Адміністративно-територіальні зміни.Питання про повоєнні кордони України постали на Ялтинській конференції глав держав та урядів трьох основних держав — США, СРСР, Великої Британії..Установлення кордону з Чехо-словаччиною.26 листопада 1944 р. Відбувся І з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з УРСР.29 червня 1945 р. Договір між СРСР і Чехословаччиною про злиття Закарпатської України з радянською Україною.Він юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачевому й установив кордон з Чехословаччиною.Кордони, що склалися між Словаччиною, Угорщиною та Закарпатською Україною до 29 вересня 1938 р., стали кордонами між СРСР і Чехословаччиною.22 січня 1946 р. Указ Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області.

Установлення кордону з Польщею

    16 серпня 1945 р. Укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17—30 км.1951 р. Завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшла територія навколо міста Кристинополя (нині Червонограда), а до Польщі — Устрицький район Дрогобицької області.

Установлення кордону з Румунією

10 лютого 1947 р. Підписано радянсько-румунський договір, за яким до УРСР відходила Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.

Наслідки врегулювання територіальних питань для України

1. Остаточно встановлено та юридично закріплено кордони України, які були визнані світовим співтовариством.

2. Територія УРСР значно збільшилася (до 603,7 тис. кв. км).

3. Відбулися демографічні зміни у складі населення.

4. Відбулося об’єднання значної частини українських земель у кордонах однієї держави.

5. Намітилися умови для консолідації й розвитку українського народу, піднесення його національної свідомості.

6. Договори підписували представники союзного наркомату закордонних справ, а це свідчить про те, що Україна фактично не проводила самостійної зовнішньої політики.

7. До Західної України входили такі області: Закарпатська, Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Дрогобицька (у 1959 р. об’єднана зі Львівською), Станіславська (у 1962 р. перейменована на Івано-Франківську), Чернівецька, Ізмаїльська (існувала у 1944-1954 рр., ввійшла до складу Одеської області).

Переміщення населення внаслідок урегулювання кордонів

    9 вересня 1944 р. Укладення між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина українських земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалися Польщі. Таким чином сталінське керівництво намагалося підтримати прорадянський польський уряд та залагодити негативне ставлення польського населення до радянської влади через події 1939 р.Прийнято рішення про взаємну евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польського — з України до Польщі.1944-1946 рр. 800 тис. — 1 млн поляків, а також євреїв та українців, які визнали себе поляками, переселилися до Польщі з Галичини, Волині, Рівненщини.З Польщі до УРСР було переселено понад 520 тис. українців.Україна в ООН та міжнародних організаціях.1944 р. У Москві почали обговорюватися питання про розширення прав союзних республік у сфері міжнародних відносин.Було створено Народний комісаріат закордонних справ УРСР на чолі з Д.Мануїльським, а 1946 р. назву було змінено на Міністерство закордонних справ.

Мета відновлення зовнішньополітичної діяльності України

1. Посилити вплив СРСР на світову політику. Створити додатковий орган для здійснення прорадянської зовнішньополітичної лінії керівників СРСР.

2. Боротьба СРСР за голоси, а значить і вплив в ООН — одна із головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України.

3. Це була серйозна пропагандистська акція, що мала переконати всіх в СРСР і за кордоном у реальному існуванні української державності й суверенітету, щоб заспокоїти громадськість, стурбовану безправ’ям союзних республік.

4. Щоб нейтралізувати активність і дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження Української державності, щоб не було підтримки цієї боротьби.

5. Щоб розколоти українську діаспору в західних країнах.

    Україна разом з Білорусією була включена до складу 47 країн — засновників ООН.6 травня 1945 р. Українська делегація (очолив народний комісар закордонних справ УРСР Д. Мануїльський) прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно долучилася до роботи. Д. Мануїльський очолив Перший комітет конференції, що мав підготувати текст преамбули (вступу) і першого розділу статуту «Цілі та принципи міжнародної організації».

