Освіта Урядові документи про освіту

1. 1972 р. Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи».

2. 1973 р. Прийнято Основи законодавства СРСР та союзних республік про народну освіту.

3. 1984 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Основні напрями реформ загальноосвітньої і професійної школи. Запроваджувалося навчання дітей з шести років, 8-річні школи було реорганізовано на 9-річні, середні — на 11-річні. Визначалася освітня політика партії «в умовах розвиненого соціалізму». Відповідно до цього документа посилилася ідеологізація школи, суттєві зміни вносилися у зміст навчально-виховного процесу. Увага зверталася на трудове навчання, оволодіння учнями конкретними знаннями з природничо-технічних та суспільних наук.

4. Положення про загальну середню освіту було введено до Конституції УРСР 1978 р.

Позитивні явища

1. 1966-1967 рр. Перехід у республіці на нові навчальні програми. Запроваджено нові дисципліни: кібернетику, суспільствознавство, генетику, основи радянської держави і права.

2. До 1976 р. в Україні було в основному здійснено перехід до загальнообов’язкової середньої освіти.

3. Зростали обсяги методичного і матеріального забезпечення школи.

4. Значно зросла мережа вечірньої та заочної форм навчання.

5. Введено обов’язкове оволодіння учнями робітничими та сільськогосподарськими професіями.

6. За бажанням батьків запроваджено навчання дітей з шести років.

7. Запроваджено єдиний тип середньої школи — одинадцятирічки.

8. Високими темпами розвішалася професійно-технічна освіта

9. Значно зросла кількість вищих навчальних закладів: у 1964 р. засновано Донецький університет, у 1972 р. — Сімферопольський, у 1985 р. — Запорізький, згодом — Прикарпатський та Волинський.

10. При великих промислових підприємствах організовано загальнотехнічні та загальнонаукові факультети.

11. Формувалися педагогічні школи передового досвіду.

12. Всупереч бюрократизму в системі освіти вчителі-новатори В.Сухомлинський, В. Шаталов, М. Щетинін та інші вдосконалювали навчальні методики, виховували у молоді кращі людські риси.

Недоліки

1. 60-80-ті роки в галузі освіти — це постійне експериментування, політизація, пристосування освіти до потреб «комуністичного будівництва».

2. Освіченість випускників середніх шкіл знижувалася.

3. Повсюдно закривали малокомплектні початкові й восьмирічні школи.

4. Наростала ідеологізація і русифікація шкільного навчання.

5. Вчителі російської мови отримували надбавку до заробітної плати в розмірі 15%, класи, в яких було понад 25 дітей, на уроках російської мови поділяли на групи.

6. Відбувалося різке звуження вживання української мови. Зменшувалася кількість україномовних шкіл. Зовсім зникли україномовні школи в Донецьку, Криму. Стало звичайним явищем увільнення учнів від вивчення української мови та літератури.

7. Панував жорсткий партійний контроль над учителями.

8. Поглиблювався розрив між сільською і міською школами.

9. Система освіти відставала від потреб нового етапу НТР, її якість постійно знижувалася.

10. Не було диференціації шкіл.

11. Скоротилися витрати на освіту, погіршилася матеріально-технічна база. Наслідком цього було те, що велика кількість загальноосвітніх шкіл містилась у непристосованих приміщеннях, 45% із них не мали водопостачання, 38% — центрального опалення, у кожному другому населеному пункті не було типових шкільних споруд.

12. Була низька заробітна плата вчителів.

13. Панував догматизм, формалізм, заідеологізованість і консерватизм у педагогічній науці та освітянських відомствах.

14. Якість вищої освіти залишалася вкрай низькою, особливо на заочній та вечірній формах навчання, і не відповідала світовим вимогам. Бюрократизм — зволікання, тяганина, зневажливе ставлення до суті справи заради додержання формальності. Догматизм — спосіб мислення, засвоєння і застосування знань, за яким те чи інше положення сприймають як незаперечну істину, як догму, визнається незмінним, безперечним без доказу, без урахування конкретних умов. Заідеологізованість — підпорядкованість усієї системи освіти ідейно-політичному вихованню в дусі панівної ідеології — марксизму-ленінізму. Консерватизм — прихильність до застарілого, віджилого, несприйняття нового, прогресивного. Формалізм — формально-бюрократичний підхід до розв’язання питань навчання і виховання, перебільшена увага до букви закону, зовнішньої форми, виконання дрібних і другорядних формальностей на шкоду змістові.

