«Шістдесятництво» в українській культурі «Шістдесятництво» — рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки, оригінальну тематику і стала ядром духовної опозиції в Україні. Це люди нового творчого та естетичного мислення, борці за гуманізм, за свободу самовираження, носії нових думок, поглядів і почуттів, відмінних від офіційних. «Шістдесятники» сподівалися, що схвалений XX з’їздом КПРС курс на реформи приведе до кардинальних зрушень у суспільстві. З’явилися молоді талановиті письменники: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Стус, Микола Вінграновський, Дмитро Павличко, Микола Руденко та інші.

    Великий інтересу читачів викликали збірки поезій: «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівка серця» Л. Костенко, « Тиша і грім» В. Симоненка, «Любов і ненависть» Д. Павличка, «Соняшник» І. Драча, «Атомні прелюди» М. Вінграновського.

«Шістдесятники» виступили за:

• поглиблення реформ;

• скасування ідеологічних обмежень у галузі культури;

• подальшу демократизацію суспільства;

• проти фальшу в зображенні дійсності;

• національно-культурне відродження України;

• відродження української мови;

• піднесення національної самосвідомості й національної гідності.

Їм були притаманні:

• самоаналіз, неординарність мислення;

• щирість почуттів, намагання зламати літературні шаблони;

• новизна, гуманізм, звернення до внутрішнього світу людини;

• пошук нових форм у літературі й мистецтві;

• культ свободи самовираження;

• віра в оновлення суспільства;

• намагання відобразити головні проблеми сучасності.

Для них характерне:

• звернення до внутрішнього світу людини;

• обстоювання верховенства інтересів суспільства над державою;

• домагання рівності всіх громадян перед законом;

• таврування пропаганди класової ненависті;

• піднесення загальнолюдських ідеалів;

• звернення до традицій власного народу.

    Нові форми й незвичний зміст принесла творчість художників О.Заливахи, А. Горської, В. Кушніра та інших. Плеяда блискучих літературних критиків — І. Світличний, І. Дзюба, Є.Сверстюк — повернули цьому жанрові звання «література». Нову хвилю в кінематографії представляли С. Параджанов, Ю.Іллєнко, Л.Осика. Нові імена, ідеї з’явилися в гуманітарних науках: історії, археології, літературознавстві, мистецтвознавстві. Ідеї «шістдесятників» приваблювали молодь

1. У Києві на початку 1960 р. почав діяти клуб творчої молоді «Супутник»: • організовували вечори поезії, де часто виступали І. Драч, Л.Костенко, В. Симоненко;

• з історичними доповідями про заборонені сторінки з минулого України виступали О. Апанович, М. Брайчевський;

• художники організовували виставки своїх творів, які суперечили канонам панівного в той час «соціалістичного реалізму»;

• театральна секція на чолі з Л. Танюком ставила п’єси М. Куліша, Б.Брехта, які раніше не ставили;

• з літературними лекціями виступали І. Дзюба, Є. Сверстюк;

• організовували вечори пам’яті видатних українців (Лесі Українки, Тараса Шевченка, Леся Курбаса та інших).

2. У Львові створено клуб творчої молоді «Пролісок».

    Вони вели пошук оригінальних художнього самовираження, використовували у своїй роботі національні культурні традиції та здобутки. Ідеологічний наступ на «шістдесятників» У1959 р. за вказівкою ЦК КПУ було заборонено і знищено поетичну збірку Д. Павличка «Правда кличе», в якій автор викривав бюрократизм, перекручення сталінської доби. Широкий наступ на «шістдесятників» розпочався у 1962 р. після зустрічі партійного й урядового керівництва з представниками творчої інтелігенції у Москві. Ця зустріч відбулася після того, як М. Хрущов відвідав виставку модерністського мистецтва, яку різко розкритикував.

Розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти творчої інтелігенції:

• було заборонено друкувати їхні твори;

• влаштовувати творчі вечори;

• різкій критиці піддано київського письменника-фронтовика В.Некрасова;

• розпочалося цькування творчої молоді — І. Цзюби, І Драча, Л.Костенко, Є. Сверстюка та інших;

• у 19бЗ р. помер «лицар українського відродження» Василь Симоненко після жорстокого побиття на Вокзалі у Черкасах (винуватців побиття так і не знайдено);

• заборонено існування клубів;

• розпочалося обмеження публікацій «шістдесятників» у літературних журналах «Жовтень», «Прапор», «Вітчизна», «Дніпро» тощо. Наслідки ідеологічної кампанії

1. Під тиском частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності й зосередилася на професійній роботі. 

2. Інша частина залишалася на своїх позиціях, стала в опозицію до існуючої влади, тобто дисидентами.

     Про «шістдесятників» один із його представників В. Мороз писав: «То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло подумати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування... Чорновіл наприклад, був редактором комсомольської загальноукраїнської газети. Дзюба був одним з найважливіших критиків у Спілці письменників України. Стус був аспірантом в Інституті літератури у Києві. Одним словом, це були найкращі люди в розумінні моральному... Вони відчували, що проповідувати те, в що не віриш, просто робити кар’єру, дивитись, як твій народ російщать — це багно. Значить, у цих людей виникло природне бажання вирватись з багна».