Петро́ Ко́нонович Конаше́вич-Сагайда́чний(бл. 1582, Кульчиці, тепер село Самбірського району Львівської області — 10 квітня (20 квітня) 1622, Київ) — український полководець та політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, кошовий отаман Запорізької Січі. Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценатправославних братств.
Молоді роки
Петро Конашевич народився в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у православній родині, що належала до дрібної шляхти. На підставі збереженого поминального запису роду Сагайдачного, історики припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом, по смерті якого мати прийняла чернечий постриг («інокиня Мокрина»). Єлисей, котрий згадується з прізвищем Казновський, це, ймовірно дід Сагайдачного по матері.Через відсутність прямих писемних джерел достеменно не відомо, коли саме народився Петро Конашевич. Згідно з Б. Сушинським, це відбулось близько 1550 року, тоді як О. Апанович вказує на 1577–1578 роки, а Петро Сас приходить до дати близько 1582 року. На підставі припущення, що в ті часи дітей, зазвичай, називали на честь святого із днем якого була близька дата народження, то Сагайдачний орієнтовно народився близько 29 червня (9 липня) 1582, на свято апостолів Петра і Павла. В 2010 на державному рівні відзначалось 440-річчя з дня народження гетьмана Петра Сагайдачного. Згідно з сучасними припущеннями, протягом 1589–1592 років здобував початкову освіту у Самборі. А з 1592 по 1598 роки навчався в Острозькій школі на Волині, що в той час переживала період розквіту і де працювали прекрасно підготовлені викладачі. Протягом 1594–1600 років ректором, також викладачем грецької мови був Кирило Лукаріс, потім Александрійський та Константинопольський патріарх.Місто Острог було великим православним культурно-ідеологічним центром, в якому з'явилось багато творів, спрямованих проти католицизму та унії. Інтелектуальна та ідейна атмосфера Острога сформували переконання та політичні погляди Сагайдачного як ревного поборника православ'я, який усе життя послідовно відстоював права та інтереси своєї Церкви. Під час навчання Сагайдачний пише твір «Пояснення про унію», у якому виступив на захист православної віри. Цей твір було високо оцінено сучасниками, зокрема, литовським канцлером Левом Сапегою.За твердженням Володимира Антоновича, після випуску Петро Сагайдачний переїхав до Львова, згодом — до Києва, де працював домашнім вчителем, також помічником київського судді Яна Аксака. П. Сас припускає, що під час навчання в Острозькій школі Сагайдачний визначався із приєднанням до запорожців.
Вступ до Війська Запорозького. Морські походи козаків
Наприкінці 1590-х — початку 1620-х років, основна діяльність запорозького козацтва здійснювалася збройним шляхом — «шаблею» і спрямовувалася на здобуття козаками засобів для свого матеріального існування. Вона зводилась в першу чергу до військового найманства, самочинних постоїв і контрибуцій, а також захоплення у ворогів воєнних трофеїв, матеріальних цінностей, полонених, нападів на купецькі кораблі та посольські валки тощо. Захоплені під час здобичницьких експедицій воєнні трофеї (в тому числі гармати), коштовності, а також багаті полонені давали козакам можливість добре озброюватись й виступати потужною військовою силою. Об'єктом здобичницьких нападів запорозьких козаків була Османська імперія та її васали, а в окремі періоди — Московська держава. Свою діяльність запорожці обґрунтовували в першу чергу захистом рідної землі від ворога, який здійснювався у формі випереджувальних ударів по його території та визволенням з неволі християнських бранців.Під кінець XVI сторіччя, очевидно, в другій половині 1598 року, Конашевич приєднався до Війська Запорозького. З «Віршів» Саковича відомо, що Конашевич тривалий час перебував серед запорожців, здобуваючи своєю відвагою та розумом авторитет. Саме на Запорожжі, як вправного лучника, Конашевича починають називати «Сагайдачним». Прізвисько «Сагайдачний» було досить поширеним серед козаків у середині XVII сторіччя, особливо на Подніпров'ї та Брацлавщині. Озброєний сагайдаком, добре натренований лучник за хвилину міг випустити від восьми до дванадцяти стріл, які летіли іноді за 500 кроків.
