Освіта
Німецько-фашистська окупація нищила українські школи. Тисячі українських шкіл було спалено, перетворено на склади, госпіталі, казарми, стайні. Фашисти зруйнували понад 8 тис. шкіл. Переважна більшість шкіл припинила роботу, а учні залишилися поза школою. Тільки у Києві у 77 школах гітлерівці влаштували казарми, 9 — пристосували під склади, 8 — перетворили на стайні, інші школи було зруйновано. Багато вчителів пішло на фронт, учні старших класів у тилу заміняли на виробництві батьків. Нова влада дозволяла лише початкову освіту для дітей віком 9-12 років і то не скрізь.
28 вересня 1943 р. Рада Народних Комісарів УРСР прийняла постанову про відбудову шкіл у районах, визволених від ворога. Почалося звільнення і ремонт приміщень, які вціліли, проводився облік дітей шкільного віку, вживали заходів з укомплектування шкіл учнями і вчителями.
Вища школа
У роки війни вищі навчальні заклади України припинили роботу та евакуювалися до глибинних районів СРСР. Понад 70 евакуйованих з України вищих навчальних закладів продовжували готувати спеціалістів у містах Казахстану, Киргизії, Туркменії. Київський, Харківський та Одеський університети евакуйовано в Кзил-Орду, де, об’єднавшись, утворили єдиний Український державний університет, який продовжував роботу аж до повернення в Україну.
Вихідці з України навчалися і в інших навчальних закладах:
• у Башкирському медінституті навчався 51 українець;
• у Рибінському авіаінституті — 37 українських студентів;
• у Башкирському педінституті — 47 українців тощо.
У жовтні 1944 р., коли Україну було визволено від німецько-фашистських загарбників, відновили роботу 113 вищих навчальних закладів.
Наука
З початком війни головні науково-дослідні центри України було передислоковано на Схід. Лише у складі Академії наук УРСР до східних районів СРСР виїхало майже 400 академіків, членів-коресподентів і наукових співробітників. Утворено Науково-технічний комітет сприяння обороні, який очолив президент АН УРСР О. Богомолець.
1. Плідно працювали українські вчені: • група українських учених на чолі з М. Доброхотовим розробила технологію виплавлення броньованих сталей;
• Інститут електорозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном застосував метод автоматичного зварювання під флюсом під час збирання корпусів танків Т-34;
• академік О. Лаврентьєв розв’язав низку важливих проблем аеродинаміки і зробив значний внесок у теорію крила, що сприяло розвитку військової авіації;
• значну допомогу оборонній промисловості надав колектив Фізико-технічного інституту АН України, який розробив: висококалорійний терміт для мін і снарядів; радіолокатор; досконаліші конструкції торпед; прилад для знешкодження морських мін;
• академік О. Богомолець разом з колективом Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран;
· Інститут біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна створив препарат для згортання крові; · група науковців на чолі з М. Стражеско в Українському інституті клінічної медицини в Уфі провела значну роботу з вивчення ранової інфекції і ранового сепсису; · хірург-офтальмолог В. Філатов очилив у Ташкенті Український інститут хвороб ока й ефективно робив пересадку рогівки ока пораненим бійцям.
2. В армії перебувало понад 300 співробітників Академії наук УРСР.
3. На окупованій території загинуло багато видатних учених. Ось деякі приклади: • жертвами голоду й холоду в Києві стали відомі професори: М. Данилевський, Г. Іваницький, В. Лозницький, М. Левитський (всього близько 30 осіб); • у Харкові загинули: 21 доктор наук, 37 викладачів і асистентів вищих навчальних закладів.
4. У березні 1944 р. з евакуації до Києва повернулася Академія наук у складі 29 науково-дослідних інститутів. 5. У серпні 1944 р. відновив роботу Львівський філіал АН УРСР з шістьма відділеннями інститутів.
Література
1. Спілка письменників України в роки війни розгорнула роботу в Уфі.
2. 109 із 200 членів Спілки письменників України перебували на фронті.
3. Добровольцями пішли на фронт письменники: А. Головко, П. Панч, А.Малишко, Л. Первомайський та інші. Умови роботи письменників на фронтах були такі: «День на передовій, вечір у дорозі, ніч у землянці, де при світлі коптилки писалися вірші, статті, нариси, замітки, а на ранок усе це вже читалося у полках і на батареях».
4. У гітлерівському тилу українські письменники боролися проти окупантів у складі партизанських загонів, підпорядкованих як Москві (П. Вороний, Ю. Збанацький, В. Земляк та інші), так і УПА. Вони були членами як більшовицького, так і оунівського підпілля.
5. В окупованому гітлерівцями Києві діячами ОУН було створено Українську національну раду — національний громадсько-політичний центр.
Почав виходити журнал «Українське слово». Група письменників — членів ОУН організувала Спілку українських письменників на чолі з О.Телігою. О. Теліга готувала альманах української поезії «Литаври». Вона розгорнула у Києві разом з іншими учасниками організації ОУН широку діяльність, проповідуючи ідею українського націоналізму, необхідність згуртування націй для побудови власної Української держави. Поезія О. Теліги — це поезія мужності й героїзму, ніжності й жіночності, протест проти байдужості й сірості, прагнення повноти життя, творчості, боротьби за долю своєї вітчизни. Великою була її любов до рідної землі, до свого народу, до життя, яке вона собі уявляла правдивим, яскравим, високоморальним. У грудні 1941 р. німці заарештували, а в лютому 1942 р. розстріляли у Бабиному Яру групу українських націоналістів — Олену Телігу, поета Івана Ірлявського, редактора газети «Українська дійсність» Івана Рогача, Ореста Чемеринського та інших. Наприкінці грудня 1942 р. німці заборонили Українську національну раду. Дві збірки О. Теліги — «Душа на сторожі» (1946 р.) і «Прапори духу» (1947 р.) — побачили світ уже після смерті поетеси. Поезія О.Теліги довго замовчувалася. Пам'ять про велику поетесу повернулася до нас, її подвиг не залишився забутим. У радянському тилу працювали українські письменники М. Бажан, П.Тичина, О. Корнійчук та інші. В Уфі українські письменники видавали журнал «Українська література», книжні серії «Фронт і тил», «За Вітчизну», де друкували твори башкирських, татарських, українських і російських письменників.
