеччини у СРСР Ф. Твардовський, збоку СРСР — М. М. Литвинов. Хоча переселення громадян, відповідно до рішення урядів СРСР і Німеччини «в зв'язку з територіальними змінами у Польщі», і декларувалось як добровільне, однак фактично здійснювалось силою.

Радянсько-фінська війна 1939–1940 рр

Настрої, що панували у Фінляндії, Естонії та інших країнах Прибалтики після підписання пакту Молотова—Ріббентропа, за свідченнями амбасадора Німеччини В. Блюхера, відбивали сприйняття пакту і як гарантію миру у регіоні, і як небезпеку надання Німеччиною Росії «свободи рук», внаслідок чого ціна пакту буде сплачена рахунком Прибалтійських держав. У міністерстві закордонних справ Фінляндії ніби наврочили, заявивши послові, що пізніше Росія, прикрившись пактом виступить проти країн регіону.За наказом Сталіна була розв'язана війна проти Фінляндії, що переслідувала мету приєднання Фінляндії до СРСР, якої не вдалося досягти.У першому оперативному наказі військам Ленінградської військової округи за підписом командувача К. П. Мерецкова та члена Військової ради А. О. Жданова йшлося не лише про те, щоби «перейти кордон і розгромити фінське військо», але й формулювалася така політична мета, як звільнення «фінського народу від гноблення поміщиками та капіталістами», що свідчить про погодження наказу з політичним керівництвом СРСР. Радянська пропаганда підкреслювала «визвольну місію» Червоної армії.У перший день війни у Москві був створений маріонетковий «народний уряд Фінляндської Демократичної Республіки» на чолі з діячем (агентом) Комінтерну О. В. Куусіненом. Наступного дня у московській пресі було опубліковано звернення членів ЦК Компартії Фінляндії, що проживали у СРСР, з закликом повалити уряд у Хельсінкі. 2 грудня у Москві було оголошено про підписання між СРСР та «Фінляндською Демократичною Республікою» договору про взаємодопомогу та дружбу. На території Радянського Союзу був сформований корпус «Фінляндської Народної Армії» чисельністю більш ніж 25 000 вояків.Про справжні політичні цілі радянського керівництва у цій війні свідчать запланований масштаб дій, темпи просування війська і остаточна межа операції. У Директиві Військової ради ЛВО, котру зачитували офіцерському складу на Карельському перешийку ввечері 29 листопада, тобто напередодні наступу, містилася вказівка: «При виході до шведського та норвезького кордонів кордони ці не порушувати й не допускати провокацій. Військовослужбовців шведської та норвезької армій на кордоні вітати відданням честі».Всі пов'язані з цією війною події, як напередодні, так і під час бойових дій, відбувались за безпосередньою участю Сталіна. Загибель більш ніж 70 тисяч громадян СРСР у цій війні є, поза всяким сумнівом, результатом політичної та організаційної діяльності Сталіна.Після закінчення Радянсько-фінської війни, Нарком закордонних справ СРСР В. Молотов під час розмови з А. Гітлером 12 листопада 1940 заявив від імені Й. Сталіна, що «німецько-руську угоду від минулого року можна, таким чином, вважати виконаною в усіх пунктах, окрім одного, а саме Фінляндії. Фінське питання досі ще залишається не вирішеним». Після наполягання Гітлера викласти все ж таки, яка думка Радянського Союзу щодо вирішення «фінського питання», Молотов заявив, «що він уявляє собі врегулювання його у тих же рамках, що і у Бесарабії і у сусідніх країнах», тобто в Естонії, Латвії та Литві, анексованих на той час Радянським Союзом[Сталін не полишав думки про приєднання Фінляндії ще й 1943. Так, на другому засіданні Московської конференції міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії 20 жовтня 1943 року, при обговоренні 1-го пункту порядку денного конференції «Розгляд заходів по скороченню терміну війни проти Німеччини та її союзників у Європі», внесеного на пропозицію СРСР, розглядалось включене до цього пункту питання про надання Швецією союзникам авіаційних баз для боротьби проти Німеччини. Міністр закордонних справ Великобританії А. Іден, звертаючись до Наркома закордонних справ СРСР В. Молотова, сказав: «Я хочу говорити відверто. Думка Швеції певною мірою стосується того, що думає Радянський уряд про Фінляндію. Якби ви у тій формі, у якій це виявиться можливим, говорячи про надання баз, зробили би шведам якусь-то заяву щодо вашого бажання бачити Фінляндію незалежною — а я не маю сумніву, що це дійсно є вашим бажанням, — це значно полегшило би вирішення питання.<…>» Молотов відповів: «У нашій пропозиції питання ставиться щодо Швеції з точки зору боротьби проти Німеччини. Я побоююся, що додання питання про Фінляндію та інших на даному етапі не допоможе нам більш уважно поставитись до питання про Швецію, яке лише поставлене, але ще не з'ясоване.»

