1917-1921 pp.

Позитивні зрушення в системі освіти.

Центральна Рада:

• взяла курс на відродження національної школи;

• створено Міністерство освіти, а його керівником став В. Прокопович;

• освітня політика здійснювалася в напрямку її демократизації;

• проголосила про створення єдиної обов’язкової безоплатної, загальноосвітньої, світської демократичної школи; :

• всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій;

• активним провідником здійснення освітньої політики стала професійна організація вчителів - Всеукраїнська вчительська спілка, яка організовувала мережу курсів з перепідготовки вчителів для роботи в нових умовах;

• Всеукраїнська вчительська спілка започаткувала розробку українських словників з різних галузей знань;

• діяли культурно-освітні організації «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки і курси, видавали українські книги та журнали;

• велика увага приділялася виданню українських підручників. Лише Товариство шкільної освіти у Києві на початку 1918 р. видало 2 млн примірників навчальних видань;

• позашкільна освіта організовувалася місцевими «Просвітами», кооперативами, селянською та вчительською спілками;

• при багатьох школах створювалися українські дитячі народні садки;

• у вищих навчальних закладах викладання велося українською і російською мовами. За гетьмана П. Скоропадського:

• змінилася освітня політика в напрямку жорсткої централізації;

• скасовувалися відділи освіти національних меншин та ради освіти;

• учителів призначали не місцеві органи, як було раніше, а Міністерство освіти;

• проте велася політика на розбудову української школи;

• за кошти держави відкривалися нові навчальні заклади;

• заохочувалася приватна ініціатива у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл;.

• відкрито близько 150 нових шкіл;

• у середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, вводилися українознавчі предмети: українська мова, історія та географія України, історія української літератури;

• відкрито цілу низку вищих навчальних закладів: — 6 жовтня 1918 р. — 1 -й державний український університет у Києві; — 22 жовтня 1918 р. — 2-й державний український університет у Кам’янці-Подільському; — у Полтаві засновано історико-філологічний факультет майбутнього українського університету.

За умов Директорії:

• процес централізації освіти, запроваджений за Гетьманату, знову змінився на децентралізацію. Управління освітянськими справами передавалося місцевим органам;

• ще інтенсивніше проводилася українізація школи;

• у зв’язку зі швидким перебігом політичних подій закріпити результати українізації шкіл не вдалося;

• у січні 1919 р. прийнято Закон про державну українську мову в УНР.

Висновок Політика різних українських урядів сприяла розбудові освітнього процесу, але кожен із них намагався здійснювати свої ідеологічні принципи й підпорядковувати його власним інтересам.

За Центральної Ради:

• в університетах відкривали кафедри історії України, української літератури, української мови та права;

• у жовтні 1917 р. у Києві відкрито Український народний університет;

• почали діяти педагогічні курси, які згодом переросли у Педагогічну академію.

За часів Гетьманату П. Скоропадського:

• у жовтні у Києві і Кам’янці-Подільському відкрилися два українських університети, на утримання яких було виділено 403 тис. крб.;

• розпочали свою роботу інститути: архітектурний, вищий технічний, Київський клінічний;

• 24 листопада 1918р. відбулося урочисте відкриття Української академії наук. Вона мала три відділення: історико-філологічне (очолювали Д. Багалій, С. Єфремов, А. Кримський); фізико-математичне (очолював відділ М. Кащенко); соціально-економічне (на чолі відділу М. Туган-Барановський).

До структури відділень увійшло:

• 3 інститути, • 26 кафедр,

• 15 наукових комісій і комітетів. Першим президентом УАН став В. Вернадський.

    Першими дійсними членами (академіками) призначено: А. Кримського, Б. Кістяківського, Д. Багалія, М. Кащенка, В. Косинського, О. Левицького, М. Петрова, В. Лепського, С. Смаль-Стоцького, О. Фоміна, М. Туган-Барановського та інших.

    У 1919—1920 pp. Академія наук розробила найновіші правила українського правопису. Започатковано академічне видання творів Т. Шевченка та І. Франка. Розгорнулася робота з підготовки й видання словників. В. Вернадський очолив комісію з вивчення природних багатств України. При УАН діяла Національна бібліотека. Наприкінці 1920 р. в Академії працювало понад 200 штатних наукових співробітників.

За Директорії:

• продовжувалося розширення мережі вищих навчальних закладів;

• у січні 1919 р. було прийнято Закон про державну українську мову в УНР;

• Міністерство освіти затвердило новий правопис;

• Директорія проіснувала недовго, відбувалися безперервні бої й освітянська і наукова політика здійснювалася за складних умов. Розвиток науки Розвиток науки зосередився в Українській академії наук, першим президентом якої став В. Вернадський.

УАН було поділено на три відділи.

-Перший займався духовним життям і культурою українського народу.

