Володимир Святославич, (відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий; *бл.956 — †15 липня 1015) — руський державний і політичний діяч з варязької династії Рюриковичів, князьновгородський (25 липня 969–977, 980–988), Великий князь Київський (980–1015). Наймолодший та незаконнонароджений син Святослава Хороброго, великого князя Київського, та ключниці княгині ОльгиМалуші. 988 року охрестив Русь, першим з руських князів розпочав карбувати власну монету. Канонізований Католицькою і Православною церквами як Святий рівноапостольний князь Володимир.

 

                                                        Народження і дитинство

Наймолодший син Великого князя Київського Святослава Хороброго і його дружини Малуші, дочки Мала Любечанина, яка служила ключницею княгині Ольги. Точний рік народження Володимира невідомий. Його батько Святослав Ігорович народився 930 року, а старший син Володимира, Вишеслав у 977 році, а 930+977=1907, а 1907÷2=953, 5≈954 — народження середнього Святославового сина Олега. Володимир був молодший за нього десь на 2−3 роки тобто народився близько 956 року. Відомо лише, що під час сватання Володимира до Рогнеди взимку 979/980 років йому було менше 24 років :

« «...Володимеру сущю Новѣгородѣ. дѣтьску сущю...»  »

За цим записом він неповнолітній, тобто не має 24 років, а отже народився не раніше зими 955/956 років.А дату народження 962 року можна вивести з Літописця Переяславля Суздальського у якому Володимир помер у віці 73 років у 1035 році. Мабуть замість 73 років князя мало бути 53, а замість 1035 року 1015. Цілком можливо що дату народження князя вписали правильну, а до віку дати смерті дописали ще 20 років. Таким чином 1035-73=962, а 1015-53=962, тобто рік народження Володимира 962. Але навіть Нестор-літописець у 1110 році не знав точної дати, а автор Переяславля Суздальського у 1215 знати її точно не міг. Дана дата, мабуть, із перерахунку неправильної дати народження Святослава (942) і дати народження Вишеслава 977.Як повідомляють пізні джерела XVI століття (Никонівський і Устюзький літописи), Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу.

« «Володимеръ бо бѣ от Малки, ключницы Олгинь; Малка жъ бѣ сестра Добрыне, и бѣ До­брыня дядя Володимеру. И бѣ рождение Володимеру в Будутине вѣси; тамо бо в гнѣве отслала ея Олга: село бо бяше ея тамо и умираючи даде его святей Богородицы.» (Никонівський літопис).  »

У російській історичній літературі було намагання довести, що Будутина весь — це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Але серйозних підтверджень, які б доводили цю версію, немає. Український дослідник Ю. Диба висунув версію, що Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська. Згадка про церкву Пресвятої Богородиці, якій було передано літописне Будятино, кореспондується з документальними свідченнями XV століття, за якими Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря. Це підтверджується також згадкою Воскресенського літопису:

« В лѣто ҂s҃ . у҃ . ч҃ . и҃ .(990)... и иришедъ ис Киева в Сузъдальскоую землю, постави градъ во свое имя Володимеръ и спомъ посыпа. и цер­ковь святоую Богородицу соборъноую деревяноую постави.  »

Мабуть, тут розповідається про заснування Володимира-Волинського, а згадка про будівництво церкви Богородиці буквально розповідає, що якраз цій церкві Володимир і переписав Будятичі, хоча саме село знаходиться за 22 км від Володимира-Волинського.Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

Завоювання київського престолу

Після загибелі 972 року князя Святослава князівство було поділено між синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. Восени 976 року розгорілася міжусобна війна між Володимиром і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його воїни, скинувши з коня.Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де одразу ж одружився з Оловою і набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись восени 979 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, зґвалтована на очах у батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян.У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю[7], Володимир взяв у наложниці.Коли приведене Володимиром зі Швеції варязьке військо стало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами.За літописом Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з найранішим Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 6486 (978). Якщо замість Константинопольської ери (5508 до н. е.) взяти болгарську (5506 до н. е.), то вийде, що 6486-5506=980 рік — початок правління Володимира. З ряду хронологічних міркувань вірогіднішою датою є 980 рік, оскільки літопис Повість минулих літ повідомляє про 37 років княжіння Володимира, перед цим згадавши 8-річне правління Ярополка. Святослав Ігорович загинув 972 р., а 972+8=980 — кінець княжіння Ярополка. Але якщо Володимир княжив 37 років, то помер 1017, але він помер 1015. Заміна 35 на 37 років проста. Тобто грецький «ɛ» (епсілон, означав 5) був механічно переписаний на глаголічну «е» (6) з подальшим переправленням на 7 для підгону загальних результатів. Так із 35 з'явилось 37.

