Тимоше́нко Семе́н Костянти́нович (*6 (18) лютого 1895 — †31 березня 1970) — український радянський радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1940), двічі Герой Радянського Союзу (1940, 1965), кавалер ордену Перемога.

                                                                    Життєпис

Ранні роки і початок військової кар'єри.Народився в українській родині в селі Фурманівка (тепер Кілійський район Одеської області, Україна) в селянській родині. Закінчив сільську школу.З грудня 1914 — в російській армії, закінчив полкову кулеметну школу. З 1915 брав участь у Першій світовій війні, був кулеметником на Південно-Західному і Західному фронтах. Був нагороджений Георгіївськими хрестами трьох ступенів.Під час сутички Тимошенко вбив офіцера. За іншими даними, офіцера, який постійно знущався над солдатами, до смерті забила група кулеметників. Щоб врятувати рядового від розстрілу Тимошенко взяв провину на себе, сподіваючись на те, що його як зразкового унтер-офіцера і георгіївського кавалера, покарають не надто суворо. Проте, військово-польовий суд обійшовся з Тимошенко суворо. Його позбавили всіх нагород, військового звання і засудили до чотирьох років каторги з подальшим зісланням до Сибіру. У 1917 року Тимошенко вийшов на свободу за амністією.В квітні 1918 вступив до Червоної армії. Під час Громадянської війни брав участь в обороні Царицина, був командиром ескадроном, 1-м кінногвардійським кримським кавалерійським полком, кавалерійською бригадою, з жовтня 1919 — кавалерійською дивізією. Був п'ять разів поранений. Кавалерійська дивізія Семена Тимошенко брала участь у боях під Воронежем, Касторною, Ростовом, Житомиром і Бродами, переслідувала білих на Південному фронті. Взимку 1921 року його дивізія розгромила військо Махна під Гуляйполем.За мужність і героїзм під час Громадянської війни нагороджений трьома орденами Червоного Прапора і Почесною революційною зброєю.

 Міжвоєнний період

У 1922 закінчив Вищі військово-академічні курси, у 1930 — курси командування при Військово-політичній академії.Із серпня 1933 — заступник командувача військ Білоруського, у 1935 — 1937 роках командував Харківським військовим округом. У червні 1937 призначений командувачем військ Північно-Кавказького, а з вересня 1937 — Харківського військових округів. 3 лютого 1938 — командувач Київського особливого воєнного округу. 26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Могтлів-Подільської виборчої округи Віннницької області. У вересні 1939 Тимошенко очолював Польський похід РСЧА, в результаті якого Західна Україна була приєднана до території СРСР.Взимку 1939 почалася радянсько-фінська війна. Погано підготовлені й оснащені частини Червоної армії, під командуванням маршала Ворошилова, зазнали величезних втрат у ході захопницький операцій. Хід військових дій вдалося переломити лише тоді, коли операцію очолив Семен Тимошенко. З 7 січня 1940 командував Північно-Західним фронтом, війська якого здійснили прорив «лінії Маннергейма».21 березня 1940 за зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому відвагу і геройство командармові 1-го рангу Тимошенко Семену Костянтиновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». 7 травня 1940 року отримав звання Маршала Радянського Союзу, і на посаді Народного комісара оборони СРСР (до 19.7.1941), провів велику роботу з поліпшення підготовки військ, їх реорганізації, технічного переоснащення.