Стан науки: здобутки і проблеми

Здобутки

1. Центром наукових досліджень залишалася АН УРСР. У 1962 р. роботу АН УРСР очолив знаний спеціаліст з електрозварювання Б. Патон.

2. Зростала чисельність наукових працівників (за 1965- 1985 pp. зросла у 5,5 разу).

3. Виникли нові перспективні галузі — напівпровідників, високомолекулярних сполук, фізика низьких температур, плазми, космонавтика.

4. Вчені почали створювати нові матеріали ("порошкова металургія"). За короткий строк світовим лідером із порошкової металургії став Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР, першим директором якого був академік І. Францевич.

5. Плідно працювали вчені під керівництвом М. Боголюбова (математична фізика), В. Глушкова (кібернетика), Л. Ландау (ядерна фізика), Б. Патона (зварювання металів).

6. 1969 р. В умовах космічного вакууму й невагомості на кораблі «Союз-6» завдяки розробкам учених Інституту електрозварювання вперше в світі здійснено зварювання алюмінію, нержавіючої сталі й титану.

7. Велися дослідження з виведення нових сортів пшениці, цукрових буряків. Колектив Миронівського науково-дослідного інституту академіка В.Ремесла селекціонував нові сорти пшениці, якими в СРСР засівали 8 млн га.

8. Видавалася 26-томна Історія міст і сіл України, Історія української літератури, Історія української мови, Історія українського мистецтва.

9. Завершено видання багатотомної Історії Української PCP.

Проблеми

1. Відбувалася штучна ізоляція вчених від світового наукового співтовариства.

2. Ефективність роботи вчених залишалася вкрай низькою, між розробленням і впровадженням винаходів минало багато часу і вони морально старіли.

3. Поширено практику переманювання відомих українських учених на роботу до Росії.

4. Прогресували ті галузі науки, які не потребували складного лабораторного обладнання, й ті, що були пов’язані з військовими і космічними розробками.

5. Існувала гостра нестача коштів на розвиток фундаментальних наук.

6. Рекомендації учених не завжди враховувало вище керівництво республіки. Так, воно не прислухалося до застережень учених щодо будівництва Чорнобильської АЕС.

7. Партійні органи постійно втручалися у наукову діяльність, особливо в галузі суспільних наук.

8. Відсутність об’єктивних досліджень була особливо притаманна історикам, які займалися коментуванням рішень вищих партійних інстанцій і вихвалянням «радянського способу життя».

9. Характерними були заідеологізованість багатьох науковців і догматизм мислення, що насаджувався тоталітарною системою в наукових установах.

10. Проводилася боротьба з буржуазним націоналізмом та антирадянською ідеологією, яку очолював секретар ЦК КТІУ з ідеологічних питань В. Маланчук.

11. Окремі вчені зазнавали репресій: • засуджено на 8 років позбавлення волі Б. Болотова за те, що критикував введення радянських військ до Афганістану;

• за участь у правозахисному русі було засуджено на 12 років таборів науковця з Інституту філософії Євгена Пронюка;

• Василь Лісовий з цього самого інституту отримав 5 років таборів за те, що звернувся до ЦК КПУ та КДБ з листом протесту проти політичних арештів у 1972 р.;

• за вивчення історії козацтва з роботи було звільнено О.Апанович, Я. Дзигу та інших.

12. З бібліотек вилучали «небажані твори» чи наукові праці.

Розвиток літератури

1. У літературі та мистецтві культивувалася кон’юнктура, пристосування, прагнення догодити вищому партійно-державному керівництву.

2. Панував метод соціалістичного реалізму.

3. Тим літераторам, які вірно служили системі, давали звання лауреатів, премії тощо.

4. Панував диктат з боку компартійних і владних структур, з боку літературознавчого керівництва республіки.

5. Створено чимало прекрасних творів, які дістали широке визнання, ось деякі з них: О. Гончара «Собор», «Циклон», «Бригантина» тощо, М. Стельмаха «Дума про тебе», «Чотири броди», новаторська поезія І. Драча, публіцистично спрямовані вірші Б. Олійника, поезія Д. Павличка, літературні твори П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала, Л.Дмитерка та інших.

6. Велика популярність пісень, написаних на слова А. Малишка («Пісня про рушник»), М. Сингаївського («Чорнобривці»), Д. Павличка («Два кольори») тощо.

7. Значно посилилася увага українських письменників не лише до історичних, а й до сучасних тем.