Дохристиянське правління

Новий князь київський вжив заходи щодо реформації язичницького культу. Спорудив у Києві капище з ідолами шести головних богів слов'янського язичництва (Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та Мокоші, без Велеса), також є відомості, що князь запровадив, подібно до скандинавів, практику людських жертвоприношень богам.Оскільки існують непрямі відомості про симпатії колишнього князя Ярополка до християнської віри і його контакти з латинським Заходом, то досить імовірним є припущення про язичницьку реакцію при Володимирі, тобто боротьбу з християнством, що утверджувалось за його попередника. Археологічним підтвердженням цього може бути знахідка на місці пантеону Володимира залишків кам'яної будови зі слідами фрескового живопису, тобто церкви, що могла бути побудована Ярополком. Під час гонінь у Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі — варяги Федір та Іван.

Повість временних літ так передає образ життя Володимира до хрещення:

«Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини, а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов'язків усіх колишніх язичницьких дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилась і прийняла чернечий постриг.

Походи

Можливо на прапорі зображений Володимир з дружиною. Замальовка прапора привезеного з Речі Посполитої до Московії Федором Ключарєвим.981 року «йде Володимир на Ляхи и взя грады их Перемишль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Успіх Володимира пов'язаний також з тим, що йому вдалося порозумітися з окремими хорватськими племінними князями, про це ж свідчить поява серед його дружин двох «чехинь» Мальфріди та Аделі. Того ж року «і вятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав.»982 року Володимир вдруге пішов походом на в'ятичів, які повстали проти князя.983 року «пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх».984 пішов Володимир на радимичів і підкорив їх владі київській.985 року Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і незабаром обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир із Булгарією був скріплений черговим шлюбом.Головним результатом Херсонеської війни (осінь 987 — весна 988 років) було не тільки прийняття християнства на Русі (988), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938–963). Анна народилася 963 року і померла 1011 року.Володимир Святославич першим з київських князів почав карбувати власні монети. Златник важив 4,2 г і за вартістю був рівним візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою. На зворотному боці було зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.Володимир-Василь Святославич помер 15 липня 1015 року у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі збудованої ним Десятинної церкви.

Хрещення

 

8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище, уособлюючи останню хвилю язичництва. На той час єдинобожжя у різних формах (християнство,мусульманство, іудаїзм) вже поширилося в тогочасному світі. На тогочасних східнослов'янських землях (особливо у великих містах) поряд з язичниками існували спільноти християн, мусульман, іудеїв тощо. Постало питання вибору одного з єдинобожних віровчень як державного. Після довгих вагань Володимир Великий разом з оточенням зупинив свій вибір на православ'ї (християнстві) — віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу — Римської (Ромейської) імперії (точніше її східної частини).Безпосереднім поштовхом стали причини політико-династичні. Восени 987 року головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія,Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю ІІ Македонянину (976–1025) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього посольство взимку 987–988 років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт — Володимир зобов'язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони народ великий (як записав один з тогочасних східних авторів).Навесні 988 року 6-тисячна армія русів разом з військом імператора розбила збройні сили Фоки. Трон був таким чином врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царственну від народження сестру за варвара. Однак збройний похід Володимира на Херсонес (Корсунь), коли місто було здобуте й сплюндроване, а до Константинополя надіслана погроза вчинити зі столицею імперії те саме, зробили візантійського володаря поступливішим. Тож, отримавши обіцяну багрянородну Анну, Володимир відбув з нею до Києва.Основні складові сюжетної лінії Корсунської легенди, у якій висвітлено події Володимирового хрещення, буквально збігаються з повір'ями, пов'язаними зі святим джерелом та чудотворною іконою Пресвятої Богородиці в селі Будятичі (ототожнюваних з місцем народження Володимира). Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціонували легенди про Святителя Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира.

Час і місце його особистого хрещення дискусійні, натомість примусове навернення киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988-го року, описуючи його так:

«І коли прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з'явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде…» А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…»

Щодо радості великої, то літописець, схоже, перебільшив. Християнізація в усій Європі просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Не стала винятком з загального правила і Русь. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції у Новгороді, Ростовській землі та Києві. Найконсервативніший з обрядів — поховальний — зберігав елементи язичництва аж до рубежа ХІІ-ХІІІ століть. Яскравим феноменом поверхового закорінення християнського світосприйняття є язичницькі ремінісценції знаменитого «Слова о полку Ігоревім» (кінець ХІІ століття): автор практично не апелює до християнської символіки, натомість розлого покликається на поганську, згадуючи Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та інших.