Окупація України 22 липня 1942 р. Радянські війська залишили м. Свердловськ Луганської області. З того часу вся Україна була окупована німецько-фашистськими військами. Тринадцять місяців замість запланованих кількох тижнів витратив вермахт для загарбання України. Втрата України істотно послабила економічний потенціал Радянського Союзу, адже перед війною УРСР давала: 50,5% загальносоюзного видобутку вугілля, 67,7% — чавуну, 53,7% — сталі, 67,6% — залізної руди, 25,7% — електроенергії, 75% — цукру, 20% — товарного хліба, 20% — м’яса тощо.
Розчленування українських земель німцями
1. Чотири західних області — Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську — планувалося приєднати до Польського генерал-губернаторства під назвою «дистрикт — Галичина» з центром у Львові.
2. Частину окупованих українських земель передавалося Румунії, для управління ними було створено три генерал-губернаторства:
• «Бессарабія» (центр м. Кишинів) — охоплювало шість областей Молдовської PCP та Ізмаїльську область УРСР;
• «Буковина» (центр м. Чернівці) — охоплювало Чернівецьку область, деякі північні райони Молдовської PCP;
• «Трансністрія» (центр спочатку м. Тирасполь, а потім м. Одеса) — охоплювало лівобережні райони Молдовської PCP, Одеську, південну частину Вінницької і західні райони Миколаївської області.
3. Східні прифронтові області (Харківська, Сумська, Донецька, Луганська) було підпорядковано безпосередньо нацистському воєнному командуванню.
4. Рейхскомісаріат «Україна» на чолі з Е. Кохом охоплював найбільшу частину українських земель. До нього входили Рівненська, Волинська, Кам’янець-Подільська (нині Хмельницька), Житомирська, Вінницька (крім південних районів), Київська, Полтавська, Миколаївська (крім західних районів), Кіровоградська, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська області, Крим. Рейхскомісаріат поділявся на шість генеральних округів із центрами у Дніпропетровську, Мелітополі, Миколаєві, Києві, Житомирі та Рівному. Отже, гітлерівці розділили Україну на частини, порушили територіальну цілісність України, економічну, політичну та духовну єдність українців. З перших днів війни гітлерівці чинили масовий геноцид стосовно народу України — організоване і планомірне знищення мирних громадян, зокрема й дітей, жінок і людей похилого віку. Колабораціонізм Колабораціоніст — зрадник, який співробітничав з фашистськими загарбниками у країнах, окупованих ними під час Другої світової війни. Колабораціонізм — зрадництво, співробітництво з ворогом. На захопленій території створювалися окупаційна воєнна і цивільні адміністрації, допоміжні адміністрації з представників місцевого населення, які співробітничали з фашистами. Створювалися міські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі зі старшинами, сільські старости, допоміжна поліція. Незначна частина населення йшли на співробітництво з фашистами, ставали поліцаями, старостами, бургомістрами, але більшість населення долучилася до боротьби проти гітлерівців. Щоб заохочувати перехід населення на службу до німців, для осіб, які співпрацювали з окупантами, вводили й певні методи заохочення. У вересні 1942 р. було введено медаль «Відзнака за відвагу і заслуги для східних народів». Нагороджені цією медаллю водночас отримували велику суму грошей або чималу ділянку землі.
На окупованих землях України виходили колабораціоністські газети, які друкували брехливі розповіді про райське життя в Німеччині. Українськими колабораціоністами було створено дивізію СС «Галичина», яка воювала на боці фашистів. Зазнала важких втрат у боях під Бродами у липні 1944 р. Нацистський "Новий порядок" Захоплюючи українські землі, німецькі агресори відразу ж встановили «новий порядок» — жорстокий окупаційний режим. В основі окупаційної політики, яку здійснювали в Україні, лежала расова теорія про зверхність «арійців» щодо інших народів. Український народ віднесено до расово неповноцінних, а тому він був приречений нацистами на винищення більшості, а тих, хто залишиться, планувалося перетворити на слуг німецьких панів. Німці здійснювали пограбування природних багатств, народного господарства, майна громадян, експлуатацію тих українців, які вижили. Гітлерівці не визнавали за Україною та її народом права на існування. Загарбники розглядали її територію лише як «німецький простір» та сферу своїх інтересів. Життя населення України в умовах окупації
Щоб колонізувати захоплену територію, німецьке керівництво розробило план «Ост», який передбачав перетворення України на колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, «життєвий простір» для колонізації представниками «вищої раси».
1. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програми-максимум — на повоєнний час.
2. Програма-мінімум мала на меті максимальне використання для успішного ведення війни економічних і трудових ресурсів завойованих на сході територій, насамперед продовольства України та нафти Кавказу. Знищенню підлягали радянські керівні кадри, комуністи, євреї, цигани. Інше населення мало працювати на завойовників.
3. Програма-максимум забезпечувала домінування німецької нації на окупованих територіях.
Слов’янські народи мали бути знищені або переселені на іншу територію, а їхні землі підлягали німецькій колонізації.
1.У планах нацистів Україна призначалася для заселення німецькими колоністами.
2. На окупованих територіях було заборонено всяку політичну діяльність і політичні партії.
3. В окупованих містах і селах було введено комендантську годину. За її порушення мирне населення розстрілювали на місці.
4. На території України введено загальну трудову повинність — від 14 до 65 років. Окупаційний режим вимагав від жителів України рабської покори і виснажливої праці.
5. Уже в 1941 р. українському селянству було встановлено примусове здавання хліба, що призвело в низці районів до голоду. З України вивозили до Німеччини продукти: 11 млн тонн сільськогосподарських продуктів, 3,5 млн голів худоби, 16 млн штук курей та інше.
6. До Німеччини вивозили також устаткування, сировину, метали, твори мистецтва (всього 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій та колекцій) і навіть родючі українські чорноземи, 1 млн фруктових дерев.
7. Окупанти зруйнували майже всі підприємства вугільної, гірничодобувної, хімічної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Вони вивели з ладу дев’ять залізничних магістралей, потопили і пошкодили сотні пасажирських, вантажних і спеціальних суден Чорноморського та Азовського мореплавств.
8. Найбільші промислові підприємства оголошувалися власністю Німеччини та їх було переділено між німецькими економічними магнатами. На селянські двори накладали 12 різних податків.
9. Характерною рисою «нового порядку», який вводився в Україні, був кривавий терор. На територіях, окупованих фашистами, знищено мільйони мирних жителів. Жорстокий терор проти мирного населення України мав на меті не лише «швидке умиротворення», тобто придушення будь-якого опору окупаційними військами. Він став «кривавим інструментом» виконання основного завдання плану «Ост» — обезлюднення східних територій для подальшого переселення сюди німецьких колоністів. За неповними даними, фашисти під час окупації знищили понад 4 млн мирних громадян, майже 1,3 млн військовополонених.
10. 256 українських сіл з усіма жителями було повністю спалено окупантами за непокору, зокрема: 97 — на Волині, 32 — на Житомирщині, на Чернігівщині і Сумщині — по 21 селу, на Київщині — 17, а в інших двадцяти областях — разом 68 сіл.
11. На окупованих землях розгорнула роботу нацистська пропаганда: видавалося українською мовою 120 газет, діяло 16 радіостанцій, які викривали більшовицький режим і пропагували «новий порядок» в Україні.
Органи управління окупованої території
1. Справами окупованих східних територій управляло рейхміністерство на чолі з рейхміністром А. Розенбергом.
2. На окупованій території створювалася німецька адміністрація, яку очолювали рейхскомісар, генеральні комісари, окружні комісари, міські комісари, коменданти.
3. На місцях переважно з місцевих мешканців створювалася місцева адміністрація, на чолі якої стояли бургомістри — у містах, голови — у районах, старости — у селах.
4. Поліцейськими органами нацистів були: гестапо — державна таємна поліція, СС — охоронні загони нацистів, СД — служба безпеки. Концтабори та масове знищення людей З перших днів перебування загарбників на нашій землі окупанти заохочували насилля, свавілля, масове знищення мирних громадян.