   Друга світова війна

На початку Великої Вітчизняної війни 2 липня 1941 р., призначений командувачем Західного фронту. Безпосередньо керував військами під час оборони Вітебська, Донбаса і Харкова. Під час Смоленської битви його війська зазнали важких втрат, але проявили героїзм і не дозволили німцям продовжити наступ на московському напрямку. 13 вересня 1941 року призначений головнокомандуючим військами Південно-Західного фронту, які зазнали поразки в битві під Києвом. З іншого боку відволікання 2-ї танкової групи вермахту з центрального напрямку на південь сповільнило просування групи армій «Центр» і дозволило радянському командуванню підготуватися до оборони Москви.У листопаді — грудні 1941 успішно провів контрнаступ під Ростовом-на-Дону, здобув перемогу в Єлецькій операції. Ростовська операція (1941) була однією з перших успішних наступальних операцій Червоної Армії у війні, поряд з Єльнінскою операцією і битвою за Москву. У травні 1942 року керував Харківською операцією, під час якої його війська були оточені і зазнали поразки. Командуючи Сталінградським фронтом Тимошенко зупинив противника і не допустив його виходу до Волги (липень — вересень 1942).З жовтня 1942 командував військами Північно-Західного фронту. На цій посаді провів Дем'янську і Староруську наступальні операції. Наступ закінчився провалом з великими втратами. 13 березня Маршал Тимошенко був знятий з поста командувача Північно-Західним фронтом. Існує думка, що через провал наступальних операцій (Операція «Полярна Зірка») Маршалу Тимошенко більше не довіряли командування фронтами.З березня 1943 і до кінця війни був представником Ставки Верховного головнокомандування, брав участь у розробці та проведенні Новоросійської десантної операції, здійснював координацію Північно-Кавказького фронту, Чорноморського флоту і Азовської військової флотилії, в результаті були звільнені порт та місто Новоросійськ, Тамань і Таманський півострів. Також успішно провів Яссько-Кишинівської операцію, в результаті якої були знищені німецько-румунські війська, визволені території Молдови та Румунії. За успішне проведення військових операцій і координацію дій фронтів Семен Тимошенко був нагороджений орденом «Перемога» (4 червня 1945).

Оцінка

У липні 1941, обговорюючи із Сталіним дії Західного фронту в Смоленському бою, Жуков дав високу оцінку військовим здібностям Тимошенка:Маршал Тимошенко командует фронтом менее четырех недель. В ходе Смоленского сражения хорошо узнал войска, увидел, на что они способны. Он сделал все, что можно было сделать на его месте, и почти на месяц задержал противника в районе Смоленска. Думаю, что никто другой больше не сделал бы. Войска верят в Тимошенко, а это главное.Але в офіційних документах його дії піддаються критиці. Його звинувачують в тому, що німці добралися до Сталінграда та Кавказу.

Післявоєнний період

У післявоєнний час командував військами Барановичського (1945–1946), Південно-Уральського (1946–1949) і Білоруського військових округів (1949–1960). У 1961–1970 — голова Ради комітету ветеранів війни.Другою медаллю «Золота Зірка» маршал Радянського Союзу Тимошенко був нагороджений 18 лютого 1965 за заслуги перед Батьківщиною і Збройними Силами СРСР, в день свого 70-річчя.Помер 31 березня 1970 року. Похований в Москві.

Нагороди
Російська імперія
Георгіївський хрест 4-го ступеня
Георгіївський хрест 3-го ступеня
Георгіївський хрест 2-го ступеня
СРСР

Двічі Герой Радянського Союзу (21 березня 1940, 18 лютого 1965)
Вищий радянський військовий орден «Перемога» (4 червня 1945)
5 орденів Леніна (22.02.1938, 21.03.1940, 21.02.1945, 18.02.1965, 18.02.1970)
Орден Жовтневої Революції (22.02.1968)
5 орденів Червоного Прапора (25.07.1920, 11.05.1921, 22.02.1930, 3.11.1944, 6.11.1947)
3 ордена Суворова 1 ступеня (9.10.1943, 12.09.1944, 27.04.1945)
Почесна революційна зброя (28.11.1920)
Почесна іменна шашка із золотим зображенням Державного герба СРСР (22.02.1968)
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Києва»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За перемогу над Японією»
Медаль «За взяття Будапешта»
Медаль «За взяття Відня»
Медаль «За визволення Бєлграда»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»
 

Іноземні нагороди

Орден Білого лева (Чехія)