1.Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених Конституцією.
2.Агресія — незаконне застосування сили однієї держави (чи групи держав) проти іншої, яке має на меті загарбання території, ліквідацію чи обмеження політичної незалежності, насильницьке підкорення народу (нації).
3.Адміністративно-державний устрій — система територіальної організації держави, коли територія держави поділяється на певні частини — адміністративно-територіальні одиниці (краї, області, провінції, губернії тощо), в яких створюються і функціонують органи державної влади й управління на місцях.
4.Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) самостійного раніше народу в середовищі Іншого, зазвичай, численнішого.
5.Бюрократія — верства вищих чиновників, вища чиновницька адміністрація.
6.Тарасівці, Братство (Братерство) тарасівців — таємна політична організація, ініційована 1891 року харківськими студентами на могилі Кобзаря, де вони присяглися всіма засобами поширювати середукраїнців його безсмертні ідеї.
7.Відродження — доба духовного і культурного розквіту європейської цивілізації в період переходу від середньовіччя до індустріального суспільства.
8.Гуманізм — ставлення до людини як до найвищої цінності, захист прав особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв здібностей.
9.Громадянського рух — об'єднання громадян певної країни, незалежно від їх політичної орієнтації. Організація відкрита для всіх патріотичних сил — громадських організацій, політичних партій, професійних об'єднань та громадян.
10.Демографія — наука, що вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.
11.Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад.
12.Демократія — народовладдя, форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади.
13.Децентралізація — перехід і зосередження частини функцій центральної влади до місцевих органів самоврядування.
14.Діаспора — уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, що проживають поза її межами, розселеною по різних країнах народу, вигнаного обставинами або панівною владою за межі батьківщини.
15.Експансія — загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини; економічне та політичне поневолення інших народів.
16.Еміграція — добровільне або вимушене переміщення населення з країн постійного проживання в інші країни.
17.Етнос — спільнота людей, об’єднаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та назвою.
18.Ідеологія — система політичних, правових, моральних релігійних, естетичних і філософських поглядів та ідей, у яких усвідомлюється й оцінюється ставлення людей до дійсності.
20.Імперія — велика держава, що виникла внаслідок загарбання чужих територій.
21.Індустріальне суспільство — суспільство, в якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості.
22.Інтелігенція — соціальний прошарок людей, професійно зайнятих розумовою працею, розвитком та поширенням культури в суспільстві.
23.Капіталізм — суспільно-економічний устрій, заснований на приватній власності на засоби виробництва й експлуатації найманої праці капіталом.
24.Колоніалізм — політичне, економічне й духовне поневолення менш розвинених у соціально-економічному аспекті країн панівними класами метрополії.
25.Колонізація — заселення вільних територій на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію через військове, економічне та політичне поневолення її іншою країною.
26.Колонія — країна або територія, що позбавлена самостійності та перебуває під владою іноземної держави.
27.Масо́нство, також франкмасонство (фр. Franc-maçonnerie, англ. Freemasonry, букв. — «вільне каменярство», «вільне мулярство») — морально-етичний рух у вигляді закритої організації. Найбільш поширене означення масонства — це «система моралі, викладена в алегоріях та проілюстрована символами»; також — всесвітнє братство, всесвітній Орден: масони — це члени духовно-етичних організацій «вільних каменярів»
28.Москвофільство (москалефільств, русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.
29.Модернізм - це сукупність літературних напрямів та стилів. Модернізм утвердився в мистецтві наприкінці XIX - на початку XX століття разом з новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.
30.Метрополія — держава, що володіє колоніями.
31.Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв.
32.Міграція — пересування, переміщення.
33.Модернізація — оновлення, вдосконалення, надання чомусь сучасного вигляду.
34.Національне гноблення — утиски, яких зазнають у багатонаціональних державах національні меншини, що проявляються у забороні народної мови, фольклору, традицій, релігії тощо.
35.Національно-визвольний рух — боротьба народів колоніальних і залежних країн за своє національне й соціальне визволення.
36.Нація — історична спільнота людей, що з’являється у процесі формування спільності території, економічних зв’язків, мови, етнічних особливостей культури та характеру.