8. Поряд з високохудожніми творами масовими тиражами видавали низькопробну літературу, в якій вихваляли радянський спосіб життя. Вона свідчила про низький професіоналізм цих авторів.

Формування опозиційних течій у культурі та реакція влади на них

1. Несправедливій жорсткій критиці було піддано класика української літератури О. Гончара за роман «Собор» (1968 р.), який присвячувався темі збереження національної духовної спадщини і до початку перебудовчих процесів його було вилучено з літературного процесу. О.Гончара усунуто від керівництва Спілкою письменників України.

2. Відбувалася несправедлива критика:

• Р. Іваничука за його твір «Мальви», в якому автор показав незахищеність національної культури, безсмертя українського народу;

• роману «Катастрофа» В. Дрозда, який одним із перших змалював модель застійного суспільства;

• твору І. Білика «Меч Арея». І. Білика було звільнено з роботи в «Літературній Україні»;

• збірки повістей та оповідань «Березневий цвіт» І. Вандея, який багато років після цього не міг друкуватися;

• поета В. Голобородька, якому першу збірку віршів «Летюче віконце» довелося видати за кордоном.

3. На багато років змушена була замовкнути обдарована поетеса Ліна Костенко.

4. Заподіяли собі смерть Г. Тютюнник (1980 р.), В. Близнець (1981 р.).

5. Партійне керівництво республіки ставилося до інтелігенції упереджено і підозріло.

6. До читача не доходили сміливі поезії В. Стуса, літературно-критичні та публіцистичні твори І. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка. Офіційна влада визнала творчість цих людей шкідливою для народу і заборонила її.

7. Існувала практика звинувачень у «націоналізмі», «антирадянщині».

8. Практикувалося позбавлення можливості друкуватися окремим письменникам, їх виключали зі Спілки письменників України, засуджували до позбавлення волі:

• зі Спілки письменників України було виключено І. Дзюбу, Г. Качуру, М. Лукаша, Б. Чичибабіна, О. Бердника та інших;

• позбавлено членства в Спілці письменників України і в КПРС, вислано за кордон В. Некрасова;

• у таборах як «націоналісти» і «антирадянщики» опинилися О.Бердник, В. Стус, І. Світличний, В. Рубан, Ю. Литвин, Є.Сверстюк, Ю. Бадзьо та інші.

9. Панував диктат з боку компартійних і владних структур, з боку літературознавчого керівництва республіки. Суперечливі тенденції в розвитку українського мистецтва

Образотворче мистецтво

1. Основною темою образотворчого мистецтва був героїзм народу у війні та в роки відбудови, звеличення праці трударів колгоспних полів і великих будов тощо.

2. Розвивалася радянська школа живопису. Кращі художні полотна, навіть в умовах тоталітарного режиму, сприяли формуванню естетичних смаків народу, допомагали збереженню народних традицій, загальнолюдських цінностей.

3. Плідно в цей час працювали художники М. Божій, В. Касіян, О.Лопухов, В. Бородай, М. Дерегус, В. Чеканюк тощо.

4. Розвивалася українська школа живопису, представниками якої були М.Дерегус, Т. Яблонська, В. Шаталін та інші.

5. З'явилися справжні твори монументального мистецтва (пам'ятник Лесі Українці, музей В. Леніна, обеліск місту-герою Києву, пам’ятний знак на честь заснування Києва, пам’ятник Т. Шевченкові в Москві).

6. Образотворче мистецтво перебувало під тиском тоталітарного режиму. Митців привчали мислити не стільки художніми образами, скільки ідеологічними догмами, що значно деформувало мистецтво.

7. Новаторством, високим професіоналізмом, оригінальністю славилися твори А. Горської, Л. Семикіної, О. Заливахи та багатьох інших, які зазнавали переслідувань з боку тоталітарної системи.

8. Відомим скульптором, живописцем, графіком, етнографом, збирачем творів народного мистецтва був Іван Гончар. Він — автор пам’ятників Максиму Горькому в Ялті, Тарасу Шевченкові в Яготині, народній художниці Катерині Білокур у с. Богданівка на Київщині. Але великого майстра переслідувала тогочасна система. Йому чіпляли ярлик «буржуазного націоналіста», «відщепенця» тощо.

9. Композицію скульптурних рельєфів «Стіна пам’яті» художників А.Рибачук і В. Мельниченка на Байковій горі в Києві було знищено.

Музика

1. У нелегких умовах русифікації зуміли зберегти національний дух і високий творчий потенціал заслужений державний хор Вірьовки, творче об’єднання «Трембіта», академічна, хорова капела «Думка», заслужений ансамбль танцю УРСР ім. Г. Вірського.

