Ковпа́к Си́дір Арте́мович (* 13 (26) травня 1887, Котельва — † 11 грудня 1967, Київ) — командир Путивльського партизанського загону (пізніше — Сумського партизанського з'єднання, ще пізніше — 1-ї Української партизанської дивізії СРСР), двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор, член ЦК КП(б) України.
Біографія
Народився в селі Котельва (нині селище міського типу Полтавської області України) в бідній українській селянській родині. Сім'я була багатодітна, шестеро синів і 4 дочки. Строкову службу проходив у російській імператорській армії, у Саратові в Олександрівському полку. Після служби залишився в Росії, працював вантажником.Учасник Першої світової (службу проходив в 186-му піхотному Асландузському полку) та Громадянської воєн. Під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті, учасник Брусиловського прориву. У квітні 1915 у складі почесної варти його особисто нагородив Микола II Георгіївським хрестом. Загалом його нагороджено Георгіївськими хрестами III і IV ступенів та медалями «За хоробрість» («георгіївськими» медалями) III і IV ступенів.
Доба УНР і мирний час
Член ВКП(б) з 1919 року. У добу національно-визвольних змагань в Україні очолював більшовистський диверсійний загін, що боровся в Україні з військами Гетьмана Павла Скоропадського разом із загонами Пархоменка, потім був бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії на Східному фронті, де роззброював козаків, брав участь у боях з російською Добровольчою армією генералів А. І. Денікіна та Врангеля на півдні України.У 1921 — 1926 рік — помічник повітового воєнкома, повітовий воєнком, воєнком Павлоградського округу Катеринославської губернії (з 1926 рік а — Дніпропетровська область України). Одночасно в 1925–1926 — голова сільськогосподарської артілі в селі Вербки. З 1926 рік а — директор Павлоградського військово-кооперативного господарства, в 1930 став головою сільськогосподарського кооперативу в Путивлі, з 1935 — завідувач дорожнього відділу Путивльського райвиконкому, з 1937 — голова Путивльського міськвиконкому Сумської області Української РСР. В 1930-х Ковпак закінчив спецшколу ОГПУ з підготовки організаторів партизанської і підпільної боротьби. Один з викладачів, полковник Ілля Старинов, основоположник мінно-диверсійного справи в Червоній Армії, згадував: "Склад був найрізноманітніший. Тут одночасно були юнаки і дівчата, і літні чоловіки, непридатні для військової служби … вчилися під псевдонімами «. При цьому» до командирів партизанських формувань пред'являлися більш високі вимоги, ніж до командирам підрозділів і частин Червоної Армії ".У передвоєнні роки Ковпака мали намір заарештувати як ворога народу. Але, будучи своєчасно попереджений знайомим начальником районного відділу НКВС, зумів сховатися і благополучно дочекався, поки ситуація не змінилася для нього в кращу сторону.
Друга світова війна
Один з організаторів партизанських загонів в Україні — командир Путивльського загону, а потім — з'єднання партизанських загонів у Сумській області. Також до партизанських загонів був причетний його брат, Семен Артемович.Німецько-радянська війна застала Сидора Артемовича в 54-річному віці. На той час він був головою Путивльського міськвиконкому Сумської області. 8 вересня 1941 Ковпак відправив своїх людей у Спадшанський ліс, а сам залишався, поки не побачив як німці в'їжджають в місто, і зник у лісі. До кінця місяця загін складався з 42 осіб, озброєних 36 гвинтівками, 5 автоматами, 8 гранатами. А ще у загону було близько тонни вибухівки, добутої з мінних полів. Після перших диверсійних акцій ковпаківців німецька адміністрація зробила відповідну акцію — послали угорських солдатів для контроперацій у місцевих селах, які були поблизу партизанських загонів. За добу було винищено 586 сельчан. Дід не залишив карателів безкарними, зустрів їх зі своїми бійцями. 17 жовтня загін С. Ковпака злився з загоном С. Руднєва, який став у новому формуванні комісаром. Саме цей тандем і прославив Путивльський партизанський загін. Багато разів приходили чутки про те, що загони Ковпака знищені, але кожного разу вони виявлялися чутками. Багато, надихнувшись подвигами своїх співгромадян, вступали до лав партизанів. "Ніхто не знає, куди ми йдемо, і ніхто не повинен знати, звідки ми прийшли, — говорив С. Ковпак. — Весь народ воює. А ми лише невеликий струмок у грізному потоці народу ". Загін зріс до півтори тисячі осіб і став Сумським партизанським з'єднанням. В арсеналі ковпаківців з'явився навіть трофейний танк (який довгий час після війни служив музейним експонатом, але на жаль, в 1990 р. місцеві жителі здали його на металобрухт). Гітлерівці регулярно направляли в ліс сили для придушення партизанів, проте всякий раз зазнавали поразки, залишаючи партизанам трофеї — зброю, амуніцію, одяг, продовольство. «Мій постачальник — Гітлер», — любив повторювати Ковпак. Так тривало близько року. У 1941–1942 роках з'єднання Ковпака здійснило рейди в тилу ворога по Сумській, Курській, Орловській і Брянській областях. Наприкінці весни 1942 р. партизанському з'єднанню вдалося на короткий термін захопити Путивль, а за літо пройти з успішними боями 6047 км, знищити 12 ешелонів, 25 одиниць бронетехніки і близько 5000 солдатів і офіцерів вермахту. Особлива увага приділялася ковпаківцями підривам залізниць — труднощі з постачанням продовольства, зброї, техніки, припасів ставили німецькі війська у важке положення.Після Другої світової війни жив на державній дачі під Києвом, поруч із поетом Павлом Тичиною.