6. Роки війни стали роками появи глибокопатріотичних творів: «Ми йдемо на бій», «Перемагать і жить», «Похорон друга» П. Тичини; «Слово про рідну матір» М. Рильського; «Клятва» , поема «Данило Галицький» М. Бажана; «Любіть Україну» та інші патріотичні твори В. Сосюри; «Перед боєм», «Мати» — глибокореалістичні оповідання О. Довженка, «Україна в огні» — кіноповість О. Довженка (1943 p.), яку піддав нищівній критиці Й.Сталін. 8. Важливу роль у зміцненні морального духу воїнів відігравала фронтова група українських письменників, у складі якої були М. Стельмах, А.Головко, А. Малишко, С. Скляренко, В. Сосюра та інші.
Театр
1. З України було евакуйовано 50 театрів.
2. Київський театр опери та балету евакуйовано до Іркутська.
3. Евакуйовані на схід українські театри створювали фронтові бригади за участі найкращих акторів. Театральне мистецтво перемістилося на передову.
4. У Ворошиловграді під час оборонних боїв 1941 р. створено фронтовий музично-драматичний колектив, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.
5. У концертах перед фронтовиками виступали майстри театрального мистецтва з України: З. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко, М.Романов, Ю. Лавров та інші. 6. Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка створив 22 бригади, які на фронтах дали 920 концертів. 4. 1941-1945 рр. понад 100 концертних бригад виступало на фронтах та перед трудівниками тилу. Музика Музика, особливо масова пісня, яка незрівнянною силою проникає в глибину душі, стала одним з найпопулярніших мистецтв. То стрімко-суворо, то урочисто-піднесено звучали нові пісні воєнного часу. На фронті, в партизанських загонах, у містах і селах з великою любов’ю до України і вірою в її визволення співали пісню про Дніпро М.Фрадкіна. В роки війни українські композитори створили низку визначних творів: • кантата «Україна моя» А. Штогаренка; • композитор М. Вериківський за поемою Т. Шевченка написав оперу «Наймичка»; • до спадщини Т. Шевченка звернулися Ю. Мейтус та В.Рибальченко, створивши оперу «Гайдамаки».
Кіно
1. Важливу роль відігравала кінодокументалістика. Вже на початку вересня 1941 р. випущено перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни».
2. При штабах усіх фронтів було створено спеціальні групи кінооператорів.
3. Усього на фронті працювало 50 операторів українських кіностудій. За роки війни вони відзняли 300 документальних фільмів і кіносюжетів.
4. О. Довженко зняв кінофільми «Битва за нашу радянську Україну» (1943р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945р.).
5. Українські кіностудії було евакуйовано до Середньої Азії: Київську — до Ашхабада, Одеську — до Ташкента. Створено такі кінофільми: «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь», «Партизани в окопах України» тощо.
6. О. Довженко у 1943 р. завершив кіноповість «Україна в огні», в якій відобразилася велика віра митця в народ України, що через «неймовірні труднощі, поневіряння, сльози і страждання, жорстокі битви і величезні втрати відроджувався до нового життя». У січні 1944 р. питання про кіноповість розглядалося на засіданні політбюро ЦК ВКП(б). Її було засуджено як ідейно незрілу. Зі звинуваченням виступив Й. Сталін. Твір «Україна в огні» було заборонено друкувати й знімати в кіно. Тоталітарний режим боявся пробудження самосвідомості українського народу. Образотворче мистецтво Спілка художників розгорнула свою роботу в Ташкенті.
1. Тема захисту Вітчизни стала головною у творчості українських художників.
2. Відомими працями художників були:
5. серія плакатів В. Касіяна «Гнів Шевченка — зброя перемоги» (8малюнків);
6. «Розчавимо фашистську гадину» О. Олександрова;
7. «Україна вільна» В. Корецького;
8. літографія О. Довгаля тощо.
3. Особливо поширеними в той час були плакат, політична карикатура, гравюра, листівки тощо.
Пограбування нацистами культурних цінностей на території України За матеріалами Державної надзвичайної комісії з розслідування злочинів нацистських загарбників було встановлено, що фашисти зруйнували: 151 музей, 9 тис. клубів, 660 кінотеатрів, 110 вузів, 62 театрів; вивезли до Німеччини: 33 тис. найцінніших музейних експонатів, 50 млн рідкісних книг, у тому числі з бібліотеки Академії наук УРСР — 200 тис.; зі Львова вивезли понад 5 тис. рукописів і понад 3 тис. стародруків, 40 тис. томів різної літератури; чимало експонатів вивезли з Києво-Печерської лаври, у тому числі відділ давньої зброї (до 4000 зразків), оригінали актів XV-XVII ст., колекцію давніх наукових праць, нумізматичну колекцію тощо