Участь у походах до Валахії та Лівонії
Восени 1600 року великий коронний гетьман Ян Замойський організовує молдавсько-волоську військову кампанію, до якої долучились й декілька тисяч козаків під проводом Гаврила Крутневича. Метою цієї кампанії була підтримка Симеона Могили (батька Петра Могили) та відновлення польських впливів у Молдавії, оскільки у травні нею оволодів волоський господар Михайло Хоробрий. В цьому поході, у якості козака, брав участь і Петро Сагайдачний. 28 жовтня 1600 року у битві під селом Буків на Волощині об'єднані польсько-козацькі війська завдали поразки Михайлу Хороброму.На початку 1601 року польський король Сигізмунд III Ваза оголосив про приєднання до Речі Посполитої Естонії, котра до цього належала Швеції. На заклик короля відгукнулись запорозькі козаки, що протягом 1601–1602 років брали участь у воєнних діях польсько-шведської війни. Серед інших козаків — Сагайдачний, що був під керівництвом спершу Самійла Кішки, з початку 1602-го Гаврила Крутневича.Козацьке військо було самостійною, окремою за своєю структурою та організацією армією. Загальна чисельність бойового складу нараховувала 2032 вояки; 100–200 вільнонайманих селян перебувало при обозі. Військо формувалося з чотирьох полків по 500 чоловік, артилерії та обозу. Керівник кампанії, великий коронний гетьман Ян Замойський, поклав на запорожців функції розвідки та забезпечення безпечної зони навколо основного польського війська. Незважаючи на військові успіхи, ця кампанія виявилась дуже затратною для польської скарбниці. Бракувало грошей на виплату воякам, не вистачало теплого одягу, харчів, боєприпасів, корму для коней. Війна затягувалася, i вона бачилася козакам абсолютно безперспективною. В перших числах вересня 1602 року запорожці рушили до України, переобтяжені здобиччю, пораненими та хворими вояками. При поверненні додому, відчуваючи свою силу та безпорадність коронного уряду, козаки вдались до грабунків та помстились шляхті й міщанам Полоцька та Вітебська, котрі допомагали каральним військам придушувати повстання Северина Наливайка. 1603 року козацьке військо повернулося до України.
Морські походи запорожців
Запорожці на чайках атакують турецькі галери, XVII ст.Період з 1603 по 1614 роки, через відсутність збережених достовірних письменних джерел, вважається «темним» періодом в біографії Сагайдачного. Очевидно, що в цей час він брав активну участь у козацьких морських та сухопутних походах проти турків та татар. Лише за таких умов йому могли довірити гетьманську булаву під час походу на Кафу в 1616 році.На початку XVII сторіччя козацьке воєнне здобичництво набуло значення важливого геополітичного фактора в басейні Чорного моря. По-перше, воно спричиняло постійну напруженість у польсько-турецьких відносинах. По-друге, напади запорожців завдавали колосальних економічних втрат Османській імперії, зменшували її воєнну могутність, а також справляли стримуючий вплив на татар, оскільки обмежували їхні можливості у спустошенні українських земель. Свої морські походи запорожці здійснювали під політичними гаслами боротьби з ворогами Святого Хреста, і головним їхнім об'єктом були багаті османські й татарські міста. Вони атакували декілька фортець одночасно, але основний удар був спрямований по головній цілі походу, при цьому намагалися знищити турецький флот у портах і на морі.Одним з таких походів, що приписують Сагайдачному, став морський похід на Варну влітку 1606 року. Під час цього походу козаки здобули фортецю, що до того вважалася неприступною. Штурм Варни завершився знищенням всіх берегових укріплень та турецьких кораблів, які стояли на рейді. В результаті битви вдалося визволити кілька тисяч полонених, запорожці захопили значні трофеї та 10 турецьких галер із вантажем та екіпажем. Через цей похід султан видав наказ перегородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцюгом і заблокувати козаків, проте ці заходи виявилися неефективним.
