Олег Ві́щий (давньорус. Ольгъ, *бл.855— †912/922, Київ чи Ладога) — легендарний князь Київської Русі. Здобув владу не пізніше 882 року, загинув у 922. Олег, за свідченнями літописів, був опікуном малолітнього Ігора в Новгороді, захопив Київ, убивши Аскольда і Діра, що започаткувало історію Київської Русі. З Києва Олег вів війни з хозарами, ходив у походи на Візантію. Об'єднав два державних формування в Східній Європі: Славію (Ладогу, Новгород) і Київ (як центр полян та основу давньоруської держави).
Літописні свідчення
Повість минулих літ про початок князювання Олега залишила такий текст: «В лъто 6387. Умършю же Рюрикови, предасть княжение свое Олгови, отъ рода ему суща, въдавъ ему на руцъ сына своего Игоря; бяще бо молодъ велми.» Літописи називають Олега родичем Рюрика, інші «князем урманським» (Проте «урмани» в руських літописах — це норвежці). Деякі дослідники вважали його узурпатором, однак, Повість минулих літ заперечує, буквально, словами Олега називає узурпаторами варягів Аскольда і Діра: «Вы ни князя, ни роду княжа, но азъ есмь роду княжа», и вынесоша Игоря, «а сь сынъ Рюриковъ». И убиша Асколда и Дира. Повість пов'язує діяльність Олега з початком становлення єдиної держави північно-східних слов'ян (періоду X-XIII століть) промовою про Київ (на початку князювання Олега в Києві): «се буди мати городомъ Рускымъ» — так не говорять узурпатори про захоплені міста, як і в тексті договору Олега з греками, після походу на Візантію: «И заповъда Олегъ: …дати углады (відкупні від Візантії) на Рускіе городы: първое на Кіевъ, таже и на Черниговъ, и на Переяславъль, и на Полътескъ, и на Ростовъ, и на Любечь, и на прочая городы.» Літопис також оповідає про подальше зміцнення держави зусиллями Олега, і одночасно, про посилення її впливу на відносини з сусідами. Михайло Грушевський навіть допускав, що Олег міг правити у Києві до часів Аскольда, тобто до 860. За версією Генрика Ловмянського Олег був смоленським князем, а його зв'язок з Рюриком — пізніша комбінація. Є версія і тмутараканського походження Олега. А також припущення, що родичем Рюрика міг бути представник місцевої шляхти.Олег — слов'янська форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi). Висувається думка, що Олег був одним із ватажків варягів-вікінгів, який вступив у союз з Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика зі своєю сестрою.
Діяльність Олега
Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху загрожували обірвати процвітання Новгороду, перетворити його на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, оскільки місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, найперше хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варягів у греки», що в IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г. Маргера про союз Олега з уграми (мадярами), який забезпечив успіх його політики.882 Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. При взятті Києва він убив київського князя Аскольда. 883 Олег змусив платити данину древлян, у 884–885 — сіверян, 885 вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.Київська Русь на початку свого існування.Об'єднавши землі вздовж шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»).Підготовку морських походів Олег розпочав з перших років свого правління. Як і Аскольд, Олег свій погляд спрямував на південний схід. Його перший морський похід історія зафіксувала в 905–910. Східний історик Табаристану ібн-ель-Хасан описує похід флотилії князя Олега в Каспійське море на Абесгун. Спочатку похід Олега складався досить успішно. 909 флотилія із 16 лодій (близько 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підплила до острова Абесгуна в Табаристані і спалили торгівельний флот, що стояв там. Русь встигла захопити кілька міст на каспійському узбережжі, але об'єднані війська намісника Табаристану Абуль-Абаса та начальника міста Сарі розбили дружину Олега, а частину його воїнів поневолили.Наступного року Олег повторив похід на Каспій. 910 руси захопили Сарі. Але, за істориком ібн-ель-Хасаном, під Гілянами князь знову зазнав невдачі і надалі переніс напрям своєї військово-політичної діяльності на південь, у бік могутньої Візантійської імперії. Можливо, в такий спосіб Олег йшов на зближення з Візантією і ослаблював позиції халіфату.
