Ро́зпад СРСР — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в державі, суспільстві, народному господарстві, соціальній структурі, громадській і політичній сфері Радянського Союзу, що призвели до припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року.Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав.

Передісторія

 

    Союз Радянських Соціалістичних Республік успадкував велику частину території і багатонаціональну структуру Російській імперії. В 1917–1921 рр. Фінляндія та Польща отримали незалежність, були проголошені Литва, Латвія, Естонія та Тува. Деякі території в 1939–1946 рр.. були приєднані до СРСР (польський похід РСЧА, приєднання Прибалтики, приєднання Тувинської Народної Республіки, приєднання Бессарабії та Північної Буковини).

Причини розпаду

1.На даний час серед істориків немає єдиного погляду на те, що стало основною причиною розпаду СРСР, а також на те, чи можливо було запобігти процесу розпаду СРСР. Серед можливих причин називають:

2.етнічна, культурна та цивілізаційна різнорідність складових частин СРСР;

3.колоніальна імперська внутрішня політика «центру» та повернення більшовицько-комуністичного Кремля до «миколаївської системи» правління; придушення залишків місцевої національної «автономії»;

4.«номенклатурна» модель російського політичного класу, застій та кадрова деградація радянської політичної еліти; бюрократизація управління; застарілий маразматичний «ареопаг» Політбюро ЦК КПРС, що повністю втратив авторитет в суспільстві;

5.уніфікований тоталітарний та авторитарний характер радянської політичної системи. Позбавлення населення елементарних громадянських прав і свобод, гоніння на церкву, переслідування свободи думки і слова, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, ізоляціонізм, цензура;

6.нерівномірність промислово-господарського розвитку всередині країни, зростаюче економічне, технологічне та наукове зовнішнє відставання від постіндустріальних країн Заходу та залежність від імпорту звідти (як високотехнлогічних товарів так і елементарного продуктів харчування — хлібу).

7.Хронічне відставання у рівні життя від розвинених країн Заходу;

8.«подвійна» та «потрійна» зайнятість населення — вдень на виробництві, а ввечері, у вихідні та свята — на присадибній ділянці, на городі. Вимушене ведення натурального господарства та його значна доля в ВНП «індустріального» СРСР;

9.неадекватність та неефективність соціалістичної («нетоварної» та «безвалютної») моделі централізованої «планової економіки»; її стагнація; приховувана залежність країни від нафто-газової «труби»; неконвертованість радянської «валюти» та штучний курс рубля;

10.непропорційно велика частка споживання ВНП невиробничими сферами (центральний партійний та держапарат, армія, КДБ); новий та більш коштовний виток холодної війни та гонки озброєнь;

11.заборона та відсутність приватної ініціативи, підприємництва; переслідування економічно активних людей з боку закону та органів ВБРСВ (рос. ОБХСС МВД);

12.збагачення «еліти», наявність «закритих» систем розподілу; корупція правлячого класу зверху-донизу. Збагачення компартійного чиновництва на фоні стагнації економіки «соціалістичної» моделі та відносного збіднення населення в 1980-х роках;

13.Хронічний дефіцит товарів масового споживання при плановій економіці «соціалізму», масова та системна корупція правлячого класу;

14.«будівництво соціалізму та комунізму у всьому світі» — фінансування та військова підтримка диктаторських та маріонеткових прорадянських та антиамериканських режимів;

15.криза ідеології комунізму, програш Радянським Союзом «мирного змагання з Заходом» в ідеологічній сфері та пропаганді (глушіння «Ворожих голосів», тощо);

16.зовнішня військова експансія та інтервенція в Афганістані (1979–1988 рр.);

17.техногенні катастрофи — в першу чергу Чорнобильська катастрофа, яка поставила питання про виживання трьох слов'янських народів. А також інши катастрофи (авіакатастрофи, крах «Адмірала Нахімова», вибухи газу тощо), що стали широковідомими, незважаючи на цензуру та приховування

18.інформації про них урядом;

19.ініційоване американським урядом зниження світових цін на нафту, що похитнуло основне валютне джерело СРСР та «соціалістичне» господарство СРСР в цілому.