1607 року запорожці провели великий похід на Кримське ханство, під час якого захопили і спалили Перекоп та Очаків. В 1608 — на початку 1609 року, Сагайдачний здійснив морський похід на 16 човнах-«чайках» у гирло Дунаю, під час якого було здійснено напад на Кілію, Білгород та Ізмаїл. В 1612 році козацька флотилія у складі шістдесяти чайок здійснила вдалі походи на ворожі укріплення — Гьозлів, Бабадаг, Варну і Месембрій[23]. 1613 року козаки здійснили два походи на турецьке узбережжя, а в гирлі Дніпра розбили турецьку флотилію та захопили шість турецьких галер.В серпні 1614 року запорожці на 40-ка чайках подалися до берегів Туреччини. Козаки захопили Трапезунд, узяли в облогу Синоп, оволоділи замком, вибили гарнізон і знищили весь флот галер і галеонів, які стояли на рейді. 1615 року 80 козацьких чайок підійшли до Константинополя, де спалили вщент гавані Мізевні та Архіокі разом із флотом, що перебував там. Турецький султан послав навздогін за козаками цілу флотилію. Проте в морських битвах біля острова Зміїний та під Очаковом турецьку флотилію було розгромлено, а козаки взяли в полон турецького адмірала Алі-пашу.
Отримання гетьманської булави. Взяття Кафи
У лютому 1615 року Петро Конашевич-Сагайдачний вже був впливовим козацьким полковником, що мав у своєму підпорядкуванні загін чисельністю до 3000 козаків. Це відомо з листа Лукаша Сапєги, що скаржився своєму братові Леву на Сагайдачного, котрий перебував на Київщині та не захотів прийти на допомогу польським підрозділам і наказав своїм козакам відступити. Як вказував Лукаш Сапєга, Сагайдачний хотів за допомогою татар витіснити жовнірів з України, бо козаки відчували до них «ненависть».Навесні 1616 року запорозьким гетьманом був Василь Стрілковський. Десь наприкінці квітня — на початку травня запорожці здійснили похід на турецькі міста. Під час цього успішного походу було взято міста Варну та Місіврі. Турецький флот, висланий наздогін, було розбито біля гирла Дунаю. В червні або на початку липня 1616 року відбулась зміна гетьмана: Гетьманом Війська Запорозького було проголошено Сагайдачного. Причиною його обрання могла стати обіцянка організації більшого походу, ніж того, що був навесні.
Битва за Кафу
Запорожці знищують турецький флот і захоплюють Кафу в 1616.Невдовзі після обрання гетьманом Сагайдачний підготував похід до неприступної турецької фортеці Кафи (сучасна Феодосія), що була головним невільничим ринком у Криму. Турки, які ще не оговтались від нещодавньої атаки козаків на міста Румелійського узбережжя, не очікували такого швидкого нападу на добре укріплену фортецю. Кафа була великим та багатим містом, населення якого налічувало від 70 до 100 тисяч мешканців. Кафська фортеця мала міцні оборонні укріплення: 13-метрові зовнішні стіни завдовжки понад 5 км. Гарнізон міста складався з 3 яничарських орт. Комендант фортеці мав у своєму розпорядженні близько 300 вояків, ще 200 солдат були в підпорядкуванні капудана — командира воєнно-морських сил.В липні 1616 року Сагайдачний разом із 6000 козаків на 120–150 чайках вирушив у морський похід. На виході з Дніпра, в Дніпровсько-Бузькому лимані, козаки зустріли ескадру османських галер. Козаки розгромили турецьку флотилію та захопили близько половини її суден. Аби ввести турків в оману щодо своїх подальших дій, Сагайдачний наказав частині війська демонстративно повернутись на Січ із захопленою здобиччю. З рештою війська близько тижня переховувався поблизу Очакова. Приспавши пильність ворога, козаки продовжили свій похід.22 липня 1616 року Петро Сагайдачний разом із 4 тисячами козаків прибув до міста. Вночі козаки висадились на берег і підійшли до воріт Кафи. Відволікши вартових, козаки перебрались через мури фортеці і відкрили ворота міста. Раптовим нападом вони захопили міську цитадель і взялися грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби забрати якнайбільше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти із неволі християн, яку давали перед своїми походами