Таким чином, Україна брала участь у розробленні та прийнятті статуту ООН. Україна:

• підписала Декларацію про заснування ООН;

• підписала й ратифікувала статут ООН;

• взяла участь у головних комітетах і комісіях ООН.

1945 р. Україна член постійної комісії ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).1946 р. Україну було включено до складу Економічної і Соціальної рад.1948-1949 рр. Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН.1946-1947 рр. Представники України на чолі з міністром закордонних справ республіки Д. Мануїльським брали участь у Паризькій мирній конференції з питань роззброєння і підписання мирних договорів із колишніми союзниками нацистської Німеччини.1947 р. У Києві після кількадесятирічної перерви відкрилося перше представництво іншої держави — консульство Польської Народної Республіки.1948 р. Україна брала участь у роботі Дунайської конференції, на якій обговорювалося питання режиму торгового судноплавства на Дунаї. Було підписано міжнародну Конвенцію про режим судноплавства недунайських держав — США, Великої Британії та Франції. Незважаючи на те, що УРСР мала прямий вихід до Дунаю, вона не була обрана до складу Дунайської комісії. Москва вважала це недоцільним, а українська делегація не наважилася на протест. Цю історичну несправедливість було ліквідовано лише у 1990 р.У перші повоєнні роки Україна була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод

Внутрішньополітичне становище республіки

1. Після визволення території України від німецько-фашистських загарбників відновлювалися:

• командно-адміністративні методи управління;

• державна соціалістична власність;

• панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві;

• повна відсутність економічної зацікавленості працівників у розвитку виробництва;

• тотальний ідеологічний контроль.

2. В Україні відновилися репресії.

3. У 1946, 1947, 1948 роках відбулися перші післявоєнні вибори до Рад.

    Вибори були безальтернативними і мали формальний характер.

4. Досить складним залишається внутрішньополітичне становище в західних регіонах України, де з поверненням радянської влади з небаченою силою розгорнулася боротьба з ОУН - УПА. Насадження тоталітарного режиму, прискорена радянізація західних областей після вигнання німців, масові репресії проти місцевого населення, депортації призвели до масового супротиву радянській владі.

Економічне становище республіки

1. Україна лежала в руїнах.

Стояли зруйновані «Запоріжсталь», «Азовсталь», Маріупольський металургійний завод, Макіївський завод ім. С. Кірова, гордість перших п’ятирічок — Дніпрогес, шахти Донецького вугільного басейну.

2. Вивезені на схід у роки війни промислові підприємства було вирішено не повертати в Україну. З України евакуйовано 550 промислових підприємств, а повернулося лише 150.

3. Союзний уряд не надав Україні достатніх коштів, необхідного обладнання і транспорту.

Союзне керівництво виділило на відбудову 24% загальної суми в 75 млрд крб, призначених на відбудову всіх радянських територій, а матеріальні збитки України в роки війни становили 42% загальних збитків СРСР.

4. Різко скоротилася чисельність людських ресурсів. Демографічні втрати протягом червня 1941р. — вересня 1945 р. становили більш як 22% загальної кількості населення.

5. Гостро бракувало кваліфікованих кадрів. Погіршився якісний склад робітничого класу, адже чимало кваліфікованих робітників загинуло.

Становище в сільському господарстві республіки

1. Було малопродуктивним, з низькою врожайністю культур.

2. Була недостатня матеріальна зацікавленість трудящих у розвитку колгоспного виробництва.

3. У західних областях України проводилася насильницька колективізація.

4. Низькі заготівельні ціни на продукцію сільського господарства.

5. Командно-бюрократична система управління й планування.

Відбудовчі процеси у господарстві

   Березень 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила четвертий п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.Серпень 1946 р. Верховна Рада УРСР схвалила п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства республіки на 1946-1950 рр.

1. Цей план спирався на характерну особливість тоталітарної системи: можливість розпоряджатися ресурсами без огляду на потреби людей, а на власний розсуд і не несучи ніякої відповідальності за ухвалення неправильних рішень.

2. Він передбачав відбудувати розорені райони, підняти промисловість і сільське господарство, відродити культурно-освітню сферу, діяльність наукових установ і навчальних закладів.