    Єгор Гайдар: «Дата краху СРСР … вона добре відома. Це, звичайно, ніякі не Біловезькі угоди, це не серпневі події, це 13 вересня 1985. Це день, коли міністр нафти Саудівської Аравії Ямані сказав, що Саудівська Аравія припиняє політику стримування видобутку нафти, і починає відновлювати свою частку на ринку нафти. Після чого, протягом наступних 6 місяців, видобуток нафти Саудівською Аравією збільшився в 3,5 рази. Після чого ціни впали. Там можна дивитися по місяцях — в 6,1 рази.Моноцентризм прийняття рішень (тільки в Москві), що призводило до неефективності та втрати часу;Афганська війна, холодна війна, безперервна фінансова допомога країнам соціалістичного табору (соцтабору), розвиток ВПК на шкоду іншим сферам економіки розоряли бюджет»).Можливість розпаду СРСР розглядалася в радянології західній політології задовго до подій (Елен д'Анкосс. «Розколота імперія», 1978 р.) та публіцистиці радянських дисидентів (Андрій Амальрік. «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?», 1969 р.).А. Д. Сахаров бачив вихід в оновленні Союзу і розробив Проект Конституції Союзу Радянських Республік Європи та Азії.Можливість розпаду СРСР також підтверджувалась і результатами математичного моделювання, так, такий прогноз був розроблений керівником Управління загального аналізу Пентагону Ендрю Маршаллом.

Хід подій

    З 1985 року Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов і його прихильники почали політику перебудови; різко виросла політична активність народу, сформувалися масові, у тому числі радикальні і націоналістичні, рухи та організації. Спроби реформування системи управління призвели до поглиблення кризи в країні.

Загальна економічна криза

    Розпад СРСР відбувався на тлі загальної економічної кризи. У 1989 році вперше офіційно оголошено про початок економічної кризи в СРСР (зростання економіки змінюється падінням).У період 1989–1991 років доходить до максимуму головна проблема радянської економіки — хронічний товарний дефіцит — з вільного продажу зникають практично всі основні товари, крім хліба. Практично у всіх регіонах країни вводиться нормоване постачання у формі талонів.

 

Фінансове банкрутство СРСР

    В кінці листопада 1991 союзний уряд опинився в скрутному фінансовому стані. В СРСР вже не було грошей на союзну армію, науку, культуру та інше. В інших республік, навпаки, ці гроші були. Я визнавав Б. Єльцин під час телефонної розмови з президентом США Дж. Бушем старшим від 30 листопада 1991:

    ...Я хочу сказати, що я зустрічався з Горбачовим і керівниками союзного уряду з питання бюджету, тому що бюджет на межі краху. У союзу немає грошей... У Росії, з іншого боку, бюджет з профіцитом. Так що тільки Росія може врятувати всю країну. Ми домовилися створити консолідований союзно-російський бюджет. Всі республіки погодилися дати гарантії по кредиту, який надасть Союзу одна Росія. Таким чином ми можемо підтримати Радянський Союз, щоб не збанкрутувати за нашими зобов'язаннями перед рештою світу. Так що Росія готова передати 60 мільярдів рублів в союзний бюджетЕкономічний аналітик Андрій Ілларіонов підкреслює, що станом на 30 листопада загрози економічно-фінансового банкрутства СРСР не було, а була навпаки, домовленість між Горбачовим і Єльциним про наступні кроки для запобігання цієї загрози:

- Створення консолідованого союзно-російського бюджету,
- Надання російського кредиту Союзу,
- Передача 60 млрд.руб. - Чи то у вигляді вищезгаданого кредиту, чи то у вигляді додаткової дотації

    Однако цей план не був введений в дію, а навпаки - через два з половиною тижні, 18 грудня, СРСР був оголошений банкрутом. А через три з невеликим тижні, 25 грудня, Горбачов пішов з посади президента СРСР.Колишній радник президента Росії А.Ілларіонов виказав впевненість, що з 11 по 25 грудня в дію був введений інший план - план банкрутства СРСР. Але також те, що ні цей план, ні його реалізація не мають нічого спільного з здійсненої Єгором Гайдаром (під час подій міністр економіки і фінансів РРФСР) 15 років по тому операцією прикриття під назвою «Загибель імперії», за допомогою якої російську публіку вдалося настільки легко переконати в фальсифікованій версії подій, що відбулися.