Звістка про взяття запорожцями Кафи здійняла переполох у Бахчисараї, хан Джанібек-Ґерай рятувався втечею до фортеці Чуфут-Кале. Одночасно хан вислав наявні війська на Кримське узбережжя, аби не дати козакам висадитися на сушу. Проте, козаки розбили військо, що стояло їм на заваді, поновили запаси прісної води та спалили кілька поселень. Після цього запорозьке військо без пригод дісталося Січі.Переможний похід на Кафу, що мав виразний визвольний характер, набув значного розголосу, і не тільки в Україні. Пізніше Касіян Сакович возвеличив цей подвиг Сагайдачного та його козаків у своїх «Віршах». Цей опис набув героїчного значення в історичній пам'яті українців.Восени 1616 року Сагайдачний організував новий похід до Туреччини. Спершу спалив турецький флот (26 галер) поблизу Мінери, а потім, висадившись на берег, несподіваним штурмом узяв Трапезунд. Намагаючись знищити козаків при поверненні додому, султан відрядив був ескадру під командуванням адмірала Ціколі-паші. Проте в битві на рейді Синопа, козаки, потопивши три великі кораблі та декілька менших, змусили турецький флот повертатись назад до Стамбула. Після цієї перемоги Сагайдачний атакував Стамбул. «Козаки, — свідчить турецька архівна хроніка, — увійшли в Стамбул, убили 5 чи 6 тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста». Вже біля Січі, в протоці Кінські води, козацька флотилія зустрілася з посланою навздогін ескадрою адмірала Ібрагім-паші. В короткій, проте жорстокій битві козаки розгромили турецького адмірала. Після повернення, козаки продовжували атакувати турецькі фортеці. За свідченням сучасників, козаки контролювали навігацію між Босфором іДніпрово-Бузьким лиманом. Як вказував відомий італійський мандрівник П'єтро делла Валле у травні 1618 року: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б не взяли і не сплюндрували козаки. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть повністю його контролювати».
Перше позбавлення гетьманства
Влітку 1616 року польський сейм ухвалив рішення продовжити війну з Московією. Для цього збиралась 10-тисячна армія, з якою королевич Владислав мав вирушити до Москви. На сеймі було вирішено виділити запорожцям 20 тисяч золотих, аби залучити їх до цього походу. Переговори із козаками проводив литовський канцлер Лев Сапєга. Сагайдачний підтримав це рішення і вже в січні 1617 року частини запорожців захопили Оскол та спробували захопити Воронеж. Проте невдовзі царським військам вдалося витіснити запорожців із московської території.Наприкінці 1616 року польська влада прийняла рішення утворити урядову комісію для переговорів із запорожцями, метою яких була заборона морських походів проти Османської імперії. Засідання комісії було призначено на 1 березня 1617 року в Києві.Невдалий похід на Московщину, а також несприйняття козаками польської урядової комісії, призвело до зростання невдоволенням політикою Сагайдачного. На початку 1617 року козаки обрали гетьманом Дмитра Барабаша. Він зірвав проведення комісії в Києві, а вже у квітні організував великий морський похід проти турків за участю 150 чайок.Успішні дії запорожців розлютили османського султана. На початку серпня 1617 року турецький військовий флот досяг Запорозької Січі, проте на той час там було лише кілька десятків козаків. Тим часом каральні сухопутні війська під командуванням Іскандера-паші рушили на територію Речі Посполитої.
На березі Дністра поблизу містечок Буші і Яруги вони зустрілись із польським військом під командуванням Станіслава Жолкєвського. Бажаючи уникнути битви, 23 вересня сторони уклали мирний договір, одним із пунктів якого була заборона запорожцям виходити з Дніпра у Чорне море. Невдовзі коронний гетьман написав запорожцям листа, аби вони прислали своїх представників до Паволочі, що на річці Роставиці.До Паволочі С. Жолкєвський вирушив із коронним військом. Проте, запорожці теж направили туди не лише своїх представників, але й сильну армію. Коронний гетьман відступив, чекаючи на підкріплення. Переговори розпочались 28 жовтня в урочищі Суха Вільшанка. Комісари оголосили, що уряд згоден щороку виплачувати Війську Запорозькому 10 тисяч злотих та 700 сувоїв сукна. Натомість, поляки вимагали скоротити чисельність запорожців, а також, аби запорозького гетьмана призначав польський король. Ці переговори спричинили бунт серед козаків, Барабашу пригадали, що через його необачність турецькі війська напали на Запорозьку Січ. Наприкінці жовтня запорожці скинули Барабаша з гетьманства і вдруге обрали своїм гетьманом Петра Сагайдачного.
