Вступ Червоної армії на територію Західної України 17 вересня 1939 р. Радянські війська без оголошення війни перейшли польський кордон і за 12 днів майже без опору зайняли Галичину і Західну Волинь. СРСР офіційно виправдовував свою агресію необхідністю «надати допомогу українцям перед навислою загрозою». Для здійснення операції радянське командування створило могутнє угруповання військових частин — 54 стрілецьких і кавалерійських дивізії, 18 танкових бригад, 14 артилерійських полків. На двох фронтах (Українському та Білоруському) налічувалося 600 тис. вояків, 4 тис. танків, 5500 гармат, 2 тис. літаків. У складі Українського фронту, який вів бойові дії, було 28 стрілецьких і 7 кавалерійських дивізій, 10 танкових бригад, 7 артилерійських полків. Командувачем Українського фронту був С.Тимошенко. Кордон Польщі з СРСР становив 1400 км і Польща тут мала лише прикордонну охорону з 25 батальйонів. Вона не чекала удару зі сходу і всі сили кинула на відбиття нападу Німеччини. Уже протягом першого дня війська просунулися в західному напрямку на 70-100 км. У полон було захоплено велику кількість рядового й офіцерського складу. Радянські втрати становили близько 1 тис. загиблих і 2 тис. поранених у сутичках з польськими військовими підрозділами. 18 жовтня 1939 р. Польський уряд і головне командування армії переїхали до Румунії, наказавши фронтовому командуванню не вступати з більшовиками в бій і відводити війська до румунського кордону. 22 вересня 1939 р. Радянські війська увійшли до Львова. До рук радянської влади потрапило багато полонених польських військовослужбовців, яких було відправлено в табори в Путивлі, Козельці, Старобільську в Україні, а також на територію Російської федерації. У жовтні 1939 р. на зайнятих радянськими військами західноукраїнських землях відбулися вибори в Народні збори.
Вибори проводили під контролем радянських представників і за безальтернативним списком кандидатів для узаконення радянського режиму в Західній Україні. Наприкінці жовтня 1939 р. Народні збори прийняли Декларацію про встановлення радянської влади в Західній Україні та звернулися з проханням прийняти західноукраїнські землі до складу УРСР і СРСР. 1 листопада 1939 р. П’ята сесія Верховної Ради СРСР задовольнила це прохання, ухваливши Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. Внаслідок вступу радянських військ до Західної України та Західної Білорусі у вересні 1939 р. до складу СРСР відійшла територія площею близько 200 тис. кв. км, на яких проживало 13 млн осіб. У 1940 р. за рішенням спеціального позасудового органу (так званої трійки) 22 тис. польських громадян — військовополонених, яких у 1939 р. доправлено в табори, було розстріляно в Катині (Смоленська область),Старобільську (Харківська область) та інших містах. Тепер встановлено, що 3897 офіцерів убито в Катинському лісі під Смоленськом, 6295 — у Калінінській (Тверській) області Російської Федерації, 4403 — у Старобільську поблизу Харкова. Місць поховань ще 7262 розстріляних польських офіцерів невідомо. Входження Бессарабії і Північної Буковини до СРСР і УРСР Після включення до складу СРСР і возз’єднання Західної України з УРСР виникли сприятливі умови для вирішення проблеми Бессарабії і Буковини, населених переважно українцями. Відповідно до радянсько-німецьких договорів Бессарабія та Північна Буковина належали до сфери інтересів Радянського Союзу. 26 червня 1940 р. Радянський уряд зробив королівському урядові Румунії подання з вимогою повернути Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину.