-Другий — фізико-математичними і природничими науками.

-Третій — соціально-економічними дослідженнями. УАН в цей час зазнала перших політичних репресій.

Заарештовано С. Єфремова, позбавлено громадянських прав В. Косинського. Після наполегливих прохань влада обом академікам дозволила поки що. працювати.

Видатними вченими цього періоду були: хімік Л. Писаржевський, біохімік О. Палладій, мостобудівник Є. Патон, філолог, історик, сходознавець А. Кримський, історик Д. Багалій, математик Д, Граве та інші. Багато вчених опинилося в еміграції.

1. У період Української революції жили й творили майстри старшого покоління — письменники Панас Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко.

2. Серед прозаїків, які розпочали свій творчий шлях у ці роки були: А. Головко, О. Донченко, Іван Ле, Остап Вишня, С. Скляренко.

3. У цей час в українську літературу прийшло багато талановитої молоді: П. Тичина, М. Рильський, В. Чумак, М. Семенко та інші. У своїх творах вони відображали буремні події цього періоду.

4. В Україні виникли різноманітні масові літературні організації: «Плуг» у Харкові, «Гарт», створена у 1923 р. Спілка пролетарських письменників України тощо.

-Василь Чумак Член партії боротьбистів. Він захоплено вітав боротьбу українського народу за відродження державності України. Безпосередньо брав участь у революційній боротьбі і був розстріляний денікінцями. Вийшла його посмертна поетична збірка «Заспів».

-Олександр Олесь (Кандиба) Народився на Сумщині, працював земським лікарем, а з 1911 р. став одним із редакторів київського журналу «Літературно-науковий вісник». У 1919 р. емігрував і жив у Будапешті, Празі, Відні. Його твори сповнені безмежної любові до рідної України. Чимало віршів покладено на музику.

-Володимир Сосюра Талановитий молодий поет.

    До лютого 1920 р. служив у військах С. Петлюри, а потім став червоноармійцем, вступив до більшовицької партії; У 1920 р. було надруковано його поетичну збірку «Червона зима». Талант поета зміцнів за радянської доби, але українська національна революція наклала свій відбиток на всю його подальшу творчість. Тому радянська влада і звинувачувала його в «українському буржуазному націоналізмі». Павло Тичина Талановитий поет, у 1918 р. написав поему «Золотий гомін», присвячену річниці з дня проголошення І Універсалу, а також вийшла друком його перша поетична збірка «Сонячні кларнети», в якій поет виразив свої романтичні настрої. Поет співав гімн новому світлому життю, висловив віру в перемогу національних поривань. У 1920 р. вийшли друком ще дві його поетичні збірки: «Плуг» і «Замість сонетів і октав». Вони засвідчили, що в українську літературу ввійшов яскраво обдарований поет. Василь Блакитний (Елланський) У 1920 р. опублікував збірку поезій «Удари молота і серця». Григорій Чупринка Прихильник самостійної Української Народної Республіки, непримиренний противник більшовизму. Був розстріляний чекістами у 1921 р. за підготовку антирадянського повстання на Правобережжі.

Напрями в літературі

1. Революційний романтизм. Представником цього напряму був В. Сосюра.

2. Неокласицизм (М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара).

3. Символізм (П. Тичина, Я. Савченко, Д. Загул).

4. Панфутуризм (М. Семенко).

Театральне мистецтво

1. Умови революції сприяли бурхливому розвитку театрального мистецтва.

2. У репертуарі театру М. Садовського були п’єси Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, І. Франка, М. Старицького, М. Кропивницького та інших.

3. Л. Курбас створив у Києві товариство «Молодий театр», у репертуарі якого була світова і вітчизняна класика.

4. За часів Гетьманату засновано Український театр драми та опери, який радянським урядом перетворено на 1-й театр Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка.

5. Талановитими акторами цього періоду були: Г. Борисоглібська, О. Мар’яненко, О. Сердюк. 6. Продовжували свою діяльність: Харківський міський театр, Одеська російська опера, Маріупольський драматичний театр, Полтавське українське драматичне товариство. 7. У 1919 р. було засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став Гнат Юра. Театр заснований у Вінниці, у 1923 р. він переїхав до Харкова, а 1926 р. — до Києва.

Музичне і хорове мистецтво

1. У 1918 р. відкрито Державний симфонічний оркестр під проводом О. Горілого, який за радянських часів перейменовано на Республіканський симфонічний оркестр ім. М. Лисенка.

2. Симфонічні оркестри діяли у Харкові, Катеринославі, Одесі.

3. 1918 р. В Києві створено Перший український національний хор під керівництвом О. Кошиця. Того самого року створено Другий національний хор. У 1919 р. обидва хори об’єдналися в Державну мандрівну капелу («Думка»).

4. У 1920 р. засновано Київський музично-драматичний інститут.