3. Обсяг капіталовкладень за п’ятирічку в 3 рази перевищував фінансування всіх попередніх трьох п’ятирічок.

4. Основні капіталовкладення направляли у важку промисловість, на яку було спрямовано 88% усіх капіталовкладень у промисловість.

    Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництва товарів споживання, розвитку науки, культури, соціальної сфери, що асигнувалися за так званим залишковим принципом.

5. Пріоритетними галузями народного господарства було визнано: вугільну промисловість, електроенергетику, металургійну промисловість, машинобудування, транспорт.

6. У сільське господарство вкладалося лише 7% загального обсягу асигнувань, у легку промисловість — 12%.

7. Значні кошти вкладали в розвиток військово-промислового комплексу.

8. З Уралу, Далекого Сходу, Поволжя та інших регіонів в Україну надходили техніка, устаткування, направляли фахівців.

9. Державна політика щодо сільського господарства була скерована на форсування виробництва сільськогосподарської продукції, необхідної для забезпечення фабрик і заводів сировиною, населення міст — продовольством, а також для покриття імпортних потреб країн Східної Європи, хоча це досягалося ціною важкої, ручної, безплатної праці селян.

10. Традиційними були заходи й методи реалізації виконання плану:

• мобілізаційно-пропагандистська штурмовщина;

• «соціалістичні змагання»;

• «директиви»;

• «зустрічні плани» тощо.

Підсумки виконання 4-го п’ятирічного плану розвитку народного господарства

1. Темпи відбудови народного господарства були високими:

• навесні 1947 р. Дніпрогес дав перший струм;

• відновилися довоєнні потужності Зуєвської, Харківської, Одеської та інших великих теплових електростанцій;

• піднялися з руїн «Запоріжсталь», «Азовсталь», машинобудівні підприємства Києва, Харкова та інших міст;

• у 1948 р. здано в експлуатацію найбільший на той час в СРСР і в Європі газопровід Дашава — Київ;

• обсяг валової продукції промисловості України збільшився в 4,5 разу й перевищував рівень 1940 р. на 15%;

• стали до ладу 22 доменні, 43 мартенівські печі, 45 прокатних станів, 130 шахт, до 1950 р. відновили роботу 104 машинобудівні заводи;

• на кінець п’ятирічки Україна виробляла чавуну, сталі, кам’яного вугілля стільки само, як у довоєнний час, а з виробництва прокату, чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, залізної руди значно перевищувала цей рівень;

• утім легка промисловість розвивалася слабко і у 1950 р. вона сягала лише 80% довоєнного рівня;

• занедбаність легкої та харчової промисловості призвела до значного дефіциту багатьох товарів: продовольства, взуття, одягу.

2. Обсяг валової продукції промисловості всієї України на кінець 1950 р. збільшився у 4,4 разу і перевищив рівень 1940 р. на 15% у вартісних показниках (проте довоєнного рівня за фізичними обсягами було досягнуто лише у п’ятій п’ятирічці (1951-1955 pp.)).

3. Промисловий потенціал республіки поповнився низкою нових підприємств, було засновано нові галузі промисловості — автомобільну, радіотехнічну.

Відмінність відбудови народного господарства України від відбудовчих процесів у Західній Європі

Відмінність відбудовчих процесів була зумовлена різними:

• пріоритетами і метою,

• стартовими умовами,

• шляхами,

• способами,

• можливостями.

1. Збитки, заподіяні війною Україні, були значно більшими, ніж на Заході.

• Тільки прямі збитки, заподіяні господарству України, становили 285 млрд крб.

• Ця сума в 5 разів перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових фабрик, заводів, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС тощо протягом трьох довоєнних п’ятирічок.

• В Україні залишилося лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств, а промислове виробництво становило 26% довоєнного рівня.

• Значно меншими, ніж у нашій республіці, були руйнування промислового потенціалу в країнах Заходу.

• Рівень англійської промисловості вже у 1946 р. досяг 90% показників 1937 р.