Не маючи підтримки Німеччини, уряд Румунії віддав наказ своїм військам залишити вказані в ультиматумі території. 28 червня 1940 р. Частини Червоної армії під командуванням Г. Жукова перейшли річку Дністер і встановили свій контроль над цими землями. Тепер СРСР належала Північна Буковина і частина Бессарабії (Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти). 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення до складу УРСР Північної Буковини, а також Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. У цей день утворено Молдовську PCP, до якої ввійшли Молдовська Автономна PCP і шість повітів Бессарабії. Отже, основна частина Бессарабії об’єднувалася з Молдовською АРСР, яку було перетворено на союзну республіку і виведено зі складу УРСР. На українських землях Подністров’я у Північній Буковині та Південній Бессарабії було утворено відповідно Чернівецьку та Ізмаїльську області УРСР. Радянізація нових територій Радянізація — це насадження в усіх сферах життя західноукраїнських земель нових, радянських порядків, радянського способу життя (націоналізації, колективізації, культурної революції), що супроводжувалися масовими репресіями, депортаціями, перебудова всіх сторін життя відповідно до вироблених за роки радянської влади зразків. Уніфікація — перебудова і зведення різноманітних проявів життя в західноукраїнських землях до вироблених радянською владою єдиних зразків. Депортація — примусове виселення населення з місць їхнього постійного проживання без правових підстав. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної армії. Пояснювалося це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі, існувало важке політичне, економічне і соціальне гноблення, жорстока експлуатація, масове безробіття, малоземелля і безземелля, напівкріпосницькі порядки на селі, безправ’я українців.
Почали запроваджуватися нові, радянські порядки
1. Було ліквідовано стару систему управління, впроваджувалася нова, радянська.
2. На західноукраїнські землі поширюється радянське законодавство.
3. Поляків — чиновників звільняли. На їх місце ставили або колишніх членів КПЗУ, або відряджених із радянської України працівників партійного, державного та господарського апарату. Було заарештовано 26 тис. польських урядовців, представників інтелігенції.
4. Націоналізовано 2 тис. промислових підприємств.
5. Поміщиків і заможних селян позбавляли землі, реманенту.
6. Радянська влада принесла з собою сталінський тоталітарний режим, почалися репресії, депортації.
7. Почав здійснюватися суворий контроль партійно-радянського керівництва за всіма сферами життя населення.
Негативні наслідки радянізації:
• розпущено українські політичні партії, а їхніх лідерів депортовано;
• відбувався жорсткий процес насильницької радянізації;
• ліквідовувалося багато кооперативів, а інші реорганізовували на радянський зразок;
• розпочалася насильницька колективізація, яка супроводжувалася масовими репресіями, депортацією тисяч селян до Сибіру.
На 1 червня 1941 р. уже було 2,6 тис. колгоспів і в них об’єднано 140 тис. селянських господарств, створено 38 МТС;
• репресії здійснювали проти місцевої інтелігенції;
• протягом короткого часу в західному регіоні відкрили 25 в’язниць та дві внутрішні тюремні камери, що в десятки разів перевищувало ту кількість, що існувала в краї за часів польської окупації;
• з осені 1939 р. за політичними мотивами, зазвичай без суду і слідства, було репресовано 10% населення Західної України;
• розпочалася депортація (виселення) значної кількості жителів за межі України.
Всього вислали до Сибіру 312 тис. сімей. До листопада 1940 р. з цих районів було вислано майже 1,2 млн осіб;
1. заборонено культурно-освітні організації, союзи, гуртки, заклади «Просвіти», Наукове товариство ім. Т. Шевченка, понад 80 різноманітних видань;
2. краєм керували люди з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою;
3. утисків зазнавала греко-католицька церква: священиків зобов’язували мати спеціальні паспорти, викладання релігії у школі заборонялося, церковні землі конфісковували, а церкву обкладали високими податками;
4. нехтувалися місцеві особливості й традиції.
Позитивні наслідки радянізації Деякі економічні та політичні заходи, що їх проводив новий режим, принесли населенню західноукраїнських земель значне покращення їхнього життя.
1. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селян отримали понад 1 млн гектарів землі, значну кількість худоби та реманенту, що були конфісковані у поміщиків, монастирів та великих державних чиновників.
2. Ліквідовано безробіття, введено восьмигодинний робочий день, підвищилася заробітна плата робітників.
3. Реконструйовували наявні й будували нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація.
4. Відкрито 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки, помітно поліпшилося медичне обслуговування.
5. Працювало 6900 шкіл, серед них 6 тис. з українською мовою навчання.
6. Введено безкоштовне навчання і медичне обслуговування.
7. Здійснювалася українізація вищої школи. Українська мова стала офіційною у Львівському університеті, в 1940 р. університету присвоєно ім’я І. Франка.
8. Пресу переведено на українську мову.
9. Широкого розмаху набула ліквідація неписьменності й малописьменності для дорослих (таких було понад чверть населення).
10.Діяло 15 вишів, зокрема й 2 університети, 13 театрів.
11.Надано житло в містах біднякам, які мешкали у підвалах.