Повернення Сагайдачного. Формування антитурецького альянсу
У проміжку між 28 та 31 жовтня 1617 року Петро Конашевич-Сагайдачний знову повернувся для ведення переговорів із польськими урядовими комісарами. Він відкинув антикозацький проект угоди коронного гетьмана Станіслава Жолкєвского, при цьому вніс у текст Вільшанської угоди 1617 року пункти, що були сприятливіші для козаків. Попри те, що Сагайдачний підкорився волі короля і пообіцяв не здійснювати морських нападів на турецькі міста, польський сейм відмовився схвалити цю угоду.Десь в 1617–1618 році запорожці укладають союзний договір із грузинським князем (Мегрелії або Гурії) про захист торгівельних суден. Навесні 1618 року запорожці активізують дипломатичні зусилля для спільної боротьби проти Османської імперії. На початку березня 1618 року Сагайдачний відправив посольство до перського шаха з метою заручитись його підтримкою у війні проти Османської імперії. Проте через зрадуімеретинського князя посольство не досягло своєї мети.
В квітні 1618 року у Варшаві посли Війська Запорозького загалом погодилися з антитурецьким планом перського шаха Аббаса I Великого щодо переселення 10—12 тисяч козаків у чорноморський порт Яні (можливо при гирлі річки Трабзон). 7 квітня в польській столиці запорозькі посли на чолі із Дмитром Отрохимовичем підписали угоду з Олівером де Марконом (представником герцога Карла Ґонзаґа де Невера, який згодом став одним із засновників нового лицарського ордену під назвою Ліга християнської міліції). Згідно з цією угодою, Олівер де Маркон став повіреним запорожців у справі залучення їх до хрестового походу проти Османської імперії, що його намагався організувати герцог де Невер. Запорозькі посли пообіцяли виставити на цю війну разом зі своїми союзниками (можливо, донськими козаками) 60-тисячне військо. До цієї ліги належали Папа Римський (на той час — Павло V), німецький імператор, королі Іспанії, Англії, Польщі та Франції. Участь у цих переговорах свідчила про воєнно-політичну вагу Війська Запорозького в тогочасній європейській політиці.
Похід 1618 року на Москву
Передумови та організація походу
На початку квітня 1617 року королевич Владислав вирушив із Варшави в похід до Москви з метою отримати корону московського царя, якою на той час володів обраний 21 лютого 1613 року Земським Собором Михайло Романов — перший московський цар з династії Романових. Наприкінці вересня під Смоленськом військо королевича об'єдналось з армією Яна Кароля Ходкевича. Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з королевичем Владиславом підійшло до м. Вязьми і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Проте ані вояків, ані грошей не надійшло, тому більшість жовнірів залишила табір. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. В березні 1618 року дванадцять запорозьких сотників зустрілись із королевичем Владиславом і пообіцяли привести йому 20-тисячне військо.
Умови для участі військ Сагайдачного в поході були наступними:
1) Розширення козацької території у Речі Посполитій;
2) Свобода православної віри в Україні;
3) Збільшення реєстрового козацького війська;
4) Визнання Річчю Посполитою адміністративної й судової автономії України.
Ситуація у котрій опинився Сигізмунд була складною, а тому він пообіцяв виконати ці умови. Сагайдачному було відправлено клейноди - булаву, бунчук, печать й прапор.
Підготовку до московського походу обговорювали на двох загальних радах в червні 1618 року. На цих переговорах козаки, зокрема, вимагали припинити утиски православного населення. Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки, за донесеннями козацької розвідки, більшість російських військ було націлено на смоленський напрям, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Задля збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, було проведено операцію з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону.