• Франція вже 1948 р. досягла довоєнного обсягу промислового, а у 1950 р. — сільськогосподарського виробництва.

2. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами, без зовнішньої допомоги, а західні країни активно використовували асигнування, що надавали США відповідно до «плану Маршалла».

• Західноєвропейські уряди зробили ставку на залучення іноземного, насамперед американського, капіталу. Західні країни згідно з «планом Маршалла» отримали в 1946-1952 рр. 13,3 млрд доларів.

• СРСР, а під його тиском ще вісім країн Центральної та Південно-Східної Європи відмовилися від участі у цьому плані.

• СРСР спирався на власні ресурси, використовуючи тяжку, ручну в багатьох випадках, працю українського населення. Широко використовували працю в’язнів сталінських концтаборів.

3. Ігнорувався світовий досвід виходу з кризи.

Західні країни розпочинали відбудову в такій послідовності:

• стабілізація національної валюти;

• відбудова доріг, засобів сполучення і засобів зв’язку;

• розвиток сільського господарства та на його основі харчової промисловості;

• розвиток виробництва предметів першої необхідності;

• розвиток важкої промисловості на основі розвитку науки і прогресивних технологій.

У радянській економіці послідовність, методи і пріоритети були іншими:

• СРСР розпочинав відбудову з розвитку важкої промисловості, куди спрямували основні кошти і трудові ресурси;

• проводилася сувора економія і накопичення фінансів за рахунок сільського господарства, легкої та харчової промисловості;

• задоволення життєвих інтересів трудящих відсувалося на задній план;

• на основі розвитку важкої промисловості держава послідовно проводила політику мілітаризації економіки;

• під час відбудови не брали до уваги екологічних аспектів;

• економіка У країни відбудовувалася не як самостійний замкнений комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи;

• переважала ручна праця;

• кількісні показники переважали над якісними;

• відновлення економіки здійснювалося переважно на екстенсивній основі.

4. У західних країнах процес відбудови відзначався швидшими темпами.

     Західні країни довоєнного рівня досягли у 1947-1948 pp. В Україні довоєнного рівня було досягнуто тільки у п’ятій п’ятирічці (1951-1955 pp.).

5. Провідну роль у відбудові в Україні відігравала командна система.

    Держава робила ставку на трудовий ентузіазм людей. Широко пропагувався рух передовиків і новаторів, соціалістичні змагання, безплатна ненормована праця. Практикувалися трудові мобілізації робочої сили, примусова праця ув’язнених і військовополонених, праця жінок і підлітків, безплатна праця колгоспників.

6. Широко використовували в Україні репресивно-каральні методи, притаманні тоталітарній системі.

    Прикладом може слугувати Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя», виданий 21 лютого 1948 р.

7. У паливно-енергетичному балансі перевага у споживанні надавалася вугіллю, а не нафті й газу, як у країнах Заходу. Надзвичайно високими були енергомісткість і металомісткість виробів, тобто вони вимагали багато затрат енергії та металу.

8. Відбудова України, на відміну від країн Заходу, ігнорувала товарно-грошові ринкові відносини, приватну власність, якість і конкурентоспроможність, принцип матеріальної зацікавленості трудящих і механізми їх економічного стимулювання, співпрацю, та інтеграцію з розвиненими країнами світу.

Голод 1946-1947 рр.

Причини голоду

1. Важкі наслідки війни.

   Зменшення внаслідок війни посівних площ, занепад матеріально-технічної бази колгоспів, низька продуктивність колгоспно-радгоспного виробництва, низька врожайність культур, нестача спеціалістів та робочої сили. Ситуація ускладнювалася розоренням війною підсобних господарств колгоспників:

• 43% колгоспників на початку 1946 р. не мали корів;

• 20% не мали жодної худоби, навіть птиці.

2. Посуха і неврожай 1946 р.

    Внаслідок посухи у 1946 р. хліба в Україні зібрали у 3,5 разу менше, ніж у 1940 р.

3. Великі плани хлібозаготівель.