Окупація прибалтійських країн

17 вересня 1939, коли розпочалась Радянсько-польська війна, Радянський Союз надіслав дипломатичним представникам 24 країн,— і серед них Латвії, Литви, Естонії, Фінляндії,— ноту, де вказав, що «У відносинах з ними СРСР буде провадити політику нейтралітету». Але вже 25 вересня Сталін у розмові з послом Німеччини фон Шуленбургом заявив, що він має намір «вирішити проблему Прибалтійських країн згідно з секретним протоколом» і, в зв'язку з цим очікує підтримку німецького уряду. Гітлер розумів наміри Сталіна у Прибалтиці таким чином, що прибалтійські країни обов'язково будуть включені до складу Радянського Союзу і дав Сталіну «карт-бланш». На географічних картах, що вийшли друком у Німеччині 1 квітня 1940 року (а складених ще у березні), території Естонії, Литви, Латвії були позначені як складові Радянського Союзу. Радянський Союз окупував їх лише влітку.

Німецько-радянська війна 1941–1945 років

З початком Другої світової війни Сталін зосередив в своїх руках всю політичну і військову владу як Голова Державного Комітету Оборони (30 червня 1941 — 4 вересня 1945 року) і Верховний Головнокомандувач Збройними силами СРСР. Одночасно він зайняв посаду народного комісара оборони СРСР (19 липня 1941 — 15 березня 1946 року; з 25 лютого 1946 року — народний комісар збройних сил СРСР) і брав безпосередню участь в складанні планів військових операцій.

«    У період відступу Червоної Армії ніде і ніколи ніяких документів і наказів він не публікував за своїм підписом. Ставка або ж Генштаб — безликий був підпис, але не Сталін! Зовсім іншим стало становище потім, коли ми розпочали наступ. Кожен документ прикрашав підпис Сталіна. За відступ він, як-то мовиться, не відповідав, а ось успіх, розгром ворога — це його заслуга. — Микита Хрущов

»Під час війни за ініціативи Й. Сталіна були перервані дипломатичні відносини з урядами країн, що їх окупувала Німеччина: Чехословаччини, Польщі, Бельгії, Нідерландів, Данії, Норвегії, Греції, Югославії, причому послам Бельгії, Норвегії, а пізніше, Греції радянський уряд просто надіслав повідомлення поштою. Були встановлені дипломатичні відносини з маріонетковими урядами країн, окупованих Німеччиною: Словаччини, Франції, Данії, Норвегії,— з якими підписувались торгівельні угоди, що дозволяло СРСР направляти стратегічну сировину начебто у ці країни, а насправді — прямо у руки Німеччини

У роки війни Йосип Сталін разом з президентом США Рузвельтом і прем'єр-міністром Великобританії Черчиллем був ініціатором створення антигітлерівської коаліції. Фактично, через посередництво наркома В. Молотова, брав участь у роботі Московської конференції міністрів закордонніх справ СРСР, США і Великобританії 19—30 жовтня 1943. Він представляв СРСР на переговорах з країнами-учасницями антигітлерівської коаліції (Тегеран, 1943; Ялта, 1945; Потсдам, 1945).Після закінчення війни, в ході якої Радянська армія окупувала велику частину країн Східної і Центральної Європи, Сталін став ідеологом і практиком створення «світової соціалістичної системи», що стало одним з головних чинників розв'язування «холодної війни» і військово-політичного протистояння між СРСР і США у післявоєнні десятиріччя.27 червня 1945 року Сталіну було присвоєно звання Генералісимуса Радянського Союзу.

