Течії руху Опору Рух Опору — антифашистський патріотичний рух народних мас, що розгорнувся на території України під час її окупації. Особливістю руху Опору в Україні стала наявність двох напрямків боротьби.

У цей Час в Україні діяли:

• комуністичний партизанський і підпільний рух Опору (прибічники Радянського Союзу, які боролися проти фашистів);

• націоналістичний партизанський і підпільний рух Опору (українські націоналісти, що намагалися воювати на два фронти — проти фашистів і проти радянської влади).

      Ці два напрямки діяли окремо один від одного, не було між ними співпраці для спільної боротьби проти фашистської Німеччини, а самі воювали один проти одного. Розгортання радянського партизанського руху 7 липня 1941 р. У зверненні Президії Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У «До українського народу» наголошувалося, що потрібно організовувати партизанську боротьбу. Незважаючи на нещадний терор окупантів, в Україні розгорнулася антифашистська боротьба. Найефективнішою її формою був партизанський рух, в якому брало участь понад 60 з'єднань, близько 2 тис. загонів, багато підпільних організацій, патріотичних груп, що об’єднували понад 600 тис. чоловік. 30 травня 1942 р. Почав діяти Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. Партизанський рух набув найбільшого розмаху у 1943 — 1944 рр. Його учасники організовували диверсії, громили гарнізони, штаби. На чолі великих формувань стояли С. Ковпак, О. Сабуров, О. Федоров, М. Наумов, П. Вернигора та інші. Щоб розширити партизанську боротьбу на Правобережжі, туди наприкінці жовтня 1942 р. з рейдом вирушили партизанські з’єднання С.Ковпака і О. Сабурова. З’єднання С. Ковпака здійснило відомий похід ворожими тилами від Путивля до Карпат, завдаючи загарбникам відчутних ударів. Всього протягом війни партизанські формування провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період з 1941 р. по 1945 р. у партизанських загонах і з’єднаннях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30% з них загинули. За даними істориків, партизани розгромили 467 ворожих гарнізонів, комендатур, штабів, спалили або висадили в повітря 461 підприємство, 915 військових складів. Партизанський рух у роки війни став фактично другим фронтом, який прикував до себе 10% сил Німеччини на Східному фронті. Активно діяли партизанські загони у період визволення України, допомагаючи Червоній армії у форсуванні водних перешкод і здійснюючи диверсії на залізницях і в тилу ворожих військ, що відступали. У 1943 р. партизани почали «рейкову війну» — руйнування залізниць. Під час цієї операції було виведено з ладу близько 2 тис. км залізниць, пущено під укіс близько 5 тис. ешелонів з вантажами для фашистської армії. Великої школи окупантам завдавали підпільні організації. На окупованій ворогом території діяло понад 3500 підпільних організацій і груп у складі 103 тис. осіб.

Ось деякі з них:

• «Молода гвардія» у м. Краснодоні Луганської області;

• «Партизанська іскра» у с. Кримки на Миколаївщині, яку організував учитель місцевої школи В. Моргуненко разом зі своїми учнями-старшокласниками;

• героїчну боротьбу вели підпільники м. Сталіне (тепер Донецьк) на чолі з учителем історії С. Матьокіним;

• активно діяли підпільники під керівництвом Я. Батюка у м. Ніжині.

