Відступ Червоної армії 22 червня 1941 р. Нацистська Німеччина напала на СРСР. На початку війни радянські війська було об’єднано у два фронти — Південно-Західний і Південний під командуванням М. Кирпоноса та І.Тюленєва. Із суходільними військами взаємодіяли моряки Чорноморського флоту (командувач — адмірал П. Октябрський), Дунайська і Пінська військові флотилії.
Причини тимчасового відступу Червоної армії
1. Воєнно-політичне керівництво країни, очолюване Й. Сталіним, своєю антинародною внутрішньою та авантюрною зовнішньою політикою поставило СРСР на межу катастрофи.
2. Чисельна і якісна перевага німецької армії. Вона налічувала 5,5 млн солдатів та офіцерів, 4,3 тис. танків, майже 5 тис. літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Це військо мало досвід сучасної війни у Європі, відзначалося високим професійним досвідом, було озброєно найновішою технікою.
3. Усі дані радянської розвідки про підготовку Німеччиною війни проти СРСР Й. Сталін відкидав, він не вірив, що Гітлер наважиться розпочати війну проти СРСР до того, як розгромить Велику Британію, бо не захоче воювати на два фронти.
4. Раптовість фашистського нападу.
5. Матеріальна непідготовленість до війни. На озброєнні радянських військ була застаріла техніка, а окремі найдосконаліші зразки бойової техніки, зброї перед війною було безпідставно знято з виробництва.
6. Знищення кращих військових кадрів під час сталінських репресій у 30-х роках. Знищено близько 40 тис. командирів і політпрацівників, із них 1800 генералів.
7. У військах панувала система жорсткої централізації і суворого підпорядкування, що сковувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем.
8. Некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва.
9. Не було військових планів ведення оборонних боїв.
10. Невдале розташування значної кількості радянських військ у прикордонних зонах дало змогу противникові обхідними танковими маневрами оточити і ліквідувати їх.
11. Легкою здобиччю ворога стали склади зброї, матеріально-технічного постачання, паливно-мастильних матеріалів та провіанту, бо були розміщені близько до кордонів.
12. Використання Німеччиною промислових, сировинних, продовольчих і фінансових ресурсів підкорених країн.
13. Розпорошеність сил Червоної армії на кордонах проти Німеччини, Туреччини та Японії. 40 дивізій СРСР був змушений тримати на своєму кордоні, де стояла мільйонна Квантунська армія Японії.
14. Міжнародна ізоляція СРСР, відсутність надійних союзників. До цього треба додати ті прорахунки радянського керівництва, яких було допущено напередодні Великої Вітчизняної війни.
15. Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі однієї людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей. Мобілізаційні заходи та евакуація 30 червня 1941 р. Створено Державний комітет оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота влади в країні. 7 липня 1941 р.
Президія Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У опублікували звернення до українського народу, в якому закликали його дати рішучу відсіч ворожій навалі.
1. Першочерговим завданням стала мобілізація до лав Червоної армії. З 5,5 млн мобілізованих Україна дала 2,5 млн осіб.
2. До загонів народного ополчення прийшло 1,3 мли добровольців.
3. Розпочалося спорудження оборонних укріплень.
4. У низці районів запроваджувався воєнний стан, відповідно до якого військова влада дістала надзвичайні повноваження.
5. Здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад. Підприємства Києва, Одеси, Харкова, Дніпропетровська перейшли на випуск військової техніки та обладнання.
6. Збільшено робочий день, вводилися понаднормові роботи.
7. На зміну чоловікам, які пішли на фронт, на підприємства прийшли пенсіонери, жінки, молодь.
8. Одним із найважливіших воєнно-економічних заходів Радянської держави була передплата державної позики. В роки війни сума передплати на державні воєнні позики по Україні становила понад 6 млрд 128 млн крб, а вся сума добровільних і тимчасових внесків населення у фонд оборони — 8 млрд крб. На 1 листопада 1941 р. від населення України до фонду оборони надійшло близько 1 млрд крб, багато дорогоцінностей.
9. Із районів, яким загрожувала окупація, почали перебазовуватися на схід державні установи України, промислові підприємства та інші важливі об’єкти.
Евакуацією в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з заступником голови РНК УРСР Д. Жилою. Евакуація великих заводів потребувала великої кількості вагонів (на перевезення металургійного комбінату «Запоріжсталь» до Магнітогорська використано 8 тис. вагонів). Під час тимчасової окупації українських земель гітлерівцями з України було евакуйовано 550 найбільших підприємств 30 галузей промисловості, державних установ, майно багатьох колгоспів і радгоспів, зокрема й 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна, 6 млн голів худоби. 3,5 млн робітників, селян і службовців було евакуйовано з України в 43 області та автономні республіки Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану, Туркменії.