 

Законодавство СРСР
 

    Стаття 72 Конституції СРСР 1977 року визначала: «За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР» (рос. За каждой союзной республикой сохраняется право свободного выхода из СССР). Порядок реалізації цього права, закріплений законом,дотриманий не був, проте був легітимізований, головним чином, внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також подальшими подіями, наприклад їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти — всі 15 колишніх союзних республік визнаються світовим співтовариством як незалежні держави і представлені в ООН.

---

Історичні прецеденти

1649 — Заснування Гетьманщини. Ліквідована Російською імперією.

13 грудня 1917 — Проголошення незалежності Кримської Народної Республіки. Ліквідована більшовицькою Росією.

22 січня 1918 — Проголошення незалежності Української Народної Республіки. Окупована більшовицькою Росією.

16 лютого 1918 — Проголошення незалежності Кубанської Народної Республіки. Ліквідована більшовицькою Росією.

19 жовтня 1918 — Проголошення незалежності Західно-Української Народної Республіки. Окупована Польською республікою.

15 березня 1939 — Проголошення незалежності Карпатської України. Ліквідована королівством Угорщина.

30 червня 1941 — Проголошення відновлення незалежності Української держави. Ліквідована німецьким Третім Рейхом.

Декларація про державний суверенітет (1990)

    16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP була прийнята Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни. Це була не перша декларація такого типу у СРСР.11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність від СРСР.12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР.Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, 16 липня 1990 XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, того ж дня депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду.Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларацію Росії та резолюцію КПУ. Це фактично була програма побудови незалежної держави.Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Але заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

Спроба державного перевороту у СРСР (ДКНС)

    19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Пре­зидента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП - Государственный комитет по чрезвычайному положению).ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окре­мих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громад­ських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запрова­джувалася жорстка цензура над засобами масової інфор­мації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.Вранці того ж дня у Києві представник ДКНС, зібрав­ши командирів військових частин гарнізону міста, нака­зали виконувати всі розпорядження ДКНС, ультиматив­но зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України напра­вило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та ке­рівництво Кримської АРСР.Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук у своєму ви­ступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на роз­в'язанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридич­ної сили на території УРСР.Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав спів­вітчизників не підкорятися волі заколотників, створюва­ти структури активного опору, вдатися до всеукраїнсько­го страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опо­зиція в республіканському парламенті — засудила держа­вний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України.

    Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР, навколо якої зібралися тися­чі захисників демократії, було зведено барикади. Опір ДКНС очолив президент Російської ФедераціїБ. Єльцин. На його заклик десятки тисяч людей вийшли на вулиці столиці й перекрили бронетехніці та військам шлях до бу­динку Верховної Ради РРФСР. Серед захисників демокра­тії в Москві було чимало українців. Над барикадами, поруч з іншими, майорів і український синьо-жовтий прапор.Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих вій­ськових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. З радянським періодом в історії краї­ни було покінчено.Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої зразу ж було заборонено. 30 серп­ня Президія Верховної Ради України заборонила діяль­ність Компартії України як складової частини КПРС.Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному бе­резі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відігра­ло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.

Акт проголошення незалежності

    24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Іс­торичний документ виняткового значення для долі укра­їнського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося:

 

« Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна РадаУкраїнської Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

    Територія України є неподільною і недоторканою.Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.Верховна Рада України.За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.

