Відновлення політики радянізації в західних областях України Після війни в західних областях України було відновлено політику радянізації.
1. Здійснювалася індустріалізація:
• реконструкція та вдосконалення нафтогазової та лісозаготівельної промисловості;
• розвиток машинобудівної, металообробної, приладобудівної та інших галузей;
• з 1949 р. у Львівсько-Волинському вугільному басейні розпочалося шахтне будівництво;
• у 1950 р. було відкрито найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки;
• форсована індустріалізація, що супроводжувалася повільним розвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, які виробляли товари для людей.
2. Колективізація (охопила 93% господарств):
• великі маєтки було конфісковано;
• землю передавали безземельним і малоземельним селянам, а через короткий час проводилася їх колективізація;
• організовували політвідділи МТС;
• застосовували примусові методи — шантаж, залякування, депортації тощо;
• суцільна колективізація почала здійснюватися з 1948 р.;
• до середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об’єднано 98% селянських господарств.
3. Для забезпечення радянізації Західної України широко залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апаратів, службовці правоохоронних органів державної безпеки, культури, освіти з інших районів СРСР, переважно зі Східної України. Лише до сільських шкіл Західної України було направлено 44 тис. вчителів, на підприємства — 20 тис. кваліфікованих робітників, чимало інженерно-технічних працівників, спеціалістів сільського господарства.
4. Майже всі посади в керівництві обіймали вихідці з інших регіонів країни. У 1946 р. місцеві мешканці становили лише 13% номенклатури. З 532 голів колгоспів 296 були приїжджими зі східних областей України. Серед секретарів обкомів і міськкомів лише 11 % працівників були місцевими жителями, серед завідувачів відділів обкомів і міськкомів їх було 8%.
5. У західних областях України створювалася мережа більшовицьких і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки, які були під контролем держави.
6. Посилювалися репресії, депортації західноукраїнського населення до віддалених районів СРСР. До східних районів СРСР у 1946-1947 pp. було депортовано близько 500 тис. західних українців, переважно сільського населення (65 906 родин). Тривало «розкуркулення» і виселення середняків. На схід було виселено 200 тис. «співучасників бандерівських угруповань».
7. Повоєнне розмежування кордонів супроводжувалося переміщенням великої кількості населення.
8. Насаджувалася комуністична ідеологія.
9. Посилився процес русифікації.
10. Ліквідовано Українську греко-католицьку церкву (березень 1946 p.).
Позитивні зміни в західних областях України
1. Побудовано заводи-гіганти: Жидачівський паперовий комбінат (найбільший у Європі), Калуський хімічний комбінат, автобусний завод у Львові, заводи автонавантажувачів, кінескопів, телевізорів у Львові тощо.
2. У 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу електроламповий, інструментальний заводи, завод сільськогосподарських машин.
3. У 1949 р. в західних областях України вже діяло 2500 великих і середніх промислових підприємств.
4. Виникли такі галузі промисловості, як металообробна, швейна, трикотажна, машинобудівна, приладобудування.
5. На повну потужність запрацювали і нарощували можливості заводи лісопильної та деревообробної промисловості.
6. Здійснено реконструкцію старих заводів і фабрик.
7. Швидкими темпами зростала чисельність промислових робітників. Чисельність робітників за роки повоєнної п’ятирічки зросла у 7 разів, а валова продукція промисловості — у 10 разів.
8. Організовувалися геологорозвідувальні роботи щодо пошуку нових запасів нафти, газу, а також інших сировинних і мінеральних ресурсів (вугілля, сірки, мінеральних вод).
9. У 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого в ті часи в СРСР та Європі магістрального газопроводу Дашава-Київ.
10. Розширилася мережа початкової, середньої та вищої освіти, велась активна боротьба з неграмотністю.Початковою освітою було охоплено всіх дітей шкільного віку. Чисельність учнів 5-10 класів збільшилася майже у 3 рази. У 1950 р. в Західній Україні діяло 25 вищих навчальних закладів (зокрема три університети), в яких навчалося 34 тис. студентів, було відкрито 110 спеціальних навчальних закладів, у яких навчалося 29 тис. учнів.
11. У 1945 р. вперше в історії Закарпаття відкрито університет.
12. Розвивалася мережа медичних закладів, населенню надавалася безоплатна медична допомога.
Становище церкви До встановлення радянської влади в Західній Україні діяло: 3040 парафій, 4440 церков, духовна академія, 5 духовних семінарій, 2 духовні школи, 127 монастирів. Було 5 млн вірян. З приходом радянської влади розпочався наступ на греко-католицьку церкву. Щоб урятувати вірян від переслідувань, митрополит Андрій Шептицький надіслав радянському урядові листа, в якому висловив надію на співпрацю з новою владою. Таку саму позицію займав після смерті А.Шептицького 23 листопада 1944 р. і новий митрополит греко-католицької церкви Йосип Сліпий. У грудні 1944 р. митрополит Й. Сліпий надіслав до Москви делегацію УГКЦ, щоб домовитися з радянською владою. Делегацію УГКЦ прийняв голова ради у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР полковник державної безпеки І. Полянський. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили І. Полянського з життям церкви, проголосили звернення Й.Сліпого «До духовенства й вірян» про підтримку радянської влади, передали 100 тис. крб на оборону країни. Не бажаючи вступати в конфлікт з УГКЦ під час війни, московське керівництво пообіцяло, що греко-католикам буде забезпечено вільне відправлення богослужіння. Утім це тривало недовго. Проти церкви почали широку пропагандистську роботу. На сторінках газет, журналів, по радіо, на різних зібраннях твердилося, що УГКЦ — «слуги Риму», «знаряддя українських буржуазних націоналістів», «ворог народу» тощо. Проти церкви розпочалися репресії. У квітні 1945 р. органи державної безпеки заарештували керівництво Української греко-католицької церкви разом з митрополитом Й. Сліпим. Ліквідація УГКЦ Москва готувала «самоліквідацію» УГКЦ. З допомогою НКВС було створено ініціативну групу на чолі зі священиком Г. Костельником, яка почала готувати собор, щоб скасувати Берестейську унію. У березні 1946 р. відбувся Львівський собор, учасниками якого було 216 делегатів від духовенства, 19 мирян і делегація Московської патріархії. Жоден з єпископів УГКЦ участі у соборі не брав, що робило його неканонічним. Собор вирішив скасувати рішення Берестейського собору 1596 р. і проголосив про возз’єднання УГКЦ з Російською православною церквою.