На Схід було евакуйовано й заклади науки і культури:
• інститути Академії наук;
• 70 вишів;
• 50 театрів;
• вивозили найцінніші пам’ятки матеріальної та духовної культури — картини, рукописи, архіви тощо.
10. Майже половину всіх виробничих потужностей, введених у дію у східних районах СРСР, становило промислове обладнання з України.
11. Все, що не можна було вивезти, підлягало знищенню. Значні матеріальні цінності під час відступу знищували, використовували тактику «спаленої землі» — знищували промислові підприємства, харчові запаси, мости, залізниці, затоплювали шахти. Знищено Дніпровську ГЕС, зруйновано частину Бердичева, Києва, Харкова тощо.
12. У той тяжкий час від більшовицької влади страждали невинні люди. Перед відступом силами НКВС знищено 15 тис. українських політичних в’язнів, що перебували у в’язницях Львова, Дубна, Золочева, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Військові події 1941-1942 рр. 1. З перших годин війни прикордонні міста і застави опинилися під шаленим артилерійським обстрілом. Повітряні атаки здійснено на Львів, Рівне, Житомир, Київ, Одесу. Гітлерівська група армій «Південь» швидко просувалася вперед. Головний удар німці завдали в напрямку Львова і Луцька. Ворог зустрів на українській землі значний опір з боку прикордонників і воїнів Південно-Західного фронту:
• 22-26 червня 1941 р. Оборонялися прикордонники Рава-Руського укріпленого району під керівництвом О. Кіжеватова, які відбили атаки п’яти ворожих дивізій;
• протягом 11 діб бійці прикордонного Володимиро-Волинського загону лейтенанта О. Лопатіна відбивали атаки фашистів. У прикордонних битвах гітлерівська Німеччина завдала першої поразки Червоній армії. За короткий час німці захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 2. Величезні втрати на початку війни:
• протягом перших днів війни на радянських аеродромах було знищено 1200 бойових літаків;
• за три тижні війни розгромлено 28 радянських дивізій;
• до середини липня 1941 р. Південно-Західний фронт втратив 2648 танків із 4200;
• 3,8 млн солдатів і офіцерів загинули або потрапили в полон. 3. Оборонні операції першого періоду війни: 23-29 червня 1941 р.
Найбільша танкова битва в районі Луцьк — Броди — Рівне — Дубно, в якій з обох сторін взяло участь 2 тис. танків. Через брак пального, боєприпасів, прорахунки командування радянські війська зазнали значних втрат, але затримали просування німців майже на тиждень, порушивши їхні плани «блискавичної» війни. Війська Південно-Західного фронту втратили в боях і на марші понад 80% бойових машин. 10 липня — 20 вересня 1941 р. Героїчна оборона Києва (командувач генерал-полковник М. Кирпонос) тривала понад 80 днів. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Виникла загроза оточення. Й. Сталін не дозволяв вивести війська з-під Києва. Лише 17 вересня Ставка винесла рішення про здачу Києва. Проте було вже пізно — вороже кільце замкнулося. В оточенні були чотири армії, 665 тис. солдатів і командирів потрапили в полон, багато загинуло. У боях під час спроби вирватися з ворожого кільця загинули М.Кирпонос, член Військової ради М. Бурмистренко і начальник штабу флоту В.Тупиков. Новим командувачем Південно-Західного фронту призначили С.Тимошенка. 5 серпня — 16 жовтня 1941 р. Героїчна оборона Одеси (тривала 73 дні), скувала 18 дивізій противника, дала змогу Південному фронту вийти за Дніпро й організувати оборону. Вересень — жовтень 1941 р. Донбаська оборонна операція радянських військ, яка закінчилася відступом їх і захопленням ворогом м.Харкова (25 жовтня 1941 р.), південно- східної частини Донбасу та виходом його до Ростова- на-Дону. 30 грудня 1941 р. — 19 травня 1942 р. Героїчна оборона Керчі. 30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р. Героїчна оборона Севастополя (тривала 250 днів), ворог втратив майже 300 тис. осіб, що значно більше, ніж втрати гітлерівців у всій Європі, Північній Африці та Атлантиці від 1 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. За героїчну оборону в перші місяці війни ці міста отримали звання «місто-герой», ввійшли золотими сторінками в літопис Великої Вітчизняної війни. 12 травня 1942 р. Спроба радянських військ розпочати наступ у районі Харкова. Радянські війська потрапили в оточення, а спроби прорвати кільце були марними. У полон до німців потрапило 240 тис. солдатів та офіцерів Радянської армії.