Повоєнний період

19 березня 1946 року, в ході перебудови радянського урядового апарату, Сталін був затверджений Головою Ради Міністрів СРСР і міністром збройних сил СРСР.Після війни займався відновленням народного господарства країни, зруйнованого війною, приділяючи увагу підвищенню обороноздатності Радянського Союзу і технічному переозброєнню армії і флоту. Був одним з головних ініціаторів здійснення радянського «атомного проекту», що сприяв перетворенню СРСР на одну з двох «супердержав».У 1944–1947 роках один з організаторів масового переселення народів з територій Польщі, Німеччини, Чехословаччини, Радянського Союзу (поляків, німців, угорців, чехів, словаків, українців), та зміни кордонів багатьох держав Європи. Ініціатор і організатор «операції Вісла», для здійснення якої призначив першим секретарем ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича.Один із ініціаторів політики «холодної війни» і організаторів її провадження Радянським Союзом.Ініціатор і організатор війни у Кореї (1950–1953), внаслідок якої єдина Корея була розділена навпіл — на Північну та Південну.По війні Сталін стимулював посилення великодержавного націоналізму російського народу, який присвоїв собі месіаністичну роль «визволителя» і «старшого брата» інших народів. Супроти деяких народів СРСР Сталін з помсти за поразки першого періоду війни продовжував політику національної дискримінації і геноциду, включно до суцільного виселення з їх територій (німці Поволжя, кримські татари, чеченці, інгуші, калмики). «Українці уникли цієї долі тому, що їх було занадто багато, і не було місця, куди їх виселити» (Микита Хрущов).У 1945–1950 Сталін жорстоко розправився з рухом опору на Західній Україні й у Литві, вислав мільйони тих, що побували в німецькому полоні, й цивільного населення до концентраційних таборів. По війні посилив регламентацію культурного життя, загострив русифікаційний курс у неросійських республіках, що увійшло в історію під назвою «Ждановщина». Під наглядом Сталіна офіційна історична наука змінила орієнтацію з критики політики Російської Імперії на похвали російським царям та виправдання їх колоніальних завоювань як явища «прогресивного».Сталін зосередив і формально всю владу в своїх руках (від 1941 — голова уряду, нарком оборони і головнокомандувач збройних сил СРСР, від 1945 зі званням генералісимуса), пишався порівнюванням його з царем Іваном IV і Петром І. Безоглядно жорстокий диктатор, Сталін, базуючись на традиціях російського самодержавства, створив тоталітарну диктатуру на зразок східних деспотій, усюди бачив змови, попереджаючи їх кривавим терором. Останнім у задумі Сталіна було винищення єврейства, розпочате під гаслом боротьби проти «безрідних космополітів», але довершенню цієї акції перешкодила його смерть.Сталін не був теоретиком, незважаючи на томи його «повного зібрання творів», і під сталінізмом розуміють не доктрину, а створену Сталіним монопартійну диктатуру, практику поліцейського терору з показовими судами і самообвинуваченнями, з концентраційними таборами, безжальною ліквідацією противників (часто уявних), народовбивством, безконтрольною диктатурою «вождя» партії, якій підпорядковано законодавчу, виконавчу і судову владу в централізованій радянській державі.

Сучасна оцінка історичної спадщини

По смерті Сталіна на XX з'їзді КПРС (1956) частково засуджено так званий «культ особистості», однак