Було ліквідовано церковні освітні установи, проведено арешти монахів і духівництва. 2,2 тис, священиків, які відмовилися визнати рішення Львівського собору, вислано до Сибіру, 200 — розстріляно. Греко-католицьку церкву було розпущено, але не знищено; вона продовжувала діяти в підпіллі. За аналогічним сценарієм у серпні 1949 р. було ліквідовано УГКЦ на Закарпатті. Боротьба ОУН - УПА Після вигнання німецько-фашистських загарбників з території України ОУН - УПА на західноукраїнських землях продовжували боротьбу проти радянської влади.
Вони:
• рішуче протистояли насильницькій колективізації;
• протистояли арештам та депортаціям населення;
• зривали насильницьку мобілізацію до Червоної армії із Західної України;
• у 1946 р. проводили противиборчу кампанію.
Методи боротьби ОУН — УПА
1. Нападали на частини НКВС і військові підрозділи.
2. Знищували радянських і партійних діячів.
3. Вбивали місцевих активістів і членів їхніх сімей, які перейшли на бік радянської влади.
4. Здійснювали масовий терор проти тих, кого зі Сходу направляли на роботу в Західну Україну.
5. Здійснювали диверсії.
6. Організовували саботаж.
7. Проводили активну антирадянську пропаганду.
За офіційними даними, українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, у яких загинуло майже 30 тис. представників партійних і радянських працівників, військовослужбовців, місцевих жителів. 1944-1946 рр. Силами УПА утримувалися великі території і велися бої із застосуванням артилерії і мінометів. З 1947 р. великі з’єднання УПА було перетворено на невеликі добре законспіровані групи по 10-15 осіб, які перейшли до партизанської війни. Відбувається спад організованого опору, особливо після загибелі у 1950р. головнокомандувача УПА Р. Шухевича, хоч окремі загони ще діяли до 1956 р. Для боротьби з ОУН — УПА в Західну Україну було направлено регулярні частини радянської армії з артилерією та частини НКВС з мережею агентів. З місцевого населення йшло формування підрозділів помічників для боротьби з ОУН - УПА.
Методи боротьби з ОУН — УПА
1. Масово виселяли населення з районів розташування баз УПА.
2. Висилали цілі сім’ї, також цілі села за зв’язок з УПА (майже 500 тис. осіб).
3. Практикувалося демонстрування трупів убитих повстанців.
4. Проводилися тотальні прочісування місцевості.
5. Каральні загони спалювали та вирубували значні лісові масиви, де зосереджувалися оунівські партизани.
Операція «Вісла» Спільна військова операція СРСР, Польщі і Чехословаччини проти загонів УПА з метою знищення їхніх баз, здійснення заходів зі зруйнування етнічної цілісності українців у Польщі, їх асиміляції. Польський уряд вирішив провести операцію після вбивства 12 березня 1947 р. заступника міністра оборони Польщі Кароля Сверчевського. Відбулося переселення українських і змішаних українсько-польських сімей з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя і поселення їх у повернутих Німеччиною західних і північних районах Польщі з обов’язковим розпорошенням серед польського населення. В ході операції на захід Польщі депортовано близько 150 тис. українців у північні і західні польські землі. Переселення здійснювали шість піхотних дивізій Війська Польського під командуванням генерала Мосора за блокування кордону військами НКВС і чехословацької прикордонної охорони. 23 квітня 1947 р. Політбюро ЦК ПРП ухвалило рішення про створення спеціального концтабору для «підозрілих українців» у Явожно поблизу Кракова. Від 1947 р. до початку 1949 р. там побувало 4 тис. в’язнів-українців, з них 200 осіб загинуло (серед них жінки, діти, люди похилого віку) від недоїдання, тортур і хвороб.
Наслідки
1. Ця акція підірвала бази ОУН — УПА на Закерзонні (на землях Лемківщини, Холмщини, Надсяння).
2. Вона різко погіршила соціально-економічне і політико-правове становище українців у Польщі.
3. Українці зазнали величезних людських, матеріальних і духовних утрат. Насильницькії переселені, розсіяні серед поляків, позбавлені рідних осель, свого майна, культурно-освітніх закладів, вони втратили можливість повноправного національного життя.
4. Протягом довгих повоєнних десятиліть ця акція значно заважала розвиткові українсько-польських відносин.