Шлях до Москви
У другій половині червня 6 полків 20-тисячного козацького війська під проводом Сагайдачного вирушили до Москви. З собою запорожці взяли 17 гармат невеликого калібру, решту артилерії, аби не уповільнювати рух, залишили у Києві. Після переправи через Дніпро, військо Сагайдачного вийшло на Муравський шлях, що вів від Криму правобережжям Дніпра у напрямку Тули.7 липня козаки підійшли під одне з найбільш укріплених міст на півдні Московщини — Лівни. В результаті несподіваної атаки запорожці взяли місто ще до першої години дня. В полон потрапив воєвода Микита Черкаський, інший воєвода — Петро Данілов — вбитий під час бою. Захопивши лівенську фортецю, запорожці знищили всіх оборонців. Після оволодінням містом запорожці розмістились у його посаді, а 10 липня продовжили шлях.16 липня запорожці підійшли під Єлець — добре укріплену прикордонну фортецю, що розташовувалась на відстані декількох десятків кілометрів в північно-східному напрямку. Обороною міста керував воєвода Андрій Полєв, що мав у своєму розпорядженні до семи тисяч ратників (близько 2000 власного гарнізону та військо мценського воєводи). Розуміючи, що облога міста може тривати доволі довго, Сагайдачний використав хитрість. Більшу частину свого війська він заховав у лісі, а з невеликою частиною підійшов під місто. Єлецькі воєводи Іван Хрущов і Андрій Полєв, побачивши це, наказали своєму війську вийти за мури й розпочали переслідування козаків. Тим часом основні козацькі війська виступили із укриття і вщент розбили російське військо. Протягом наступної ночі козаки штурмували фортецю із залишками російського війська, і після трьох атак увірвались за мури та захопили фортецю. Після цього вийшли єлецькі священики і попросили запорожців не руйнувати місто, натомість вони віддадуть царського посланника С. Хрущова разом із «казною» — 30000 рублів царської казни, що призначалась як посула кримському ханові. Козаки прийняли капітуляцію і відправили невеликий загін для проведення арештів та реквізиції.
Наприкінці липня — початку серпня Сагайдачний відправив полковника Михайла Дорошенка на чолі 10-тисячного загону у рейд по Рязанщині. Його військам вдалося захопити міста Лебедян, Скопин, Данков, Ряжськ. На початку серпня цей загін спалив посад Переяславля-Рязанського. При поверненні до військ Сагайдачного були захоплені Песочня, Сапожок та Шацьк.Об'єднавши власні сили й визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушині, український гетьман продовжив похід. Загін на чолі з полковником Милосним, у складі 1000 вершників, було направлено до добре укріпленої фортеці — Михайлова. Однак під Михайловим козаки зазнали першої невдачі. Запорожці мали в ніч з 21 на 22 серпня захопити місто, проте через погану погоду дісталися міста лише 22 серпня. За цей час до міста підійшло підкріплення, і план раптової атаки зірвався. Сагайдачний з головним військом прибув під фортецю 26 серпня і був змушений перейти до звичної облоги. Після двох спроб захопити місто штурмом 7 вересня Сагайдачний вимушений був полишити облогу, аби встигнути на з'єднання із королевичем Владиславом біля Москви.Після невдалої облоги Михайлова Сагайдачний направив близько 2000 козаків під проводом Федора Бориспільця на близькі підступи Москви з півдня — у Мещерські краї. Одним із завдань цього маневру було відвернути увагу противника від запланованого форсування Оки на північ від Михайлова основним козацьким військом. Загони Федора Бориспільця захопили міста Касимов, Казар, Романов.