2. Плідна праця композиторів П. Майбороди, О. Білаша, І. Шамо, С.Сабадаша.

3. Внеском у скарбницю музичного мистецтва були опери Г. Майбороди і В. Губенка, симфонії В. Корейка і А. Штогаренка, кантати В.Рождественського і А. Філіпенка.

4. Заслуженою славою користувалися оперні театри Києва, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Донецька.

5. Розквітнув талант окремих співаків: Євгенії Мірошниченко, Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка та інших.

6. У 1980-1982 рр. вперше за довгі роки Державний академічний оперний театр України брав участь у знаменитому Вестбаденському фестивалі. Світ захоплювався українською музикою, її виконавцями, постановою опери «Тарас Бульба» М. Лисенка.

7. У 1979 р. трагічно загинув талановитий композитор, автор пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інші В. Івасюк. Пісня В. Івасюка «Червона рута» з 1989 р. дала назву фестивалю української пісні та музики, який щорічно проводиться в різних містах України.

8. Широкою популярністю користувалися виконавці естрадної пісні Софія Ротару, В. Зінкевич, Н. Яремчук та інші.

9. У 1971 р. було заборонено етнографічний ансамбль «Гомін», а його керівника Л. Ященка вигнали зі Спілки композиторів України.

10. Було офіційно заборонено трансляцію по радіо й телебаченню українських обрядових пісень, колядок тощо.

Кінематограф

1. Кіномитці мали в своєму розпорядженні непогану матеріальну базу. В Україні діяли три кіностудії — Київська ім. О. Довженка, Одеська та Ялтинська.

2. Постійно зростала кількість кінотеатрів.

3. Формувалося українське поетичне кіно: «Кам’яний хрест» (реж. Л. Осика), «Криниця для спраглих» (реж. Ю. Іллєнко), «Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон XX» (реж. І. Миколайчук), «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов).

4. Переслідувань і репресій зазнали С. Параджанов, Л. Осика, Ю. Іллєнко та інші.

5. Створено визначні фільми: «В бій ідуть тільки старики», «Ати-бати йшли солдати» режисера Л. Бикова, «Високий перевал» В. Денисенка та інші.

6. Фільм «Тіні забутих предків» С. Параджанова побачив світ в 1964 році, але протягом 20 років не згадувався жодним словом.

7. У той час майже не знімалися фільми українською мовою.

8. Фільми українських кіностудій допускали до кінопрокату лише після затвердження їх у Москві.

9. З’явилися фільми за сценаріями І. Драча та Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала» та інші, які на екран так і не потрапили.

10. За гратами в’язниці опинився кінематографіст і письменник Г.Снігірьов — один із тих, хто в 70-ті роки виступав за оновлення суспільства.

Театр

1. Збільшилася кількість театрів (за 1965-1985 рр. — з 61 до 89), зокрема дитячих та юного глядача — більш як удвічі.

2. В Україні діяло 286 народних самодіяльних театрів.

3. Заслуженою любов’ю користувалися такі майстри сцени, як Н.Ужвій, О. Кусенко, В. Дальський, В. Добровольський, А. Роговцева та інші.

4. Новаторство в театральному житті суворо перевіряли згори. Було заборонено п’єси, які викривали хиби політичного ладу.

5. Український театр дедалі більше втрачав свій національний колорит, із нього вилучали українську мову. Українськими залишилося лише 30% театрів республіки.

6. В Одесі з шести театрів лише один залишався українським, у Києві з семи театрів статус українського зберіг лише драматичний театр імені Івана Франка, а один був «змішаний» з російсько-українським репертуаром; із семи театрів юного глядача лише львівський був українським.

Висновки

1. Загальна соціально-економічна і політична криза в суспільстві справила негативний вплив на розвиток культури.

2. Поряд із досягненнями в літературі та мистецтві мали місце деформації, що зумовлювалися негативними процесами в усьому житті суспільства.

3. Офіційними виконавцями волі партії були відповідні громадські організації — спілки письменників, художників, композиторів тощо.

4. Партія уважно стежила за творчістю і настроями митців. Проявом цього були численні партійні постанови з питань літератури і мистецтва.

5. Січень 1973 р. Постанова ЦК КПРС «Про літературно-мистецьку критику», що вимагала від діячів мистецтва більшої активності у слідуванні ідеологічним настановам партії.

6. Кращі представники української літератури і мистецтва зробили значний вклад у розвиток світової культури.