37.Опозиція — протидія, опір певній політиці; організації, партії, групи, особи, що виступають проти уряду, системи влади, панівної думки тощо.
38.Пацифізм — течія, прихильники якої засуджують будь-яку війну та наполягають на мирному вирішенні суперечок і конфліктів.
39.Радикалізм — прагнення до корінних, рішучих методів і дій.
40.Реакція — політичний, економічний та ідеологічний опір панівних класів, що віджили, суспільному прогресові; прагнення закріпити або поновити старі порядки методами масового терору й насильства.
41.Революція — докорінна якісна зміна, докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.
42.Репресії — каральні заходи держави проти своїх громадян, що порушують їхні політичні, економічні, особисті права та свободи.
43.Республіка — форма державного управління, за якої державна влада належить виборним представницьким органам.
44.Реформа — перетворення, зміни, нововведення.
45.Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний»,;— «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі.
46.Соціальний — суспільний; пов’язаний із життєдіяльністю й відносинами людей у суспільстві.
47.Суверенітет — самостійність, незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.
48.Централізація — зосередження керівництва, управління в єдиному центрі.
49.Цивілізація — рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий цим суспільством.
50.Шовінізм — агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої.
51.Земства— виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії та Російській Республіці (1917).
52.Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 1860-х у Галичині, на Буковині та Закарпатті.
53.Націона́льна іде́я — акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Н.І. становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості. Поряд з Національною ідеєю розрізняють також термін Ідея Нації, що вбирає в себе яскравий образ перспективного майбутнього нації, що, як правило міститься поза межами одного покоління і силою своєї притягальності та емоційного забарвлення пориває його та наступні покоління до осягнення поставленої цілі.
54.Украї́нське націона́льне відродження — соціальний та політичний рух на території Російської та Австро-угорської імперії, що виступав за культурно-національне відродження й становлення української нації. Існує безліч різних теорій і оцінок сутності українського національного відродження, як політичного, соціального, національно-визвольного руху. Український національний рух зародився на території Російської імперії у колах козацької старшини, під впливом історичних процесів у Європі кінця XVIII ст. Великодержавна політика царського самодержавства призвела до піднесення українського національного руху в Росії в середині XIX ст. На початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і характеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні, так і політичні права. З виникненням українських партій, розв'язання національного питання в Росії пов'язується з вирішенням глобальних політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парламентаризму, надання демократичних свобод
55.Нова ера — угода між українською та польською фракціями Галицького сейму 1890 року
56.Партія — юридично оформлене об'єднання людей за політичним світоглядом, для досягнення конкретних цілей та захисту спільних інтересів
57.Промисло́ва револю́ція або промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного й доморобного до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи, США та Японію. Важливою складовою промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі.
58.Трудова́ мігра́ція — переміщення працездатної особи з метою працевлаштування на певний термін.
59.Українофі́льство (від грец. phileo — люблю) — термін, поширений з другої пол. XIX ст., на означення любові до України, українського народу, української культури. Першим українофілом нових часів був німецький філософ Й. Г. Гердер, який у своїх творах пророкував Україні велике майбутнє. У ширшому значенні українофілами були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки — мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою . Подібне явище спостерігаємо і в російській літературі першої половини XIX ст. У стислому значенні українофілами називали українських діячів 1860-их pp., а часи їхньої діяльності 1860 — 80-их pp. періодом Українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку 1860-их pp. і поклав основи дальшого розвитку українства. На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «Основа» у Петербурзі (1861 — 1862), «Черниговский листок» та багато рукописних (найвідоміші з них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так звані метелики (маленькі брошурки). Почавши від 1859 українофіли створили широку мережу своїх Громад (найважливіші в Петербурзі, Москві, Києві, Харкові,Чернігові, Полтаві, Одесі тощо), які поклали багато праці коло організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, 1859 — 1862). З світоглядово-політичного погляду термін Українофільство охоплював різні течії від звичайної любови до свого рідного аж до палкого націоналізму (хоч терміну цього тоді ще не було) і незалежності.