Для цього використовували:
• концтабори;
• фізичне знищення мільйонів;
• систему заручників;
• голод;
• відсутність медичної допомоги;
• масову депортацію для примусової праці в Німеччину. Справжніми катівнями для мільйонів українців, росіян, євреїв, інших громадян України були 180 концтаборів на території України, які стали страхітливими «фабриками смерті». Українських в’язнів утримували також у 26 таборах на території Європи.
Порушуючи міжнародні конвенції, гітлерівці на території України масово знищували військовополонених:
• у Яновському таборі (Львів) — 200 тис.,
• у Бабиному Яру (Київ) — 220 тис.,
• у Славутському — 150 тис.,
• у Дарницькому (Київ) — 68 тис.,
• у Сирецькому (Київ) — 25 тис.,
• у Хорольському (Полтава) — 53 тис.,
• в Уманській ямі — 50 тис. Усього фашисти закатували в Україні 5 млн осіб.
Голокост — винищення, геноцид єврейського народу; масове винищення фашистами єврейського населення в СРСР та в країнах Європи під час Другої світової війни. На окупованих територіях фашисти винищували євреїв. У республіці відомо не менше ніж 250 поховань масових розстрілів населення, в тому числі й євреїв. Лише восени 1941 р. спеціальні частини СС знищили в Україні близько 800 тис. євреїв. Протягом 1942-1944 рр. багато євреїв України, які потрапили до рук фашистів, було депортовано в концтабори смерті на території Польщі: Освенцім, Белжеця, Треблянка, Майданек та інші. В Україні фашистами було створено 50 гетто. Із 6 млн євреїв, знищених у різних країнах, 1,4 млн становили радянські євреї, яких знищено в основному на території України і Білорусі. Протягом 10 тижнів окупації кожного вівторка і п’ятниці у Бабиному Яру в Києві розстрілювали людей різних національностей, було знищено 220 тис. чол., із яких багато євреїв: у Дробицькому Яру в Харкові — 30 тис., у Доманівці й Богданівці на Одещині — 50 тис. Праведники світу — люди, які рятували євреям життя. Жителі багатьох районів України рятували євреїв. Митрополит А. Шептицький особисто врятував 15 рабинів і 150 єврейських дітей. Лише на Львівщині було врятовано кілька тисяч євреїв. 100 українців Галичини німці закатували за допомогу євреям. Рятували євреїв жителі Києва, Дніпропетровська, Одеси, багатьох центральних та східних районів України. Сьогодні відомо близько 2 тис. українців, які рятували євреям життя й одержали від парламенту Ізраїлю почесне звання Праведника світу. У 2000 р. У країна приєдналася до Декларації про збереження пам’яті про Голокост у сучасному світі, досліджуючи та викладаючи цю тему. В Україні було створено Український центр вивчення історії Голокосту (Київ) та Всеукраїнський центр Голокосту «Ткума» у Дніпропетровську. Гетто — спеціальні поселення для євреїв, відокремлені від зовнішнього світу, з жалюгідними умовами життя для подальшого їх повного винищення. Остарбайтери Остарбайтер — німецький термін на означення осіб, яких було вивезено гітлерівцями зі східних окупованих територій протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини. Протягом 1942-1944 рр. з України примусово було вивезено до Німеччини близько 2,4 млн чоловіків та жінок, переважно молоді. Їх називали остарбайтерами. Умови життя більшості були нестерпними: мінімальна норма харчування, фізичне виснаження від непосильної праці, поширення хвороб. Багато з них загинуло від тяжкої праці, потрапило під бомби союзницької авіації або залишилося після війни на Заході. Поневіряння військовополонених і остарбайтерів, які залишилися живими, після війни не закінчилося. Після повернення додому їх перевіряли у так званих фільтраційних таборах, створених за вказівкою Й. Сталіна. Після перевірки немало з них потрапили в радянські концтабори.