    Підпільники виявляли і збирали зброю, боєприпаси, вибухівку й усе це передавали партизанам. Вчиняли також диверсійні акти на залізницях і підприємствах. Інформували населення про події на фронтах, розповсюджували листівки, газети з закликами до боротьби проти окупантів, зривали відправлення молоді до Німеччини, організовували саботаж на підприємствах, здійснювали збройні напади на поліцію і німецьких військовиків. 96 партизанів і підпільників України одержали звання Героя Радянського Союзу. Діяльність ОУН та УПА Складовою частиною руху Опору в тилу фашистів на західноукраїнських землях стали дії ОУН та Української повстанської армії (УПА). В ОУН відбувся розкол на: ОУН (м) — мельниківці — розраховували на допомогу Німеччини, щоб добитися незалежності України; ОУН (б) — бандерівці — виступали за рішучі дії, за здобуття незалежності України власними силами. З наближенням нападу Німеччини на СРСР обидві течії ОУН зробили ставку на Німеччину. З допомогою німецького військового командування ОУН (б) сформувала Легіон українських націоналістів, який складався з двох підрозділів — «Нахтігаль» і «Роланд». Чисельність легіону — 600 солдатів. Німці планували використати ці українські частини для охорони і каральних акцій на окупованій території. Після того як фашисти утвердилися на окупованій території, ці частини було розформовано. 30 червня 1941 р. Після відступу радянських військ зі Львова ОУН (б) провела Українські національні збори, які ухвалили відновити державну незалежність України та сформувати національний уряд (Українське державне управління), прем'єром якого став Я. Стецько. Було обнародувано Акт про відновлення Української держави та благословення митрополита А. Шептицького. Німеччина не підтримала проголошення Української держави. 9 липня 1941 р. уряд Я. Стецька було розігнано. С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН (б) заарештовано і відправлено до Берліна.

    Крім того, заарештовано 300 членів ОУН, із яких 15 було розстріляно. Перегодом в Освенцимі було знищено двох братів С. Бандери. ОУН перейшла до саботажу політики нацистської влади, підготування власних збройних сил для боротьби проти окупантів, розгортання підпільної боротьби. Підпільні оунівські організації було створено в багатьох містах України, зокрема й на Донбасі та в Криму. Оунівці сподівалися, що війна ослабить і Німеччину, і СРСР, через що вони зможуть перешкодити відродженню української державності. У Києві після окупації німцями діячі ОУН створили Українську національну раду — національний політично-громадський центр. Почав виходити журнал «Українське слово». Олена Теліга організувала Спілку українських письменників. У грудні 1941 р. німці заарештували, а в лютому 1942 р. розстріляли в Києві групу українських націоналістів — Олену Телігу, Івана Рогача, Ореста Чемеринського та інших. Наприкінці грудня 1942 р. німці заборонили Українську національну раду, згодом таку ж Раду заборонено і у Львові. Багато оунівських організацій було розгромлено в Нікополі, Херсоні, Донецьку, Миколаєві, Запоріжжі, Полтаві та інших містах Лівобережжя. На Правобережжі та в Західній Україні самостійницький рух набув збройного характеру. У 1941 р. Т. Боровець (Бульба) створив на Поліссі та Волині загін Поліська Січ (на його основі пізніше виникла Українська повстанська армія), який перебував під впливом ОУН (б). 14 жовтня 1942 р.

    Офіційна дата народження УПА. УПА діяла на Волині, Поліссі, в Галичині. Боролася як проти німців, так і проти радянських партизанів. З 1943 р. її командиром був Роман Шухевич (Тарас Чупринка). На початку 1944 р. вона налічувала 30-40 тис. бійців. У липні 1944 р. на таємних зборах у м. Самборі ОУН і представники політичних партій Західної України заснували Українську Галицьку визвольну раду (УГВР), яка очолила боротьбу як проти більшовицького, так і проти фашистського режимів. Тільки восени 1944 р. УПА здійснила 800 рейдів. УПА воювала як проти німців, так і проти комуністів та проти поляків. Лише протягом жовтня — листопада 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Початком конфлікту з Польщею стали масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя, здійснені польською Армією Крайовою у 1941 р. Незабаром ці терористичні акції поширено й у Галичині та на Волині. Армія Крайова мала на меті взяти під свій контроль землі, втрачені у 1939 р. Тільки на Холмщині у 1943—1944 рр. польські формування знищили 5 тис. українців. Почалася кривава польсько-українська боротьба (різанина), жертвами якої були не лише солдати, а й мирні жителі як українці, так і поляки і яка тривала аж до 1947 р. Це були трагічні сторінки в польсько-українському протистоянні, жертвами якого стали мирні жителі — поляки й українці.