Навперейми козакам цар Михайло Романов направив 7-тисячне військо під керівництвом Дмитра Пожарського та князя Григорія Волконського. Це військо мусило завадити переправитись запорожцям через р. Оку і зупинити його просування до Москви. Проте під час походу захворів Дмитро Пожарський, і все керівництво царським військом взяв на себе воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни.9 вересня Сагайдачний переправив через Оку розвідувальний загін козаків чисельністю близько 400 осіб. Переправу було здійснено в районі сучасного Перевицького Торжка, за 30 км на південний схід від Коломни. Отримавши цю інформацію, гетьман прийняв рішення йти основними силами під добре укріплену фортецю Зарайськ, а деяких полковників направив здобувати Каширу. Перші бойові сутички поблизу Зарайська відбулись 11 вересня, коли авангард запорожців розбив загін московських вояків і козаки навіть змогли увірватись до міського острогу. Проте цих сил не вистачило, аби закріпити успіх, і Зарайськ встояв. 12 вересня Петро Сагайдачний отримав листа від королевича Владислава, в котрому той вказував, що вирушає з-підМожайська під Москву, і наказував гетьману негайно виступати, аби прибути в район Симонового монастиря. Наступного дня було скликано козацьку раду, де було прийнято рішення розпочати 14 вересня виступ до Москви, не чекаючи повернення Федора Бориспольця. Також козаки вирішили відмовитись від штурму Кашири та зосередитись на підготовці переправи поблизу Зарайська. Протягом 15—16 вересня запорожці проводили облогу Зарайська, одночасно концентруючи війська поблизу впадіння р. Осетер у р. Оку та готуючись до переправи.
15 вересня цар Михайло Романов наказав Г. Волконському у жодному разі не дати війську Сагайдачного переправитись через р. Оку, а при спробі переправи — відкинути їх. 16 вересня перші 400 козаків-піхотинців сіли на човни для переправи. Тим часом, для завади переправі, до місця висадки вирушив Г. Волконський разом із своїм військом. Проте вже до кінця дня близько тисячі запорожців висадились вище та нижче того місця, де стояло військо московського воєводи. Довідавшись про це, Волконський почав поспішно відступати до Коломни. Його військо вразило дезертирство, від нього втекли загони московських козаків та астраханські татари. Зважаючи на це, Волконський прийняв рішення — разом із військом покинути Коломну, після чого спішно вирушив до с. Гжель на відстані 65 км від Коломни. Протягом наступних декількох днів, не зустрічаючи опору від деморалізованого московського війська, Сагайдачний із мінімальними втратами здійснив переправу через р. Оку.Невдовзі після здійснення переправи козацькі війська стали табором поблизу Черкізово, звідтам 24 вересня Сагайдачний пише листа Владиславу, в якому повідомляє, що відправляє своїх послів — полковників Михайла Дорошенка та Богдана Коншу із завданням точно визначити час та місце приходу під Москву. 28 вересня посли прибули у Звенигород і під час переговорів із польсько-литовським командуванням домовились, що з'єднання військ відбудеться 3 жовтня у селищі Тушино. Проте в Сагайдачного були свої плани: аби убезпечити свої тили, він організовує ряд атак на московські війська, що розташовувались поблизу Коломни, при цьому 3 жовтня полк Ф. Пирського атакував саме місто і козаки навіть увірвались на територію посаду.6 жовтня військо на чолі з П. Сагайдачним вирушило Каширським шляхом у бік Москви. В районі Донського монастиря їм заступило дорогу московське військо на чолі з Василем Бутурліним. Цар вислав проти Сагайдачного 6 000 вершників, всі наявні московські резерви. На початку битви Сагайдачний особисто бився із московським воєводою Бутурліним і звалив його з коня. Під час бою запорожці знищили передні загони супротивника, і решта російської кінноти почала рятуватися втечею.
Облога Москви. Повернення до України
Наміри Сагайдачного щодо Москви були дуже рішучими і підтвердженням цього є його лист королевичу Владиславу, який було надіслано після 24 вересня. У листі гетьман пише: «Аби Пан Бог всемогутній у досягненні задуму цього до удостоєння призначеного вашій королевичевій милості царства щастив і благословив, а той народ впертий під ноги маєстату свого підбити сприяв».8 жовтня поблизу Тушино запорожці об'єдналися з силами королевича Владислава. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод, царських послів та полонених татар. Напередодні прибуття Сагайдачного литовський гетьман Ян Кароль Ходкевич розробив план штурму Москви. Цей план полягав у одночасному штурмі столиці з декількох сторін, з головними ударами біля Арбатських та Тверських воріт. Основною атакуючою силою виступали польські війська та найманці. Військо запорожців було розділено на декілька частин, частина з них направлялись на штурм острогу за Москвою-рікою, решта мусила виконувати роль резерву та відволікати царські війська від головних напрямків.11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин з третьої ночі і до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася. Не бачачи можливості продовження атаки, польські підрозділи із невеликими втратами відступили від міста.Важка воєнна обстановка змусила московську владу піти на переговори, що вперше відбулися 31 жовтня поблизу Тверських воріт. Протягом листопада велись тривалі переговори між польськими та московськими послами. Кожна із сторін очікувала скорішого виснаження свого супротивника. Тим часом окремі загони запорожців продовжували атакувати російські міста на північ та північний-захід від Москви, розорюючи Ярославський та Вологодський повіти, тим самим підриваючи економічні ресурси держави.
