Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (нар. 10 січня 1934, село Великий Житин Рівненського району Рівненської області) — перший Президент України. після здобуття нею незалежності у 1991 році (1991–1994), Голова Верховної Ради України у 1990–1991 роках, Народний депутат України у 1990–1991 та 1994–2006 роках, Герой України (2001).

                                       Біографія

Народився 10 січня 1934 року у родині селянина, в селі Великий Житин що з 1939 року входило до складу Рівненської області, Волинського воєводства Польщі (тепер Рівненська область України). Макар Кравчук в 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука працювали у польських осадників, під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті (у 1944 році) і був похований у братській могилі в Білорусі. Виховувався вітчимом і матір'ю, яка померла в 1980 році від інсульту в рідному селі Житин, і там похована. Закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

                                                  Наукова та політична діяльність до проголошення незалежності України

У 1958–1960 рр. викладав у Чернівецькому фінансовому технікумі.У 1960–1967 рр. — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди Чернівецького обкому КПУ.У 1967–1970 рр. — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС.У 1970–1988 рр. — завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У червні 1982 завідувач відділом пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи по протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.У 1988–1990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, у 1990 р. — другий секретар ЦК КПУ. У 1989–1990 рр. — кандидат у члени Політбюро, у 1990–1991 рр. — член Політбюро ЦК КПУ.У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.Народний депутат України Х—XIV (в тому числі І—IV) скликань. У 1990–1991 рр. — Голова Верховної Ради України.

Політична діяльність після проголошення незалежності України

 

У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Зіграв свою роль і штучно створений для головного опонента Кравчука — В'ячеслава Чорновола — образ «націоналіста». Штучність цього образу підкреслював той факт, що Чорновіл народився в Єрках (Черкаська область), розташованих значно східніше за Великий Житин, де народився Кравчук. Проте Кравчук переміг уже в першому турі, Чорновіл зібрав 23,27% голосів.У 1991–1994 рр. — Президент України. У 1993 р. погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994 р.). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.У 14 січні 1994 р. у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 р. Договору СТАРТ-1, яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 р.), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій.Обраний народним депутатом у 1994 р. — на довиборах в одному з мажоритарних округів на Тернопільщині. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002–2006 році очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.З 1999 року — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр.У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».На честь Кравчука названа тачка-кравчучка.Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво».Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994 р.).25 лютого 2009 року Леонід Кравчук закликав президента Віктора Ющенка подати у відставку.3 2011 року — Почесний Президент Фонду «Перспективна Україна».

Державні нагороди

Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність.Орден Свободи (10 січня 2014) — за визначний особистий внесок у розбудову.Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність.Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (2007), III ст. (2004), IV ст. (1999), V ст. (1996).Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора (СРСР).Медаль «На славу Чернівців»