Десь після 912/13 за даними Аль Масуді руський флот на 500 човнах (по 100 людей у кожному) через Керченську протоку ввійшов в Азовське море. Це був величезний ледунґ в 15-20 тис. дружинників. Підпливши до гирла Дону, руси послали послів до кагана, прохаючи його пропустити їх у Каспій, обіцяючи за це каганові половину здобичі. Хозари дозволили русам пройти через Дон, звідки волоком лодії були перетягнені у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море. Каган саме воював з печенігами, крім того руси обіцяли йому половину здобичі. Руси спустошили й розграбували Ширванд, Азербайджан, Гілянд, Табаристан. Було придушено опір місцевих жителів Ширвана, що були озброєні і посаджені на купецькі судна правителем Ширвану Гайтамом. («тисячі мусульман було вбито і затоплено»). Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча масштаби його дозволяють припускати, що мова йшла про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію. Повертаючись із походу, ввійшовши в гирло Волги, руси надіслали каганові, за договором, половину здобичі. Але мусульманська гвардія кагана збунтувалась і почала вимагати помсти над Русами за смерть одновірців. Не маючи змоги протистояти вимогам гвардії Каган скорився, але попередив русів. 15 тисяч мусульманської кінноти відправились на човнах по Волзі шукати Русів. Побачивши одне одного обидві армії вийшли з човнів і між ними зав'язалась люта битва, що тривала три дні і закінчилась катастрофічною поразкою русів. В битві на Волзі загинуло 30 тисяч русів. Решта 5 тисяч на кораблях втекли по Волзі, де були перебиті буртасами і волзькими болгарами. Швидше за все тоді й загинув Олег. Отже всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали.
Взаємини із Візантією
Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911.907 руська дружина на 2000 лодіях, за даними Нестора-літописця, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Русичі оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русинам, місто здалось, і князь Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911, коли пригрозили другим походом проти Константинополя.Реальну картину про встановлення взаємовідносин Олега з Візантією засвідчує додаткова умова від 2 вересня 911. Вона цінна тим, що вперше встановлює правові відносини русинів з греками, визначає правила взаємовідносин в грецьких і руських містах, покарання за їхні порушення, викуп невільників, взаємодопомогу у війні тощо.У першому договорі Олега говориться про утримання двору русинів у Царгороді та забезпечення їхніх кораблів при поверненні на Русь. У другому договорі Олега цікавими є пункти про кораблі, які зазнали лиха в морі. «Коли велика буря викине лодію на чужу землю, а знайдеться там хто від Русі, то має рятувати лодію з вантажем і відіслати її до грецької землі та провести її через усяке небезпечне місце аж дійде в місце безпечне. Коли така лодія від бурі або через мілину не може дістатися до свого місця, ми, Русь, допоможемо гребцям цієї лодії й допровадимо їх здорових із купівлею — якщо це трапиться близько грецької землі. Як така пригода трапиться лодії руській — проведемо її в руську землю». Коли ж було неможливим доставити корабель до порту його призначення то греки і русини взаємно зобов'язувалися вантаж продати, а гроші відіслати власнику корабля.Таким чином укладені Олегом договори з Візантією започаткували руське (давньоукраїнське) морське право.У листуванні кордовського міністра Хасдая ібн Шапрута з хозарським каганом Йосифом є розповідь про спробу візантійського імператора Романа Лакапіна (920–944) підбурити проти хазар «царя Русії» Хальгу. Але останній ніби-то розпочав війну зВізантією, зазнав поразки і пішов морем у Персію чи Тракію (835, с. 120). Це могла бути реакція на похід Олега в 911: успіхи противника виставлялися його поразкою. Насправді хозари вважали Олега союзником Візантії, що логічно випливало з угоди 911 чи давнішої угоди Аскольда 874, порушувати яку Олегу не було потреби.У той період Русь виступала союзником Візантії. 912 Візантія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 на кордонах Русі з'явились печеніги, і з ними було укладено мир, спрямований проти Симеона.У хроніці арабського хроніста Масуді є розповідь про морський похід київського флоту з 500 лодій з 50-ма тисячами воїнів через Дон і Волгу на Каспійське море в 913 році. Під час цього походу руси розбили військо саманіїдів і протягом кількох місяців опанували всім Каспійським узбережжям. Як стверджує Масуді, лише на зворотній дорозі на обтяжене здобиччю військо русів напали хозари і «побили його велику кількість».
Смерть Олега
Повість временних літ відносить смерть Олега до 912, вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там же наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований.Олег біля кісток коня. Ілюстрація до «Піснь про віщого Олега» О. С. Пушкіна.У норвезькому епосі є сага про Орвара-Одда, якому чаклунка пророкувала смерть від коня. Фінал саги однаковий з фіналом легенди-саги про смерть Олега. Взагалі смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка, і понуре віщунство співзвучні з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов'ян, що поклонялися Перуну-Одіну) смерті від власного меча.Питання про смерть Олега залишається дискусійним.