    Плани хлібозаготівель мали постійну тенденцію до збільшення (у липні 1946 р. плани хлібозаготівель було збільшено з 340 до 360 млн пудів). На фоні неврожаю та надмірних постачань у республіці загострилася проблема кормів. Почався масовий падіж худоби. На 1 січня 1947 р. поголів’я великої рогатої худоби в Україні зменшилося на 56 тис. голів, свиней на 1 млн, коней на 35 тис.

4. Відбудова промисловості за рахунок сільського господарства.

5. Незбалансована економічна політика державно-партійного керівництва в центрі й на місцях.

6. Масове вивезення продукції сільського господарства за кордон.

    У 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн тонн зерна, причому значна частина передавалася іншим державам безкоштовно у формі «братерської допомоги».СРСР надавав продовольчу підтримку країнам Східної Європи, навіть Франція отримала 600 тис. тонн зерна.

Дії влади

1. Радянське керівництво не визнавало факту голоду.

2. Посилювалося кримінальне переслідування «розкрадачів хліба», яких згідно зі статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікували як «вороги народу».

    Тисячі колгоспників, у тому числі підлітків і жінок, було засуджено як «саботажників», «розкрадачів соціалістичної власності», «підривників основ соціалізму».

4 червня 1947 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна».

    За зрізання та збирання голодними людьми колосків передбачалося ув’язнення від 7 до 10 років із конфіскацією майна.

3. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946-1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги США («план Маршалла»).

Наслідки голоду

1. Голод охопив більшу частину східних і південних областей України.

2. Великі людські втрати (1 млн осіб).

3. Голод додатково ускладнив і без того тяжкий процес відбудови.

4. Негативно вплинув на моральний стан суспільства.

5. Почалася масова втеча селян, особливо молодих, у промисловість, на транспорт, на будови.

Зміни в житті та побуті населення

1. У важких умовах жила більшість населення.

    Не вистачало продуктів харчування, одягу, взуття. Мільйони людей тулилися в землянках, бараках, гуртожитках і переповнених комунальних квартирах. Вироби для задоволення елементарних потреб не виготовляли взагалі або виробляли у мізерних кількостях.

2. Карткова система, що існувала до 1947 р., забезпечувала лише напівголодне існування населення.

3. Надмірні податки виснажували підсобні селянські господарства — податки стягували з тих, хто тримав свиней, мав яблуні й груші. Селянам треба було здавати державі молоко (по 200 л з господарства). Селян примушували купувати на великі суми облігації державної позики.

4. Праця в колгоспах після війни лягала в основному важким тягарем на жінок і підлітків.

5. Для колгоспників не існувало відпусток, державних пенсій, гарантованої грошової платні.

6. Коней у колгоспах залишилося мало й орати часто доводилося коровами, які після цього різко знижували надої. 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя».

     Колгоспників, які не виробили мінімуму трудоднів, часто висилали до Сибіру та в інші віддалені місця СРСР.

7. Широко залучалися до тяжкої праці жінки і підлітки і в промисловості. У 1947 р. у вугільній та металургійній галузях промисловості працювало 35% жінок. Це все призводило до травмування, каліцтв, людських втрат на виробництві.

8. Протягом 1946-1950 pp. в Україні було збудовано житла загальною площею 46 млн кв. м. Але життєві й побутові умови населення, попри значні масштаби будівництва, залишалися складними. Мільйони сімей продовжували мешкати у бараках, перенаселених комунальних квартирах.

9. Відбудовувалися школи, навчальні заклади. Населення могло здобувати освіту. Відроджувалося медичне обслуговування, яке було безоплатним. Але й самовідданою працею медики не змогли забезпечити якісного медичного обслуговування населення.

10. 1947 р. Скасовано карткову систему.

    Це призвело до зростання цін на продукти. Нові ціни більше ніж у 3 рази перевищували довоєнний рівень, тоді як заробітна плата зросла лише на 50%.

11. 1947 р. Проведено грошову реформу.

    По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб було проведено скорочення заощаджень на третину, а по вкладах понад 10 тис. крб — на дві третини. Обмін грошей, що зберігалися вдома, здійснювався в розрахунку 1 до 10.