Питання правонаступництва

    Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. проголосив Україну правонаступницею УРСР і частково правонаступницею СРСР.22 серпня 1992 року Микола Плав'юк, останній Президент УНР в екзилі (1989–1992), урочисто передав президенту України Леоніду Кравчуку відповідні повноваження та регалії:Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки.Але питання правонаступництва України від УНР недостатньо врегульовані законами України. День 22 серпня 1992 року майже ніколи не згадується.

Референдум

 

    На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейт­ралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях рес­публіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президен­том СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладен­ня нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгорта­тимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен гро­мадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у го­лосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відпо­віли 28804,1 тис. виборців (90,32%). Зокрема, у Кримувідповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі — 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; вІвано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність прого­лосувало понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян.За результатами референдуму вже ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою са­мостійну державу. Втретє за 350 років від Визвольної війни середини XVII століття Україна здобула самостійність. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави, недопущення поми­лок, зроблених на двох попередніх етапах існування дер­жавності, — у середині XVII ст. і в 1917—1920 рр.

Утворення СНД

    Леонід Кравчук — перший президент незалежної України; до обрання — член Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії України.Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР.7—8 грудня 1991 р. на території Білорусі, у Біловезькій пущі під Брестом, відбулася зустріч Голови Верхов­ної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення Співдружності Не­залежних Держав (СНД).21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Ро­сії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдо­ви, Казахстану, Киргизстану, Туркменістану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати (що було остаточно визнано юридично 26 грудня 1991 р.; детальніше див. СРСР, розділ «Розпуск СРСР»); кож­на республіка стала самостійною. СНД не є державою, во­на не має наддержавних управлінських структур. Члени Співдружності є цілком незалежними державами.Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Держави, що не були колишніми республіками СРСР, почали визнавати незалежність України після описаного вище референдуму. Першою (2 грудня 1991) незалежність України визнала Польща. Того самого дня Прем'єр-міністр Канади Б. Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу; 3 грудня Україну визналаУгорщина; 4 грудня - Литва й Латвія; 5 грудня - Росія, Болгарія, Словенія[1]. До кінця грудня 1991 р. заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких і США, ФРН, Великобританія,Швеція, Італія, Японія.

    Незалежність України є закономірним наслідком багатовікового прагнен­ня народу. Україна здобула її за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обста­вин. Адже демократизація суспільно-політичного життя дала можливість активізуватись національно-визвольно­му, демократичному руху, традиції якого виявилися особливо живучими. Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільс­тві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримала ідею незалежності.Соціально-еко­номічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршува­лося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до нама­гання радянських республік здобути незалежність і не за­важало розпаду СРСР. Україна стала суверенною держа­вою без кровопролиття, мирним шляхом.24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала свою традиційно вживану назву — Україна (таким чином, Україна є однією з тих небагатьох держав, у яких повна назва збігається зі скороченою; це стало компромісом між варіантами «Республіка Україна» та «Українська Республіка»). Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня1992 р. він отри­мав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна…». 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

Результат історичного значення розпаду СРСР та утворення СНД

    Результати Всеукраїнського референдуму, вибори Президента України створили у республіці якісно нову політичну ситуацію. Було прискорено остаточну ліквідацію СРСР. 7-8 грудня 1991 р. на території. Білорусі (у Біловезькій пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусі С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Підсумком її стали офіційна констатація факту розпаду СРСР, укладення угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. на зустрічі в Алмати керівники Росії, України, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменистану, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про утворення СНД. Це означало, що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність перестав існувати]; кожна республіка стала самостійною. СНД не є державою, вона не має наддержавних управлінських структур. Члени Співдружності є цілком незалежними державами. Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Вона є закономірним наслідком багатовікового прагнення народу. Свою незалежність Україна здобула за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обставин. Адже демократизація суспільно-політичного життя дала можливість активізуватись національно-визвольному, демократичному руху, традиції якого виявилися особливо живучими. Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільстві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримала ідею незалежності. Соціально-економічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршувалося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко зміниться на краще, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до намагання радянських республік здобути незалежність і не заважало розпаду СРСР. Україна стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом. 24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву - Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав. 4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного. 15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...». 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.