Наприкінці жовтня Сагайдачний направляє 8-тисячне військо на південь від Москви, на прилеглі до лівого берегу р. Оки землі. Основною метою цього рейду було здобуття м. Калуги — стратегічно важливого міста із добре укріпленою фортецею. Першим помітним населеним пунктом на шляху цього рейду став Серпухов. 3 листопада козацькі полки під керівництвом полковників Ємця, Ф. Пирського, Милосного та Б. Конши розпочали штурм міста. Протягом декількох годин козаки взяли міський посад, проте не стали штурмувати кам'яний міський кремль, що був розташований у важкодоступному місці, оскільки шансів на його швидке здобуття було небагато. Далі ці полки рушили на з'єднання із полком Петра Сагайдачного під м. Калугу і в ніч з 3 на 4 грудня 1618 року об'єднане військо розпочало штурм міста. Запорожці, внаслідок блискавичної атаки, захопили міський посад, змусивши гарнізон міста під керівництвом воєводи М. Гагаріна замкнутись у міській цитаделі. Облога Калузького кремля тривала аж до підписання польсько-московського перемир'я.Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Оцінюючи ці події, Ян III Собеський вказував, що саме через цей рейд московитів охопив жах і що запорожці «якнайшвидше схилили їхніх комісарів до переговорів». Відновлення переговорів відбулося 3 грудня в селі Деуліні неподалік Троїце-Сергіївої лаври. Переговори проводились протягом трьох раундів перемовин, сторони прийшли до спільного рішення і 11 грудня 1618 року було укладене так зване Деулінське перемир'я. Деулінське перемир'я стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську,Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на російський трон. З іншого боку, це перемир'я поклало початок завершенню періоду постійних війн в Московському царстві, котрий тривав протягом 15 років. На думку Віктора Брехуненка, сам Сагайдачний був проти замирення й відкрито виступав за оволодіння Москвою.
Наприкінці грудня на козацькій раді було прийнято рішення про припинення бойових дій та повернення на Україну. Військо розділялось на дві частини, що йшли паралельним шляхом. Більша частина, під керівництвом Сагайдачного, рухалась по лівому березі р. Оки за напрямком: Перемишль, Бельов, Болхов, а далі на Київ. Менша частина, під командуванням Ф. Пирського, вирушила правим берегом р. Оки у напрямку: Овдоєв, Курськ, а далі на Київ. За декілька тижнів військо Сагайдачного вже було в Україні, при цьому йому сприяла московська влада, забезпечуючи підводами та провіантом.Після повернення до України, військо Сагайдачного розмістилось на постій у Київському воєводстві, а гетьманський полк у самому Києві. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 000 золотих та 7000 штук сукна. За словами Д. І. Яворницького, по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.
Відновлення православної ієрархії. Війни з татарами
Підписання Роставицької угоди
Відмова Сагайдачного від морських походів проти турків викликала невдоволення серед широких верств козацтва. Приблизно наприкінці травня 1619 року Сагайдачного позбавляють влади та обирають запорозьким гетьманом Дмитра Барабаша. Проте вже на початку липня Конашевич-Сагайдачний повернув собі гетьманську булаву. Близько 30 липня він скликав у Києві раду, на яку прибули близько тисячі козаків та старшин, делегованих з місць. Діючи в інтересах так званих старовинних козаків (соціальна база яких складала близько 10 тисяч осіб з числа запорозьких ветеранів, потомственних козаків, старшин), учасники ради висловилися за політичний компроміс із польською владою: в обмін на визнання станових прав «старовинних» козаків вони