5. В Україні в той час працювали композитори: М. Леонтович, Я. Степовий, А. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.

Образотворче мистецтво

1. На початку XX ст. в Україні поширюються ідейні та художньо-естетичні течії, якими жила Європа. Поряд з реалізмом утверджується модернізм.

2. У грудні 1917 р. відкрито Українську академію мистецтв. Вона стала центром підготовки фахівців з малярства, різьбярства, гравюри, художніх промислів, будівництва.

3. Знаменитими художниками цього періоду були: Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут.

4. Активно розвивався жанр політичного плаката. Художньо оформлені політичні плакати були близькими і зрозумілими широкій громадськості.

5. У травні 1919 р. уряд радянської України прийняв декрет «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царем та царськими посіпаками». Натомість повсюдно встановлювали монументи Маркса, Енгельса, Леніна.

6. Перший пам’ятник Т. Шевченку роботи скульптора І. Кавалерідзе встановлено 1919 р. у Ромнах.

7. Прославився в цей час Г. Нарбут, який на замовлення урядів УНР і Української держави зробив художнє оформлення різноманітних державних паперів — банкнот, поштових марок, обкладинок для ратифікаційних актів, грамот тощо. Він є автором українського державного герба і печатки багатьох ескізів військового строю. З грудня 1918 р. став ректором Української академії мистецтв. Помер 1920 р. під час окупації Києва польськими військами.

8. Ректором Української академії мистецтв був М. Бойчук. Освітня політика більшовиків Липень 1919 р. Раднарком УСРР схвалив Положення про єдину трудову школу, за яким вводилося безплатне обов’язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років. Утім у зв’язку із падінням радянської влади реформа школи не відбулася. Липень 1920 р. Народний комісаріат освіти УСРР повернувся до цього питання і видав постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової школи». Відмінялися всі типи шкільних закладів, які існували раніше. Єдина трудова школа створювалася семирічною і поділялася на два ступені — перший (1—4 класи), другий (5—7 класи). Після закінчення школи можна було вступити до професійно-технічної школи чи технікуму. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 22 тис. шкіл з 2250 тис. учнів. Майже в половині шкіл навчання велось українською мовою. Щоб ліквідувати потребу в педагогічних кадрах, в 1920 р. було відкрито 20 педагогічних інститутів, 48 педтехнікумів, близько сотні учительських курсів. Ліквідовано автономію вищих навчальних закладів та закріплено за ними комісарів. Наприкінці 1920 р. в Україні працювало 38 вищих навчальних закладів, де навчалося 57 тис. студентів. Зі встановленням радянської влади в Україні велика увага приділялася ліквідації неписьменності серед населення. В Україні було створено республіканську комісію з боротьби з неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК І. Петровський. 1920 р. у вечірніх школах та гуртках лікнепу навчалося. 200 тис. осіб. Якщо до революції в Україні налічувалося лише 27,9% письменних, то наприкінці 1920 р. — 51,9 %.

Більшовики здійснювали:

1) жорсткий контроль державних органів над діяльністю установ культури й освіти. Це вело до втрати творчої самостійності, ініціативи, пристосування;

2) поєднання навчання з комуністичним вихованням;

3) примусове реформування закладів культури і освіти, перетворення їх на державні;

4) народним масам прищеплювали комуністичні цінності, ідеологію та мораль;

5) почалися репресії проти діячів культури, багато з яких були змушені виїхати за кордон;

6) підтримку діячів пролетарської культури за класовою ознакою, а не за талантом.

    За умов радянської влади Під час вступу до вишів надавалася перевага молоді робітничо-селянського походження, для яких запроваджувалися підготовчі курси, а згодом — робітничі факультети. Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися. Університети перетворено на галузеві навчальні заклади. Українська академія наук продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Значна частина вчених-академіків опинилася в еміграції. Релігійне життя У березні 1917 р. створено Виконавчий комітет духовенства і мирян, який розгорнув активну діяльність зі створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), знищеної ще в XVII ст. Прийнято рішення про скликання Всеукраїнського церковного собору. Собор розпочав свою роботу в січні 1918 р. Утім зміна політичної ситуації і захоплення більшовиками Києва не дозволили делегатам проголосити автокефалію. У червні 1918 р. за гетьмана П. Скоропадського Всеукраїнський православний собор відновив роботу, але зустрів великий опір з боку Московського патріархату. Після приходу до влади в Україні Директорії ідея автокефалії почала нарешті перетворюватися на реальність. 1 січня 1919 р. Директорія УНР проголосила автокефалію Української православної церкви. Проте політична нестабільність 1919 р. не дозволила реалізувати це рішення. Зі встановленням радянської влади в Україні розпочався наступ проти церкви. Раднарком проголосив Закон про відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Тисячі священиків і вірян стали жертвами червоного терору.