Не́стор Літопи́сець (* близько 1056, Київ — † близько 1114, Київ) — преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор Житій святих князівБориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) Повісті врем'яних літ. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця припадає на 9 листопада. Цього дня в Україні, починаючи з 1997, відзначають День української писемності та мови.
Життєпис
Народився не раніше, ніж 1056. Після смерті Феодосія прийшов до монастиря, ігуменом якого був Стефан, що прийняв Нестора, постриг його (1074-1075) й вивів на диякона. Нестор славив і возвеличував Бога «в тілесі своїм і в душі своїй». З роками чесноти його зростали, але ченцеві хотілося звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, аби стати істинним достойником Божим.Справою життя Нестора стала книжна справа, складання літописів. «Велика буває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».Преподобний Нестор мав знання з історії, літератури, грецької мови та богослов'я і справедливо вважався найосвіченішою людиною Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. Збереглися його життєписи святих князів Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ». Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань. Намагаючись викласти події якомога достовірніше, Нестор-літописець у 1107 р. вирушає до Володимир-Волинського та у Зимненський Святогірський монастирі на пошуки першоджерел. Внаслідок чого Волинський літопис було включено до «Повісті временних літ» майже в повному обсязі.«Повість временних літ» було завершено близько 1113 року. Написання повісті зайняло майже 20 років. Хроніку подій у ній було зведено до 1110 року. Таким чином, тогочасні події, зафіксовані словом Нестора,стали відомі нащадкам. Завдяки великій праці подвижника нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, надихаючи наступні покоління на благородні думки і вчинки.Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книги живта вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».
Без сумніву, «Повість временних літ»— одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій, охоплюючи усі пласти суспільного буття — від гридниць князів до халуп трударів. Книга Нестора — це невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю, випробуваним часом, золотом чистої правди. ** «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого мона-стиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала... Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіли кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них оно є поляни в Києві й до сьогодні… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се городом руським…» І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві. І прийшла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня (свого), ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не зайняв його, поки й на греків пішов. А коли повернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня, що од нього, як пророчили були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і докорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я ще живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од цього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали за ним всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три…»Упокоївся преподобний Нестор-літописець ймовiрно у 1113 роцi. Житіє Нестора вперше з'явилося у друкованому Печерському Патерику від 1661.
Твори
Читання про Бориса і Гліба
Житіє Феодосія
Повість минулих літ
